Геніальність українського постмодернізму: огляд на “Орду” Ігоря Баранька
Наскільки автор видатний можна судити за межами всесвіту, який він створює у своїх творах, геніальність автора можна визначити умінням передбачити майбутнє у власному творі. В цьому плані графічний роман “Орда” культового українського коміксиста Ігоря Баранька однозначно підтверджує його видатність та геніальність.
Графічний роман побачив світ французькою у 2003 і вважається там постмодерністською класикою, в Україні ж мальопис українського автора з’явився лише в листопаді 2020 стараннями видавництва Vovkulaka.
Сюжет графічного роману розповідає нам про Росію 2040 року, де установлена диктатура (ні, не Путіна), а письменника-фантаста Івана Апельсинова (який підозріло нагадує молодого Едуарда Лімонова). Режим заснований на симбіозі комунізму та російського православ’я, раптом розуміє що успішна експансія світу Росією можлива лише, якщо Москва повернеться до свого коріння і відродить Золоту Орду. Для цього спецпідрозділ відновленого НКВД вирушає в Україну (єдину нейтральну наддержаву у світі), щоб відродити дух Чингісхана, остання реінкарнація якого похована під монументом “Батьківщина-Мати”. В противагу їм, своїм шляхом йде останній вцілілий після ядерного бомбардування Ічкерії, чеченець Джохар (невеличка пасхалка до першого президента Ічкерії Джохара Дудаєва), який після атомної катастрофи вдався до суфійських практик і усвідомив, що Ічкерію треба будувати не на землі, а на небі. І кінцевою вишенькою на торті – частину цих подій ми бачимо в обрамленні медитативних видінь буддійської монахині в республіці Тиві, яка намагається знайти просвітлення і сягнути рівня божественності. Також тут є православний патріарх, який бореться з наркотичними видіннями, клони геніїв людства, які не можуть знайти собі місця та український полковник з чорнобильськими здібностями та конспірологією в голові та навіть викрадений іншопланетянами Ленін.
На перший погляд, можна подумати, що весь вище переказаний сюжет – це плід хворої уяви чи наркоманських галюцинацій, однак насправді все значно складніше. Абсурдизм, який притаманний всесвіту “Орди”, насправді хірургічно точно визначає реальну дійсність людей. Сюжетні моменти пов’язані з відродженням ідей євразійства та імперських бажань Росії дійсно виглядає мистецькою формою футурології, проте насправді все може видаватись значно простіше. “Провидіння” Баранька – це логічний висновок, якщо зібрати в купу всі суспільні ґанджі пострадянського світу: повальний алкоголізм, постійне бажання патерналізму та ностальгія за “такой страной”, все це в додачу з вселюдним захопленням езотерикою та іншими шарлатанствами. Гіпертрофуючи ці риси, Баранько створив актуальний літературний всесвіт, який цілком корелює з реальними станом речей. Абсурдність – це не про твір Баранька, це про нашу реальність. Власне тому, в Росії “Орду” Баранька люблять порівнювати з творчістю письменника Віктора Пелевіна.
За всіма правилами постмодерністської літератури, “Орда” – це історія з багатошаровою символічністю. Зокрема вона добре сфокусовується на розумінні шляху. Персонажі Баранька не діють в притаманному американським коміксам принципі бінарних протилежностей, коли є команда хороших хлопців і поганців. Тут кожен персонаж живе свої неповторним шляхом, сповненим власної моралі та усвідомлень. З одного боку ми бачимо енкаведешного генерала Волкова, який ніби есесівець Адольф Ейхман, керуючись принципом “банальності зла”, просто виконує єдину роботу, яку вміє – “служить Росії”. Своїм шляхом йде “небесний чеченець” Джо(хар), який керується лише провидінням Аллаха і не знає ні свого призначення, ні кінця шляху. І так кожен персонаж мальопису. “Орда” – це якісно скомпонований постмодерністський твір, який за всіма канонами напряму розвивається ризомі, коли переплетіння кількох сюжетних ліній утворює окрему сюжетну зав’язку.
Кінцівку Баранько виводить по-дзенськи відкритою, залишаючи читача сам на сам з думками, а що власне, щойно було прочитано. Така кінцівка цілком співзвучна з концептом Ролана Барта про “смерть автора”, де авторська інтерпретація сенсів твору немає жодного значення.
Стиль малюнку Баранька, попри його роботу з DC та комікс-проєктом “Сімпсонів”, першою чергою формувалась під впливом європейської традиції. Це в повному обсязі відображається в динамічних лініях та особливості кольористки графічного роману. Малюнок “Орди” – це такий калейдоскоп макабричних замальовок на тему східних релігійних практик та майже карикатурних зображень на нашу буденність.
В сухому залишку, видання “Орди” українською – це однозначна перемога української коміксосфери, без творчості Баранька, яка немислима в принципі. “Орда” – це явно не той графічний роман, який може зацікавити масового читача і вже точно не вартує для читання людям зі непідготовленою психікою, про те це той інтелектуальний продукт, який принесе масу естетичного та смислового задоволення людям, які здатні цінувати якісне сучасне мистецтво.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.