Довга дипломатія: як Україні повернути свої позиції на Заході під час війни на виснаження з РФ
Джерело: Facebook-сторінка автора
Стає загальним місцем те, що війна з росією триватиме до виснаження.
Героїчні рейди, наукові винаходи — усе це посилює наші позиції. Але Перемога — не завтра.
Щоб виснажилась росія, Україні треба постійна і висхідна підтримка союзників. Інакше — біда.
На жаль, загальним місцем стає і те, що підтримка перестає бути безумовною.
Нам може це не подобатися, це може справді бути несправедливим — але нам ніхто нічого не винен.
Колективний Захід почувається цілком безпечно за ядерною парасолькою і з опорою на військову і економічну міць США.
Безсилля росії якось протидіяти розширенню НАТО тепер уже і на Фінляндію та Швецію показує реальну спроможність кремля здійснити погрози “дійти до Ла Маншу”.
У світі це знають.
Позитивний шок від того, як українці зірвали бліцкриг путлера, від вправності Збройних Сил і єднання народу — уже спрацював. Нам у терміновому, пожежному порядку дали те, що можна було “взяти і дати”.
І цього вистачило, щоб зупинити просування ворога на Донбасі і відкинути його на Харківщині і Херсонщині. І стримувати російський бульдозер — проте, повільно відступаючи.
Тривала війна має свої закономірності. Чи не найголовніша — вона змінюється.
До того ж не лише ситуація на полі бою. Не лише номенклатура зразків озброєнь, тактичні способи і стратегічні знахідки.
Змінюється весь комплекс відносин навколо війни.
Зокрема, змінюються ставлення і відчуття людей, які беруть участь у війні, або спостерігають за нею, або вважають, що цікавляться нею чи щось про неї знають.
Виграє той, хто відчуває ці зміни ще на попередньому етапі і адекватно готується до наступного.
Так от: старі способи не діють. Захоплення — скороминуче. Нам за нього уже подякували. Воно перестало виправдовувати перекоси, про які дедалі частіше розповідають новини.
Тим більше якщо захоплення ґрунтувалось на припущеннях, з яких далеко не всі витримують перевірку реальністю.
Українці бʼються — і це чи не єдине позитивне повідомлення, яке лишається чинним. І воно точно вимагає адекватного забезпечення іншими діями. А от тут є дедалі більше питань.
1) Світ був переконаний, що Україна — демократія, яка бʼється з тиранією.
Нападки на опозицію, ущемлення свободи слова, не обумовлені воєнною необхідністю, зрештою, корупційні скандали не вʼяжуться з цією картиною.
Ворожа пропаганда — а то і просто політики, які хотіли б спрямувати ресурси куди-інде — спекулюють на цьому.
Намагатися ховати це марно — в Україні і навколо море журналістів, експертів, оглядачів. Соцмережі — бурхливі і емоційні. Шила в мішку не сховаєш.
2) Далі. Всі були вражені українською єдністю. Але заголовки західних газет про те, що опозицію не допускають до міжнародних форумів — це не тому, що “опозиція скаржиться”.
Це тому, що в демократичних суспільствах прийнято, щоб важливі для нації питання озвучували всі мейнстримні політики від різних сил. І вони дуже дивуються, коли в делегаціях бачать лише “слуг” і їхніх сателітів.
3) Зрештою, Вільний Світ був упевнений, що допомагає “своїм”. З цим зовсім не вʼяжеться політика спецефектів, окриків, істерик і образ. Як би вона не подобалась суспільству, журналістам чи експертам в Україні.
Як би вона не відповідала “нашій правді”, нашому розумінню справедливості.
Спробуйте говорити з сусідами в будинку в тональності, яку чуємо з “марафону”. А за якийсь час попросіть про послугу…
Настав час змінити підхід. Настав давно.
Проблема в тому, що минулого року можна було здійснити порівняно безболісне переналаштування – а нині доведеться _повертати_ втрачене ставлення.
Настав “довгої дипломатії”. Точніше, але нудніше кажучи — системної.
1. Сформувати з усіх політиків (крім ексрегіоналів) і експертів громадянського суспільства групи, які мають діяти по всіх органах влади, політичних організаціях, експертних тусовках, регіонах і електоральних рухах партнерів. Постійно. Змінюючи одна одну, якщо потрібно.
Часто доводиться чути, що “із цим справляться найняті лобісти”.
Не зовсім так. У США, наприклад, лобісти мають декларувати своїх замовників і гонорари. Як думаєте, яке буде враження від відомостей про те, що Україна випрошує допомогу, і тут-таки витрачає мільйони на лобістів?
2. У розробці і прийнятті рішень в Україні треба повернути консенсусний принцип, який існував у лютому-березні минулого року.
Тодішня єдність і стала основою як ефективності рішень, так і безпрецедентної довіри до них.
А якщо Банкова тягне ковдру на себе — хай не дивується, що і проблеми висьорбувати дедалі частіше доведеться їй.
Маніфестацією єдності мав би стати Уряд національної єдності — але на Банковій тікають від самої ідеї. “Все самі”. Результат відповідний…
3. Прозорість і включення опозиції і суспільства не лише в контроль, а і визначення діяльності у критичних оборонних сферах дозволить ухвалювати найбільш ефективні рішення.
Все це — пропозиції з погляду ефективності. Якщо цікавить результат для країни.
Бо якщо влада відмовляється дорослішати — за результат спитають з неї.
В Україні уже були періоди монополії і на силу, і на медіа. Недовго.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.