Далекобійна українська зброя – це чітка та ефективна гарантія безпеки країни

Днями канцлер ФРН Фрідріх Мерц повідомив, що більше немає обмежень на дальність зброї, яка буде постачатися Україні, — ні з боку США, ні з боку Великої Британії, Франції та Німеччини. Йдеться про англо-французьку крилату ракету Storm Shadow/SCALP — це до 300 км, німецьку ракету TAURUS — до 500 км.

Німецькі ЗМІ пишуть, що Україна з високою ймовірністю отримає і далекобійні ракети TAURUS (“Таурус”), що обіцяв Мерц під час своєї виборчої кампанії. Своєю чергою українська сторона сьогодні масштабує виробництво власних засобів ураження: модернізовані ракети “Нептун”, модернізовані системи С-200, оперативно-тактичний ракетний комплекс “Сапсан” та інші.

Варто зауважити, що українська зброя вже не просто альтернатива західним засобам ураження — вона впевнено перевершує її за дальністю та ефективністю. “Грім-2”, модернізовані “Нептун” і С-200 — всі ці розробки завдають точних ударів по російській інфраструктурі.

Далекобійне озброєння українського виробництва може відіграти ключову роль у війні Росії проти України. Причому йдеться  насамперед про програму ракетного переозброєння Сил оборони України. Нагадаю, ще у 2016 році стало відомо, що Саудівська Аравія проводила переговори з Україною стосовно закупки українських ОТРК “Грім 2” і фінансування проєктно-конструкторської розробки.

Оперативно-тактичний ракетний комплекс “Грім-2”

“Грім-2” — це сучасний оперативно-тактичний ракетний комплекс, розроблений конструкторським бюро “Південне”. Його створено як заміну застарілим комплексам типу “Точка-У”. У квітні 2019 року було повідомлено про виготовлення двох дослідних зразків: один — на замовлення Саудівської Аравії, інший — для Збройних сил України. У 2020 році “Грім-2” був уперше публічно продемонстрований на військовому параді з нагоди Дня Незалежності України. За заявами розробників, комплекс є українським аналогом російського “Іскандера”.

Згідно з відкритими джерелами, бойова частина ракети має масу близько 480 кг і може виконуватись у двох варіантах — моноблочному або касетному. Моноблочна бойова частина зазвичай містить уламково-фугасну або проникаючу бойову частину. Система управління ракети — інерційна, з можливістю оснащення різними типами систем навігації та наведення: радіолокаційними, оптико-електронними та іншими.

Одна з головних особливостей комплексу — можливість ракети рухатись за так званою аеробалістичною траєкторією, виконуючи непередбачувані маневри (“стрибки”) під час польоту. Це ускладнює її перехоплення засобами протиповітряної оборони противника. Подібні властивості мають також ракети російського комплексу “Іскандер”.

За наявною інформацією, реальна дальність польоту ракети “Грім-2” може сягати до 500 км, що робить її зіставною з німецькими далекобійними ракетами TAURUS. Для порівняння: американський комплекс ATACMS має дальність близько 300 км, що майже вдвоє менше. Така дальність дає “Грім-2” змогу уражати будь-які цілі на тимчасово окупованих територіях України. У разі потреби — навіть стратегічно важливі об’єкти на території суміжних країн, які можуть бути задіяні у війні проти України.

Згідно з планами, комплекс мав надійти на озброєння Збройних сил України ще у 2022 році.

У березні 2023 року Міністерство оборони Росії заявило, що Україна почала застосовувати оперативно-тактичний комплекс “Грім-2”. За словами представника відомства, протиповітряна оборона нібито перехопила одну з таких ракет.

“Протягом доби перехоплено одну оперативно-тактичну ракету “Грім-2″, три реактивні снаряди системи залпового вогню HIMARS, а також знищено два українські безпілотні літальні апарати в районах населених пунктів Новоандріївка та Зелений Гай”, – йшлося у повідомленні російського відомства.

Ще однією розробкою КБ “Південне” є новий український ракетний комплекс “Вільха”. Він створений на базі реактивної системи залпового вогню (РСЗВ) “Смерч”. Система повністю вітчизняного виробництва. Варто відзначити, що “Вільха” перевершує за всіма параметрами “Смерч”.

Вперше про проєкт “Вільха” широкому загалу повідомили 27 січня 2016 року під час засідання РНБО. Ракета розроблялася експертами дніпропетровського конструкторського бюро “Південне”. Державне підприємство “Конструкторське бюро “Південне” ім. М. К. Янгеля” було створено 1951 як конструкторський відділ Південного машинобудівного заводу з виробництва військових ракет.

Стратегічні ракетні комплекси Р-12, Р-16, Р-36 тощо, розроблені ДП “КБ «Південне”, стали технічною базою для створення Ракетних військ стратегічного призначення колишнього СРСР. Серед них — унікальні у світовій практиці комплекси на базі важких рідинних ракет з моноблоковими, розділюваними та орбітальними головними частинами, а також бойовий залізничний ракетний комплекс з твердопаливною ракетою.

Варто зазначити, що всі компоненти для виробництва “Вільха” – вітчизняні, включаючи як систему управління, нове ракетне паливо, нову бойову частину. “Вільха” – це не тільки створення ракети, а й конструювання повноцінного ракетного комплексу. Зауважу, що саме українське виробництво, український ВПК і дасть можливість тримати під вогневим контролем тилову інфраструктуру окупаційних військ.

Причому, відзначу, не тільки на окупованих Росією територіях України, а в першу чергу на території Російської Федерації й в зоні українських засобів ураження. І це не тільки “Грім-2”. Це і модернізований “Нептун”, це і модернізований зенітно-ракетний комплекс С-200 ще радянського виробництва, але який на цей час, завдяки зусиллям українських зброярів, має можливість бити по наземних цілях.

Комплекс С-200 призначений для боротьби з літаками, повітряними командними пунктами, постановниками перешкод та іншими пілотованими та безпілотними засобами повітряного нападу на висотах від 300 м до 40 км, що летять зі швидкостями до 4300 км/год, на дальностях до 300 км. Комплекс здатен діяти за умов інтенсивної радіопротидії.

У бойових умовах ці радянські комплекси використовувалися у кількох воєнних конфліктах на території Азії та Африки. Зокрема, у грудні 1983 року С-200, які перебували на озброєнні сирійської армії, збили три безпілотні літальні апарати MQM-74 збройних сил Ізраїлю. А у травні 1986-го лівійські військові, які отримали від СРСР ці ракетні комплекси, спромоглися збити з їх використанням два американські літаки.

Утім, ще у 2013 році з’являлася інформація, що українська сторона відмовилась від них. Але, є імовірність того, що в ЗСУ провели певну модернізацію цього комплексу — і завдяки цим змінам він може використовуватися у нинішній війні.

По-перше, у С-200 напівактивне радіолокаційне наведення. Цю систему створювали для ударів по повітряних цілей, але з часом, ще в радянську епоху, провели випробування щодо ударів по наземних цілях. У 1982 році на полігоні Сари-Шаган були проведені випробування, які показали малу ефективність через те, що радіоконтрастність наземних цілей була поганою для системи наведення ракети. Тодішні випробування показали погані результати та від ідеї модернізації на той час відмовилися. Тож модернізація системи наведення мала стати одним з основних моментів реанімування цього старого радянського ракетного комплексу.

Найімовірніше, поміняли та бойову частину ракети. Бойова частина була досить незначна — 220 кг, зважаючи на 7-тонну ракету. При цьому із 220 кг — лише 90 кг це вибухові елементи. А усе інше — уражаючи елементи. Крім того, треба було змінювати ще і двигун, бо він у С-200 рідиннопаливний. Її двигун 5Д12 працював на ТГ-02 та АК27и. За оцінками спеціалістів, існував варіант перевести рідиннопаливну ракету С-200 на твердопаливну. Таке завдання свого часу було поставлене КБ “Південне”. Робота проводилась, однак комплекси С-200 були зняті з бойового чергування напередодні 2014 року.

Варто зауважити, що комплекс С-200 був створений у стаціонарному варіанті. Самі позиції ЗРК передбачають складні інженерні конструкції з переміщенням пускових по рейках. За інформацією російської сторони, начальник генштабу збройних сил Росії Герасимов поставив завдання встановити місця зберігання ракет С-200 в Україні та планувати нанесення по них ракетних ударів.
Оскільки таке завдання щодо виявлення та знищення пускових установок С-200 та місць зберігання ракет поставлено на рівні керівництва генштабу, небезпека їх застосовування Силами оборони України оцінюється противником як потенційно висока.
Зауважу, що розвиток власних засобів ураження — у пріоритеті України.

У липні 2024 року президент заявив, що Україна наближається до застосування вітчизняних балістичних ракет. А вже 27 серпня 2024 року український президент офіційно підтвердив успішні випробування першої вітчизняної балістичної ракети. “Було позитивне випробування першої балістичної української ракети”, — заявив тоді президент України.

На початку травня поточного року під час засідання Ставки Верховного Головнокомандувача президент України дав доручення максимально прискорити створення української балістичної ракети. Війна має відчуватися там, звідки вона й прийшла. А наша далекобійність — це чітка та ефективна гарантія безпеки для України.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.