Чорнобиль: експеримент, що обернувся трагедією для всієї планети

У ніч на 26 квітня 1986 року сталася найпотужніша та наймасштабніша техногенна катастрофа в світі, наслідки якої відчуваються через 34 роки після аварії. Мова йде про вибух на Чорнобильській атомній електростанції.

Про те, як відбувалась наймасштабніша техногенна аварія і якою була реакція суспільства у матеріалі “Прямого”.

Вибух між третім і четвертим

26 квітня 1986 року о 1:23 ночі інженери вимкнули подачу струму до окремих систем реактора №4 ЧАЕС, щоб випробувати, як працюватиме реактор у разі втрати живлення. Втім, інженери не знали, що реактор уже був нестабільний.

Вимкнення струму сповільнило роботу турбін, які подавали на реактор воду для охолодження. У меншій кількості вода стала швидко випаровуватись, що призвело до підвищення тиску всередині реактора. Коли працівники зрозуміли, що відбувається, і спробували відключити реактор, було вже надто пізно.

Паровий вибух зірвав дах реактора, відкривши повітрю його активну зону. Двоє працівників загинули одразу, а вітер роздмухав пожежу, що палала десять днів. Хмари радіоактивного диму й пилу рознесло по всій Європі.

Першою жертвою аварії став старший оператор головного циркуляційного насосу 4-го енергоблоку — Валерій Ходимчук, який загинув під час вибуху. Протягом перших трьох місяців після аварії загинула 31 людина. За даними ВООЗ, загальна кількість людей, які загинули внаслідок аварії або можуть загинути у майбутньому – 4 000 осіб. З них, приблизно, 50 аварійних працівників загинули від гострої променевої хвороби; 9 дітей померли від раку щитовидної залози, ще близько 3 940 осіб згідно з оцінкою можуть померти від раку і лейкозу в результаті радіаційного опромінення.

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але й і Східну Фракію, Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литовську РСР, Естонську РСР, Латвійську РСР, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою), Велику Британію та острів Мен.

Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, як мало б бути, а з Форсмаркської АЕС (1100 км від місця аварії) в Швеції, коли на одязі співробітників 27 квітня було знайдено радіоактивні частинки. Після пошуків витоку радіації на самій АЕС, стало зрозуміло, що в західній частині СРСР існує серйозна ядерна проблема. Підвищення рівня радіації також було зафіксовано у Фінляндії, але страйк державної цивільної служби затримав відповідь і публікацію.

Забруднення території після аварії на ЧАЕС залежало від погодних умов. Повідомлення радянських і західних учених вказують на те, що Білорусь отримала близько 60 % радіоактивного забруднення від загальної кількості на СРСР.

Проте згідно з даними The Other Report on Chernobyl, які були оприлюднені 2006 року, половина летких часток приземлилася за межами України, Білорусі і Росії.

Першотравнева хода самогубць

В інтерв’ю виданню “Україна молода” тодішня Голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Шевченко розповіла, що рішення про проведення першотравневої демонстрації, а також про демонстрації на День перемоги ухвалювали, знаючи про ймовірну небезпеку.

“Тридцятого квітня засідало політбюро ЦК Компартії України, де розглядали це питання. Вчені доповідали, що станом на цей день у Києві радіаційний фон був у нормі. Засідання закінчилося о 18.00. А перед цим з Москви прийшла вказівка, що нема потреби відкладати демонстрацію. Тож домовилися: людей виводити небагато і демонстрацію провести швидко. Але, як потім стало відомо, 30–го числа на 20–ту годину вечора вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. І хоча на ранок він ще не був критично високим, демонстрацію ми провели швидко — менш як за дві години, хоча раніше вони тривали 3,5—4 години. Всі керівники республіки, попередив Щербицький, мають бути на місці, нікуди не відлучатися, бо очікуємо на керівництво країни з Москви. Коли приїхали Рижков і Лігачов, було ухвалене рішення вже про відселення людей із 30–кілометрової зони. Переселенцям вирішили віддати 9 тисяч квартир, які були приготовані для киян, як подарунок до 1 Травня”, – розповіла вона.

Особливо заслугою Шевченко була негайна евакуація дітей з Києва.

“Я відчула необхідність цього інтуїтивно. Адже ми знали не набагато більше, ніж інші громадяни. Пригадую, попросила в бібліотеці знайти всю можливу літературу з радіології. Читаю: працівнику, який працює на АЕС, упродовж року допускається отримати 5 мікрорентгенів. А тут нам раптом заступник міністра охорони здоров’я Щепін із Москви дає телеграму, що 5 мікрорентгенів — допустима доза для дітей! Я й підняла ґвалт, що дітей треба вивозити”, – згадує Шевченко.

Що говорила радянська преса

Чорнобильську катастрофу вважають першим тестом політики “гласності”, курс на яку оголосив на з’їзді КПРС у лютому 1986 року Михайло Горбачов.

Інформація про аварію на Чорнобильській АЕС  взагалі не висвітлювалася радянськими ЗМІ впродовж перших двох днів.

Повідомлення про аварію на ЧАЕС у радянських ЗМІ вперше з’явилося майже за три доби – ввечері 28 квітня у головній інформаційній програмі “Время”.

Повідомлення було з шести речень: “Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію”.

Це оголошення, фактично, зробили під тиском міжнародної спільноти, яка вимагала від СРСР пояснень щодо підвищених рівнів радіації на території інших країн.

Далі люди святкують першотравневі свята, не підозрюючи, що місто Київ уже повністю отруєне радіацією. Навіть більше, керманичі радянської України Володимир Щербицький та Валентина Шевченко виводять киян на велику першотравневу демонстрацію, знаючи всі достовірну інформацію про аварію.

До завершення травневих свят, інформація про аварію передається, як другорядна і не важлива. Наприклад, як у “Робітничі газеті”, разом із матеріалом про “Свято прекрасного”.

А одна з головних передовиць УРСР – “Молода гвардія” напише великий матеріал про Першотравневу демонстрацію, збоку додавши невеличку замітку про аварію на ЧАЕС.

Перебуваючи під потужним міжнародним тиском, радянська влада вдається до технології “фейків” і в газеті “Правда України” подає інтерв’ю із представницею французького туристичного бюро Бриджитт Рулле, яка передає додому, що у Києві “все нормально”. Матеріал написаний в 1986 році, примітно схожий на ті, які показуватиме російське телебачення в 2014-2015 роках.

Лише, після 18 днів по аварії,  14 травня виступив лідер СРСР Михайло Горбачов.

У своїй промові він зазначив, що “ми вперше зустрілись із такою силою, як ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю”, і що із променевою хворобою госпіталізовано вже майже три сотні осіб.

У цьому ж виступі Михайло Горбачов заявив, що “ми зіткнулися із справжнім нагромадженням брехні”. Відтоді багато матеріалів присвячено “західній брехні про Чорнобиль”.

Після оголошення про ліквідацію, центральна преса випускала репортажі про будні і відпочинок ліквідаторів, які у вільний від роботи час грали і на піаніно, і у більярд. Жодного слова про променеву хворобу, мародерство і масштабність катастрофи.

Заповідник, закрита зона, герой серіалів

Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Проте вже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт з дезактивації території й споруди “саркофага”, перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 року відновлено роботу третього.

У 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 року підписано меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та урядами країн “великої сімки” і Комісією Європейського Союзу, згідно з яким почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року. 15 грудня 2000 року назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблоку.

Наразі територія 30-кілометрової Чорнобильської зони — це Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Вона досі закрита для вільного відвідування, а порушників притягують до адміністративної відповідальності.

Створений у межах 30-кілометрової зони відчуження найбільший за територією в Україні заповідник – базис для надзвичайно важливого унікального природного експерименту не тільки в нашій країні, але й у всьому світі.
Його ядром є Чорнобильський заказник та північні лісові масиви. Через Поліський екологічний коридор забезпечується зв’язок із Древлянським та Поліським природними заповідниками, регіональним ландшафтним парком “Міжрічинський”, а також із Поліським державним радіаційно-екологічним заповідником Республіки Білорусь.

За оцінками вчених, на території Заповідника може існувати понад 400 видів тварин, птахів та риб, у т. ч. червонокнижних. На сьогодні вже ідентифіковано 300 видів, 19 з яких занесені до Червоної книги України. Також виявлено 1 228 видів вищих рослин, з яких 61 вид є рідкісним та підлягає охороні.

Основна увага науковців зосереджена на вивченні рідкісних та типових видів фауни – великих хижаків (бурий ведмідь, рись, вовк) та копитних (лось, олень, косуля), популяція яких за останні роки зросла в кілька разів. Неабиякий інтерес, як у науковців, так і відвідувачів зони відчуження викликає унікальна, створена у 90-х роках вільна популяція коней Пржевальського. Сьогодні видовий склад тварин цієї території відповідає природній фауні даного географічного регіону – Полісся.

“Зона відчуження” стала меккою для нової субкультури “сталкери”, яка виникла на основі серії відеоігор про мародерство і контрабанду, а також боротьбу з радіоактивними мутантами.

Американський телеканал HBO знімає міні-серіал “Чорнобиль”, який заснований на реальних подіях, які відбулись в Україні в квітні 1986 року. Серіал досліджує аварію на Чорнобильській АЕС у 1986-році. У результаті вибуху радіоактивні матеріали поширилися по всій Європі і стали не просто страшною історією, а історією про великі правопорушення в СРСР. НВО так описує серіал: “Історія про атомну аварію 1986 року, одну з найстрашніших катастроф в історії, про сміливих чоловіків та жінок, які принесли неймовірні жертви, щоб врятувати Європу від надзвичайної катастрофи”.

Окрему категорію жителів “радіаційної землі”, складають так звані “самосели”. Це люди, які повернулись після Чорнобильської аварії в свої будинки і живуть тут з мінімальними вигодами, відмовляючись пересилятись в інші міста. В коментарі ВВС одна з таких місцевих жительок Тетяна прокоментувала мотиви “самоселів”:

“Ці будинки можна було б добудувати і заселити людьми. Це наша мрія. Ми тут живемо і нікуди не збираємось. Тут живуть наші діти”, – заявила вона.

Спеціально для Прямого Ігор Кромф

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram