Гриценко продав військової техніки більше, ніж всі міністри Януковича – велике інтерв’ю голови комітету Ради з нацбезпеки та оборони

Як міністри оборони розпродували до 2014 року військове майно та озброєння, включаючи комплекси С-300 та “Буки”, чи ввійде до 2024 року Україна у склад Північно атлантичного альянсу і чому Україні необхідно провести чесні і прозорі вибори.

Про це розповів у ексклюзивному інтерв’ю у ток-шоу “Ехо України” на телеканалі “Прямий” народний депутат, голова комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Сергій Пашинський.

– Мене тішить, з одного боку, що бюро розслідувань займається цією справою. Але ми показали Анатолія Гриценка, і це загальна позиція. Тобто є кандидат у президенти, про якого кажуть, і так далі, і так далі… І мені здавалося б, що Гриценко першим має бути зацікавленим, щоб у цій справі поставити крапку. Чи не так?

По-перше, я хотів трошечки, якщо дозволите… Я потім відповім на питання і про екс-міністра оборони України Анатолія Гриценка, і про всіх інших. Я бачив вирази обличчя людей в студії, які дивилися сюжет. На жаль, в цьому сюжеті абсолютна правда. Але я хотів би акцентувати на деяких речах.

Пункт перший. Ми повинні всі розуміти, що те, що в сюжеті було, про відмову від нашої ядерної зброї в період 1991-96 років, – це було тиском наших зовнішньополітичних партнерів. І результатом цього був так званий Будапештський меморандум, підписаний представниками України, Росії, США та Великобританії: що якщо Україна відмовиться від ядерної зброї, то ці країни нам гарантують територіальну цілісність і таке інше. Про це теж не треба забувати. До чого я це все веду? В України, і в цьому ми з 2014 року переконалися, самі головні союзники – це Збройні сили і Національна гвардія України, а не хтось за океаном, які будуть нас захищати.

Друге. По тим етапам, що в сюжеті були підняті питання. І це теж дуже важливо для розуміння. Уявіть собі, в любому Генеральному штабі світу, Генеральний штаб – це та структура, яка повинна, що б там не відбувалося на вулиці, готуватися до війни. Їм за це платять зарплату, одягають генеральні погони. Так от, в любому Генеральному штабі є план на будь-який сценарій. Більше того, є головний план війни з вірогідним супротивником. Це з військової науки.

А от тут я хотів би зупинитися детальніше. У нас до 2014 року навіть поняття такого не було. У нас не було супротивників. Ми самі себе “убаюкували” і розказували, що ми ні з ким не воюємо, ми з усіма дружимо, у нас нема ворогів.

– Але це ж була правда.

Ні.

– А хто?

Поясню, чому ні. Тому що любий державний чиновник будь-якого рівня після того, як у 2003 році Росія під телекамери хотіла захопити косу Тузла – пам’ятаєте, такий інцидент був – це був сигнал, це була червона ракета: шановні, он наш сусід, як тільки ми відвернемось, він у нас щось вкраде, він нас вб’є, він на нас нападе. Пам’ятаєте, Кучма прилітав на косу Тузла. Кучма тоді давав команди укріпляти побережжя. Кучма, до якого багато питань…

І саме тому я би більше всього акцентував би увагу на тих людях, які офіційно керували безпекою нашої держави, починаючи з цього інциденту. Це фактично вже був 2004-й. Саме тому я хочу дійсно сказати, що, не дивлячись на те, що у нас уже була коса Тузла, ми вже розуміли, що “Україна – не Росія”, ми розуміли, що будь-які… До речі, там ще були дипломатичні всякі маневри. Ми не могли розмежувати кордон. Вони блокували нам демаркацію. Ми не могли розмежувати по Азовському морі і таке інше. Там вже були не те, що дзвіночки, а там були сигнальні червоні ракети.

Нагадую, 2003-2004 роки. В п’ятому році почався масовий розпродаж армії. Більше того, вірогідний супротивник не був визначений. А ми, на жаль, на собі відчули, хто наш уже не вірогідний супротивник, а країна-агресор. Ми, на жаль, знімали ті системи озброєння і ту зброю, яка б могла нам допомогти у боротьбі з нашим супротивником, уже не вірогідним, саме на 2014 рік.

Що таке російська армія? Це купа авіація, тисяча літаків. Що робиться з 2005 року? Масово списуються і продаються комплекси протиповітряної оборони. Я потім наведу цифри. Бачили відео з Сирії? Росіяни в Сирію, щоб допомогти своєму союзнику, диктатору Асаду, завезли авіацію – що вони почали робити? Росіяни не вміють точково бомбардувати. Це не американська армія. Вони можуть бомбардувати великі міста і перетворювати їх на руїни. Це килимове бомбардування.

А що робить держава Україна з 2005 року? Масово списує комплекси протиповітряної ППО. Ми ж розуміємо, що Росія на нас не нападе. Правильно? У Росії – десятки тисяч танків і БМП. Що ми робимо? Ми починаємо продавати масово танки і БМП. На полі бою це супротивники.
Я люблю працювати з цифрами і фактами. Тому що у нас, вибачте мене, політики звикли брехати і не відповідати за свої слова. Я наведу дві цифри. У мене в руках офіційна довідка по списанню комплексів ППО С-300. Це самі модернізовані на той час…

– А що, і С-300 списували?

Так. У мене є довідка для службового використання. Так що здаюсь. Наприклад, С-300. 2006 рік. Знято з бойового чергування, по документам розукомплектований і проданий по ціні 8 мільйонів 200 тисяч гривень. Курс тоді був 5. Півтора мільйона доларів. Запам’ятали цифру? Продані. Міністерство оборони продавало.

От ця угода, яка підписана заступником пана Гриценка, генералом Терещенком. Ось цей комплекс продається. І цей же комплекс “спецекспортом” був перепроданий в Казахстан за 25 мільйонів доларів.

– В Казахстан. А ким?

Це офіційний документ. Міністерство оборони України в особі заступника пана Гриценка, Терещенка Володимира Івановича.

Я вам навів один приклад. Я інформую: десятки систем ППО, сотні танків, сотні БМП. Ви знаєте, це ще не все. Зараз ми в Польщі і в Чехії купляємо БМП. У нас зараз величезний дефіцит бойових машин піхоти. Ми скупляємо все, що тільки можна. Ми їх купляємо по ціні 170-190 тисяч доларів, в залежності від комплектації, стану і таке інше. До речі, недорого. Тому що аналоги коштують взагалі 2-3 мільйони доларів.

Але знаєте, по чому продавались ці БМП в 2006-2007 роках? Офіційна довідка. По 10 тисяч доларів. Танки продавались по 40 тисяч доларів. Вони продавались по ціні менше металолому і перепродавались по 300-400 тисяч доларів.

– Знову до Казахстану?

Не тільки. БМП якраз продавались не в Казахстан. Вони продавались в Судан, в Ірак. Пам’ятаєте “Фаїну”, скандал з “Фаїною” – коли там пірати захопили? Це от ця техніка і пливла в Кенію, і вже не 10 тисяч доларів.

Сотні одиниць техніки були розпродані по цінам в десятки – і я відповідально заявляю – разів дешевше, чим вони вартували. Але це ще півбіди. Справжня біда була в іншому. Коли Росія почала агресію, я тоді вже мав відношення до організації відбиття, і мене ще тоді зацікавив дуже факт. Росіяни ж заявили офіційно, що 20 лютого 14 року вони почали агресію. Це ж їх позиція. І ми погоджуємося з ними, що 20 лютого 14 років Росія напала. Це єдине, в чому ми з Путіним згодні. Він говорить: “я напав 20-го”. А ми говоримо: “да, ти напав 20-го”. Не 27 чи 25-го, а 20 лютого ти вже напав.

Так от, що мене вразило? Мене вразило, що тоді була знищена армія, знищена логістика. Були якісь частини. З низькою боєздатністю – але були. Так от, звертаю вашу увагу. Всі ці частини чомусь базувались на правому березі Дніпра. Знаменита 95-а бригада – Житомир. 30-а – Новоград-Волинський. Львів… І таке інше. На лівому березі Дніпра була одна бойова частина, і то вона вже повинна була бути ліквідована, але у нас бюрократія, і її не встигли ліквідувати. Це 92-а бригада в Харкові. Всі бойові частини на лівому березі Дніпра, починаючи з 2005 року…

Звідки ці танки бралися? Розкажу. Наприклад, у мене є знайомий генерал, який в місті Луганську командував бригадою. Його частину у 2006 році ліквідували, розформували, а його танки, БМП і артилерійські системи визнали – а тепер увага, ця корупція має дуже просту назву – “надлишкове майно”. Немає бригади – значить майно яке?

– Надлишкове.

Надлишкове. Правильно ж? Знищили ще одну частину. Майно чиє? Надлишкове. Надлишкове майно, якщо є бухгалтери, списувалось по остаточній балансовій вартості. Крапка.

Так от, за моєю заявою в 2016 році була порушена велика кримінальна справа по зниженню боєздатності. Цю справу розслідувала спочатку воєнна прокуратура, а зараз вона передана в ДБР. Я надіюсь, що в ДБР це буде більш динамічно. В рамках цієї справи вже повідомлені підозри екс-міністрам оборони Дмитру Саламатіну, Михайлу Єжелю.

І я впевнений, що, не дивлячись на те, що вибори у нас приходять і відходять, я впевнений, що всі до одного люди, які продавали бойову техніку по цінам в десятки разів нижче ринкової, всі люди, які підривали нашу боєздатність знищенням бойових частин, всі люди, які нам з вами розказували з екранів телевізорів, що у нас немає ворогів… Мене, знаєте, що в Гриценку вразило? У нього є цитата, до речі, дуже цікава. Він говорить: нам ППО не дуже цікаве, ми інтегровані з Росією по ППО. От така позиція. Навіщо нам? Ми ж інтегровані.

– Коли він це каже?

Будучи міністром оборони.

– А, тоді казав?

Ні, не зараз. Ви що? Зараз він кандидат в президенти. Знаєте, у нас люди, коли на посадах, говорять одне і роблять одне, а коли вони кандидати… Я абсолютно переконаний, що ми зобов’язані під контролем суспільства об’єктивно і спокійно розслідувати ці всі факти в рамках наших законів, винести вироки і зробити привичку на майбутнє, щоб будь-хто через три роки чи через п’ять… Тому що ми з вами завдяки величезним потугам українського народу змогли частково відродити українську армію. І ми її відроджуємо кожного дня. І саме тому, щоб це більше ніколи не повторилося, ми повинні цю історію пройти до кінця і поставити крапку.

– Скажіть, коли почалась агресія в Грузію, нічого не змінилось? Тобто знову розпродавали? Це вже було зрозуміло, що “брат” напав.

Це один з епізодів. Я вам його процитую.

– Боже, ще й це є?

Ну звичайно. С-300 – це комплекс з дальністю до 75 кілометрів. А комплекс “Бук” легендарний, який збив “Боїнг”, там дальність до 30-35 кілометрів. Це середньої так званої дальності. Вони теж списувались по даній схемі і теж продавались.

По Грузії там була окрема історія, подібний теж. Був знятий дивізіон з бойового чергування і переданий Грузії. Знаєте, за Грузію мені, чесно кажучи, і не образливо. Тому що з того комплексу було збито, дай боже пам’яті, мінімум чотири російських літаки. Це хоч якась моральна…

– Знаєте, що я мав на увазі? Коли сталася агресія у Грузії російська, чи не привело це до тями військове керівництво, щоб вже не продавати?

Ні. Дійсно, чемпіон по кількості, валової кількості – це пан Гриценко, по кількості розпроданої зброї. Але ця тенденція до 2014 року була у всіх міністрів. Мені, чесно кажучи, було особисто соромно читати, що один Гриценко продав техніки більше, ніж всі міністри Януковича. Гриценко теж, до речі, був міністром Януковича. Але Гриценко продав більше, ніж Саламатін, Лебедєв – а Саламатін взагалі громадянин Росії – чим Саламатін, Лебедєв і Єжель, за всі роки з 2010 року.

Але, я ще раз хочу сказати, я тут абсолютно переконаний, що ми не повинні… Коли ми говоримо про обороноздатність нашої держави, нас не повинно хвилювати, хто кандидат, хто президент, хто не президент. Тому що, повірте мені, нас у 2014 році спасла мужність українських воїнів і Господь Бог. Ми не повинні навіть дати теоретично ще раз таку можливість Росії напасти на нас.

Знаєте, коли я перший раз в квітні попав під Слов’янськ… А у мене в житті було дуже багато жорстких історій. І одна із самих таких історій, де було мені дуже страшно – коли я побачив під Слов’янськом наших десантників: як вони екіпіровані, в що вони одягнуті і на якій техніці вони приїхали. БМД в мене до сих пір стоїть… Техніка не обслуговувалась, люди були як бомжі, вибачте мене. І це, як ви пам’ятаєте, завдяки волонтерам і державі ми почали це все відроджувати.

Так от, ми не маємо права навіть теоретично більше цього допустити. А щоб цього не повторялось, треба зробити привичку і притягнути, і покарати всіх тих, хто довели нас до такого стану в квітні 2014 року.

– Найголовніше, що зараз у нас є – це передвиборча кампанія. Взагалі як ви її сприймаєте, як ви сприймаєте, можливо, зі своєї точки зору цих кандидатів? Що ви про них думаєте?

Перед тим, як сказати щось про кандидатів, я хочу сказати дві речі. І надіюсь, що мене всі почують. Перше. Ми повинні всі розуміти, що після другого туру президентських виборів 21 квітня ми всі з вами ранком проснемося в нашій державі, і ми повинні будемо далі жити, далі працювати, далі бажати один одному успіху і розбудовувати українську державу. Це саме головне, з моєї точки зору.

Друге. Я абсолютно переконаний, що, звичайно, важливо, хто виграє вибори, але ще більш важливо, і я в цьому абсолютно переконаний, що ми повинні всі бути союзником у головному питанні – президентом України повинна стати та людина, за яку проголосує більшість українців. З моєї точки зору, це те – от ви до цього про Росію говорили – що нас кардинально відрізняє. І саме тому я хочу сказати, що головна цінність, здобута і на Майдані, і у війні проти агресора – це якраз те, що ми можемо обирати, і ніхто не повинен нам завадити.

І, чесно кажучи, я хотів би звернутися до штабів всіх кандидатів: не треба накаляти ситуацію і розказувати про апокаліпсис. Апокаліпсис буде тоді, коли нам заборонять вільний вибір.

Ви пам’ятаєте 2012 рік, коли “Беркут” заходив на дільниці, там трощив усе? Тоді я для себе прийняв рішення, що Януковича треба любою ціною – і не тільки виборами – відсторонювати від влади. Тому що не буде виборів. І, повірте мені, якщо у нас не буде виборів, ми дуже швидко скотимося до стану Російської Федерації і дуже швидко будемо просити Червоний Хрест кормить наших дітей, а наших синів будемо посилати в Забайкалля захищати російські сили. Це – аксіома.

Так от, коли я говорю про вибори, хочу перш за все сказати, що ми повинні поважати вибір один одного. Тільки поважаючи вибір, ми зможемо розбудувати ту країну, яку ми всі хочемо і про яку так багато говоримо. Тільки так, а ніяк по-іншому. Я хочу звернутися до своїх колег, які зараз працюють в штабах кандидатів у президенти. Шановні колеги, не перетворюйте вибори президента вільні – а ми не дамо їх зробити не вільними, навіть якщо прийдеться ще раз виходити на вулицю – не перетворюйте ці вибори в армагеддон. Ніякого армагеддону немає. В цій державі віднині і назавжди буде вільний, спокійний і демократичний процес.

– Те, що потішило мене вчора. НАТО продовжуватиме допомагати Україні рухатися шляхом євроатлантичної інтеграції. Про це заявив генеральний секретар НАТО Столтенберг… Але над президентом України Петром Порошенком сміються, тому що він каже, що у 2024 році там ПДЧ буде і так далі. І кандидати у президенти над ним сміються. НАТО – це як зірка далека чи щось поближче?

Я не думаю, що над Порошенком хтось сміється.

– Сміються.

А якщо хтось сміється, то це або провокатори, або недолугі люди. Справа в тому, що український народ своє право рухатися в Європу, рухатись в НАТО виборов, вибачте мене, не голосуванням по телевізору, а виборов під кулями на Майдані і виборов під кулями на східному фронті. І якби це не цей вибір, нас би там і в НАТО не чекали, і Столтенберг би так не говорів. Розумієте?

Так от, у мене немає ніяких сумнівів, що ми будемо членами НАТО. Я вдячний, до речі, головнокомандувачу Порошенку і всім своїм колегам, і секретарю РНБО, і прем’єр-міністрам Арсенію Яценюку та Володимиру Гройсману. Ми робили і все робимо, щоб ми стали членом НАТО. Це єдиний вихід, якщо ми хочемо, щоб ми були впевнені в завтрашньому, і якщо ми не хочемо повторення 2014-15 років.

– Знаєте, що ці критики кажуть? Вони не кажуть, для чого нам НАТО, а вони кажуть, для чого ми їм.

Позавчора, по-моєму, була четверта річниця, коли російські “Смерчі” – а це система, далекобійність якої близько 60 кілометрів – обстріляли житлові квартали Краматорська. Кому цікаво, ви бачили ці ракети, які не розірвалися. І були ракети, які розірвались. От це – обличчя Росії. Якщо ми не хочемо більше цього бачити, у нас немає іншого виходу, як укріплювати свою армію по стандартам НАТО і стати повноцінним партнером і членом НАТО.

А щодо того, чи будемо ми чи не будемо. Ви знаєте, всі ж сміялися – і пам’ятаю, як з мене сміялися – коли ми робили кроки з отримання безвізу. Це ж не так давно було. І теж сміялися. Більше того, не хочу підбирати слів, деякі негідники їздили по країнам Європи і агітували, щоб нам не давали безвізу, тому що ми ще не доросли. Але нам дали безвіз. І що?

Так от, ми крок за кроком йдемо до НАТО. Це складний шлях. Але я підтверджую заяву міністра оборони Степана Полторака – як фахівець, як людина, яка цим займається. Ми фактично по армії, що стосується армії, на 70% виконали. Більше того, я хочу звернути увагу, що ми в той день не тільки проголосували зміни до Конституції. До речі, я дуже пишаюсь, що в мене таке право було, вами делеговане, проголосувати.

А ми ще й проголосували звернення і про ПДЧ. Конкретний план. Дайте нам конкретний план – і ми його виконаємо. Ми повинні розуміти одну річ. Для Путіна вступ України в НАТО – це остаточний гвіздок в труну “російської імперії”. І він це розуміє. Саме тому мільярди доларів тратяться не тільки на війну з Україною, а тратяться на підкуп або створення проросійських політичних сил в Європі. І це вже, на жаль, не є якась таємниця. І вже, на жаль, ми розуміємо, що ці політики беруть гроші у Путіна… і нас поливаються брудом, про нас придумують всяку брехню.

Але, я вам ще раз хочу сказати, я абсолютно переконаний, що правда завжди перемагає. Правда – на нашій стороні. Ми – держава, на яку напала Росія. Ми – держава, яка з великими втратами, але змогла відбитися. І ми – держава, яка натівцям говорить: шановні, це ми вас захищаємо своїми тілами від російської агресії. Ми у вас нічого не просимо, ми вас не благаємо, але ви повинні розуміти, що ми ваші союзники, і давайте ми наш союз оформимо нашим членством в НАТО.

– Довгий шлях. А Порошенко каже: 2024-й рік… Що він знає, що ми не знаємо? І він каже: обіцяю, що 2024 році буде ПДЧ.

Коли ми вийшли в перший раз на Майдан, нам всі говорили: куди ви виходите – ви програєте. Ми вийшли – і ми виграли. Коли ми поїхали на схід, нам говорили: це “російська імперія” – і ви програєте. Ми не побоялись, не розбіглись – але ми викорінили російську агресію. Я думаю, що у Петра Олексійовича при підтримці українського народу і нас з вами все це вдасться. Ми будемо в НАТО – можливо, навіть раніше, ніж у 2024 році.

Нагадаємо, за словами помічника міністра оборони України Юрія Бірюкова, наймасштабніший розпродаж армійського майна відбувся у зв’язці Гриценка і Тимошенко.

Читайте також: Ірина Луценко: чому Анатолій Гриценко не пішов до армії у 2014, а відсиджувався за спідницею дружини?

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.