Іран, Ізраїль, Китай та Третя світова

Джерело: Telegram-канал автора

Іран достатньо довго реалізовував хитру тактику і створював для ісламістів ворога, аби ісламісти не знайшли ворога у власних лавах.

Загалом десь 100 мільйонів шиїтів (плюс алавіти) живуть в оточенні щонайменше 500 мільйонів сунітів.

Серед сунітських держав є достатньо розвинені, наприклад Туреччина, яка самостійно виготовляє гарні БПЛА і свого часу виробляла(не повністю і по ліцензії звісно) F-16. Союзник Туреччини Азербайджан має також непогану армію, хоча претензії Азербайджану до Ірану не релігійні, а скоріше етнічні та територіальні.

У Ірану великий кордон з Пакистаном, армія якого дуже велика, бо в Пакистану конфлікт з Індією(і саме тому Іран для Пакистану не ворог). З Афганістаном та Іраком все складно, а Туркменістану у військовому плані нема чим похизуватися. Талібан навіть домовлявся з аятолами під час захоплення влади, але це були тактичні домовленості. А в Іраку Іран підтримує союзників шиїтів, проводячи повзучу окупацію, тому Ірак у теперішньому вигляді скоріш союзник Ірану, ніж ворог. Але так було не завжди. І не факт, що так буде у майбутньому. Крім того, через Оманську та Перські затоки від Ірану Саудівська Аравія, Кувейт та ОАЄ з американськими військовими базами.

У Ірану є величезні проблеми стосовно позиціювання на Близькому Сході.

По-перше, вони перси серед арабів та нащадків тюрків, по-друге, шиїти серед сунітів. Звідси й така спрямонівасть іранського режиму на клепання танчиків, мопедів, ракет тощо. Влада аятол сидить на штиках, тому вкладається у КВІР та в армію.

Прикладів сунітсько-шиїтських конфліктів за останні півсторіччя так багато(Ірано-Іракська війна, громадянська в Сирії, чистки Саддама в Іраку, частково операції ІДІЛ, повзуча окупація Іраку), що всім зрозуміло, що у випадку відсутності зовнішньої загрози суніти займуться шиїтами насамперед , а проблем конфлікту додасть етнічний розподіл.

В принципі Іран на захоплених територіях у Сирії системно займається геноцидом сунітів (та всіх інших), насильно зганяючи їх з земель(в тому числі вбивствами) і переселяючи на захоплені території єдиновірців з інших етносів. Так вони розселяли в Сирії афганців-шиїтів з власної проксі-організації Фатіміюн (там не тільки афганці, але для них переселення через перемогу Талібану достатньо актуальне) та пакистанців-шиїтів з власної проксі-організації Зайнабіюн (там також не тільки пакистанці). Ну і загалом підтримка близького Ірану алавіта Асада розглядається сирійцями-сунітами як релігійна окупація (алавіти не шиїти, це скоріше секта, хоча і близька до шиїзму).

Тому аби суніти не сильно питали з шиїтів і конкретно іранський КВІР, який задовбав весь регіон, Іран завжди голосніше всіх кричав про необхідність святої війни всіх мусульман проти Ізраїлю. І демонстрував, що готується саме до цієї війни, при тому, що кордону спільного в Ізраїлю з Іраном нема. Тобто для проведення наземної операції проти Ізраїлю Ірану б довелося взяти під частковий контроль щонайменше дві країни – лінія Ірак-Сирія або Ірак-Йорданія. Але піарно це нормальна тема для аятол, й Іран постійно зображував з себе найбільшого борця з Ізраїлем, який аятоли бажали бачити основним союзником США та глобального Заходу в регіоні.

Типове “тримайте мене семеро”. Дуже зручна теза про святу війну проти сіоністів, бо інакше може початися свята війна проти шиїтів.

І ось ХАМАС (суніти) провів дуже криваву і на жаль дуже ефективну атаку проти Ізраїлю. До штабів ізраїльських дивізій ворог не добирався вже дуже давно. Весь мусульманський світ (переважно сунітський) незадоволений діями Ізраїлю у відповідь, при тому, що Ізраїль просто не має іншого виходу. І вимушений розв’язувати проблему швидко та рішуче.

І що ми бачимо. Голова шиїтської ліванської організації Хізбалла Саїд Хасан Насралла, фактично відмовився відкривати другий фронт проти Ізраїлю. Дії Хізбалли на кордоні з Ізраїлем не виходять за межі локальних нападів (і, відповідно, обмежених ударів Ізраїлю). Навіть участь Хізбалли в сирійському конфлікті була більшою. Проіранські хусити з Ємену звісно оголосили війну Ізраїлю і кудись там “пуляють” іранськими ракетами(або їх копіями), але це ніщо. Хізбалла і раніше організовувала напади на кордоні з Ізраїлем. Було навіть дві Ліванських війни(1982 та 2006). Війна 2006 року була не дуже простою для Ізраїля. Хусити також постійно “пуляли” ракетами, але переважно у Саудів.

Тобто нічого нового, принаймні нічого, що може бути порівняно з діями ХАМАС. Окрім риторики нічого нема. Сам Іран у суто прямому військовому сенсі нічого не робить. При тому, що Іран об’єктивно може створити Ізраїлю величезні проблеми.

Чому так? Можливі три варіанти.

Перший варіант. Риторика Ірану щодо Ізраїлю завжди була просто риторикою. Приводом проводити розробку ядерної зброї та натруювати всіх ісламістів на Ізраїль, але починати війну Іран ніколи насправді й не хотів. Коли настав час “відповісти за шмот”, Іран просто тупо злився. Як і його проксі.

Другий варіант. Риторика Ірану про Ізраїль була не просто риторикою, але у теперішній ситуації Іран все ще не вважає себе готовим почати операцію проти Ізраїлю, яка викличе відповідь від США. Тобто Іран вирішив подивитися прикуп, а вирішувати буде вже потім. Запустити зараз тисячі іранських Шахедів та сотні ракет з Іраку та Сирії по Ізраїлю можна, але що робити коли у відповідь США вибомблять виробництва та логістику до базальту? Відповіді в Ірану поки що нема, а економіка вже дохла, і можливо аятоли чекають нападу Китаю на Тайвань, або ще чогось.

Третій варіант. Іран грає у ту саму гру, що і ХАМАС. ХАМАС також дуже довго показував Ізраїлю, що агресивна риторика, то просто риторика. ХАМАС дуже довго показував, що зосереджений на збагачені(це було правдою) та утримані власного режиму(і це було правдою), і тому не припуститься справді агресивних кроків(а ось це було вже дезінформацією). І ХАМАСу вірили, в тому числі союзники ХАМАСу з Ісламського Джихаду. ХАМАС тупо обтікав від критики союзників і казав, що ну так заробляємо бабки й нічого більше не цікаво, ну от такі ми “соглашатєлі” з сіоністами. Ріал політик. А потім ХАМАС завдав неочікуваного удару. Можливо Іран зараз робить так само. Показує фейкову миролюбність. І просто чекає зручного моменту, який насправді може настати й завтра. А може настати через багато років.

Будь-який варіант або комбінація кількох варіантів, насправді показують головну проблему політики Заходу в регіоні. Невирішені проблеми вилізають потім, у найнезручніший момент. Щоб щось з цим зробити треба підводити дві групи авіаносців. Але ж їх не так вже й багато, тих груп. А що буде, якщо їх не вистачить?

Вже давно кажуть про те, що напад Китаю на Тайвань буде синхронізований з нападом КНДР Кімів на Південну Корею (саме тому Японія відкрито декларує, що діятиме в конфлікті Китаю проти Тайваню незалежно від того  діятимуть США чи ні). У разі, якщо війна ХАМАС проти Ізраїлю чи війна росії проти України буде в тому чи іншому вигляд заморожена, США повинні зважувати на вірогідність коли всі ці незакінчені війни в майбутньому будуть синхронізовані з вторгненням Китаю на Тайвань.

Простий напад Китаю на Тайвань для Китаю буде дуже складним випробуванням, я про це писав. Але уявімо собі ситуацію, коли вторгнення Китаю у 2025-2028 буде синхронізовано з нападом КНДР (яка зараз нарощує ВПК завдяки союзу з рф) на Південну Корею. Це дуже просто уявити, здається це і є магістральний план. А що буде якщо буде синхронізація також нападу Ірану на Ірак та Сирію (зі створенням загрози для Ізраїлю), ісламістських угрупувань на Ізраїль, хуситів Ємену на Саудів, другого повномасштабного вторгнення росії до нас з залученням Білорусі, вторгненням Талібану до Туркменістану, та деякими іншими конфліктами(наприклад в Африці)?

Причому треба зважувати, що для створення такої ситуації не потрібно буде насправді формальної прокитайської коаліції, бо більшість акторів буде діяти заради власної вигоди. Уявити таку ситуацію насправді дуже не складно, і Китай під час підготовки до вторгнення буде лобіювати створення саме такої ситуації. Щось можна зробити напряму, наприклад, в КНДР чи в Африці. Десь пообіцяти підтримку. Десь просто розповісти власні плани, і порекомендувати не проґавити момент.

Це каже нам про те, що настав час для США вирішити хоча б деякі питання, щоб під час нападу Китаю на Тайвань не потрапити в ідеальний шторм.

Здається, що США у такій ситуації потрібно послабити росію  зокрема й до дезінтеграції, провести обмежену операцію проти ВПК Ірану та його проксі в регіоні, дозволити Ізраїлю знайти політичне рішення з ХАМАСом на умовах Ізраїлю, примусити вже зараз Туреччину обрати сторону у майбутньому конфлікті та  багато чого ще. Звісно до виборів у США цього статися не може, але після виборів будь-яка влада в США буде змушена буде зважувати потребу в складних рішеннях.

Чи будуть такі рішення? Сказати складно. Американці завжди чесно кажуть, що їх електоральні цикли заважають плануванню довгих стратегій. Підвішувати ситуації, заради того аби тактично (а ось тут американці чемпіони) в критичний момент отримувати переваги – це дуже хороша для США стратегія. Але не у випадку, коли на всі тактичні рішення може просто не вистачити ресурсів. Авіаносець буде прикривати Ізраїль чи буде ганятися за вантажами Китаю? Скільки груп в морі треба буде тримати проти Китаю під час загострення на Тайвані? Скільки наземних військ треба буде тримати у ЄС? Який рівень допомоги Україні зможуть дозволити собі США, у випадку коли треба буде прикривати Ізраїль, Тайвань, Японію, Південну Корею чи може Туркменістан? Може постати питання чи витягне все це США.

Чи розуміють це в США? Розуміють. Ми бачимо дипломатичні рішення зі створення альтернативи Новому шовковому шляху Китаю та реанімацію американського ВПК. Ми бачимо нові авіаносці на стапелях та переоснащення американської ядерної зброї. Ми бачимо, як ЄС поступово відв’язують від енергетичної залежності від рф. Ми бачимо заяви Байдена. Це підготовка, США нарощує ресурси. Але чи щось робитимуть США в сенсі розв’язання проблем системно і чи зможуть взагалі? Велике питання.

У розрізі такого майбутнього  можливо в США плани з дезінтеграції рф і не будуть зустрічати таке заперечення, як раніше. Китай вже має росію, як власну ресурсну колонію, але зараз ця колонія утримується за гроші й на ресурсах самої росії. Це для Китаю дуже зручно. І пристосовується до війни росія з мінімальною насправді допомогою Китаю. У разі, якщо у росії почнеться хаос, вже самому Китаю доведеться утримувати росію за допомогою, можливо, навіть інтервенції. Це не рф буде союзником для Китаю у створенні хаосу у світі, це вже хаос у рф створить для Китаю проблеми.

Якщо Іран потерпатиме від внутрішніх заворушень, можливо, плани з системної інтервенції у сусідні країни не здаватимуться Ірану гарним рішенням, бо КВІР та Басідж будуть зайняти самим іранцями?

Якщо Ізраїль триматие ситуації з палестинцями під політичним контролем, то може Близький Схід і не потребуватиме так багато уваги від США?

Все це вірогідності. Перетворити їх у якесь прийнятне для США рішення не так вже й просто, і це в США також розуміють. Це гарний привід нічого не робити. Завжди можна поставити незручні питання.

Чи вдасться Ізраїлю знайти прийнятне політичне рішення взагалі та чи не буде це черговим замороженням конфлікту? Що робити з ядерною зброєю рф, навіть у випадку якщо рф зануриться у хаос? Чи вдасться занурити Іран у вирій внутрішніх проблем остаточно, і чи не спровокує операція в США в Ірані той самий ідеальний шторм, якого бажано уникнути? Таких питань багато.

Ставити їх можна. Не робити нічого можна. Але ситуація погіршується. І як свідчить практика, суб’єктності США у контролі рівня погіршення не так вже й багато.

Байден вже сказав, що США будуть арсеналом демократії й воліють встановити новий світовий порядок. Тому в США вже розуміють куди котиться світ. Тут іншого трактування бути не може.

А от як будуть США встановлювати новий світовий порядок і на що він буде схожий – велике питання.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.