Історія депутатської недоторканності в Україні, та як у світі встановлюють межі “імунітету” народних обранців

Президент України Петро Порошенко хоче лишити недоторканності депутатів. Його законопроект вже у Раді – готовий до розгляду. Очевидно, що українське суспільство вже чекає на позитивне рішення Ради, хоча вступить в дію воно в разі ухвали парламентом тільки з 2020 року.

На вихід по одному
Перше голосування про зняття недоторканності у Раді відбулося у 1994-му. Тоді Юхима Звягільського звинувачували у зловживанні службовим становищем та вивезенні 300 млн доларів нелегальної готівки до Ізраїлю. Депутат близько трьох років жив у Ізраїлі, побоюючись переслідування в Україні. У 1997 році, після того, як звинувачення були зняті, повернувся на батьківщину.

Вдруге Рада голосувала за зняття недоторканності у 1999 році. Павло Лазаренко був звинувачений у привласненні близько 400 млн доларів. Коли Рада голосувала за позбавлення імунітету, екс-депутат вже був за межами України. Його затримали в США під час перетину кордону. У свою чергу, Лазаренко просив політичного притулку у США.

У 2002 році позбавили недоторканності і засудили депутата Миколу Агафонова – йому інкримінували привласнення понад 24 млн доларів США державних коштів, приховування валюти. Після рішення суду його звільнили з-під арешту через погіршення здоров’я. У вересні 2002 року Микола Агафонов помер через інсульт.

У 2000 році Рада позбавила недоторканності депутата і колишнього керівника “Градобанку” Віктора Жердицького, але його справа в українському суді не розглядалася.

Також Рада давала згоду на позбавлення депутатської недоторканності й у 2009 році. У 2014-му році парламент попереднього скликання підтримав подання ГПУ зі звинуваченнями у державній зраді і сепаратизмі і зняв депутатську недоторканність, дозволив затримання і арешт члена фракції Партії регіонів Олега Царьова. Нині він перебуває у міжнародному розшуку.

Недоторканність із позафракційного депутата Сергія Клюєва парламент зняв у 2015 році. ГПУ звинувачує його у тому, що спільно із братом, Андрієм Клюєвим, вони незаконно заволоділи ВАТ “Завод напівпровідників” і домоглися обслуговування кредиту за бюджетні кошти.

У липні 2016 року Верховна Рада позбавила імунітету члена депутатської групи “Воля народу” Олександра Онищенка. На час голосування депутат перебував за межами України. Олександра Онищенка Генпрокуратура звинувачує в організації злочинної схеми із підприємством “Укргазвидобування”, що займається видобутком та реалізацією українських нафти та газу, і привласненні коштів в особливо великих розмірах. СБУ також розслідує справу за статтею “державна зрада”, підозрюючи депутата в отриманні громадянства Росії.

У грудні 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності депутата “Опозиційного блоку” Вадима Новинського. Генеральна прокуратура звинувачує пана Новинського у тому, що в 2013 році він був причетним до незаконного позбавлення волі Олександра Драбинка – особистого помічника колишнього предстоятеля УПЦ митрополита Володимира.

Передумови

У січні 2015 року він вносив на розгляд Ради проект закону “Про внесення змін до Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України та суддів)”, проте парламент його не розглянув.

19 червня 2015 року Венеціанська комісія Ради Європи у своєму висновку щодо законопроекту № 1776, який був ухвалений у першому читанні і визначила, що “поточна ситуація з верховенством права в Україні ще не створює умов для повного скасування депутатського імунітету”. Комісія рекомендувала створити інші механізми, які можуть також запобігти зловживанню депутатським імунітетом.
Комісія тоді вказала, що європейських стандартів щодо імунітету не існує. Це означає, що рішення про обмеження депутатського імунітету має ґрунтуватися на аналізі конкретної ситуації в країні, “зокрема, приймаючи до уваги ступінь розвиненості верховенства права у відповідній країні”. Комісія визнала, однак, що депутатський імунітет “може стати перешкодою для боротьби з корупцією”.

Суспільна думка та зняття гарантій безкарності

Президент України Петро Порошенко закликав до скасування недоторканності депутатів ще під час свого щорічного послання у Верховній Раді. Звертаючись до парламентарів, він зазначив, що ця норма має бути введена для «нових депутатів нової Ради» з 1 січня 2020 року.

Уже сьогодні, 17 жовтня, глава держави вніс до парламенту свій законопроект №7203, яким пропонує внести зміни до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України), тобто скасувати норму, згідно з якою народного депутата можна притягнути до кримінальної відповідальності лише з дозволу Верховної Ради.

«Питання ж щодо скасування недоторканності народних депутатів України досі залишається невирішеним і за час, що минув від внесення на розгляд парламенту названого законопроекту, не втратило актуальності. Суспільна думка з цього приводу й зараз свідчить, що гарантії недоторканності народних обранців в існуючому обсязі є невиправданими та по суті перетворилися в гарантії безкарності», – говориться у пояснювальній записці документу.

Як у інших країнах 

У кожній країні є свої особливості отримання недоторканності, її дії і зняття. Імунітет зазвичай діє протягом терміну повноважень парламенту з дня обрання або з дня прийняття присяги.

У деяких країнах установлено додаткові обмеження депутатського імунітету. Найчастіше, згода парламенту на затримання чи арешт депутата не потрібна, якщо за вчинений ним злочин передбачено кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі терміном: не менш як шість місяців (Фінляндія), не менш як два роки (Швеція), понад три роки (Португалія), не менш як п’ять років (Хорватія). У Білорусі та Казахстані депутатський імунітет не поширюється на тяжкі злочини.

Так, в Австралії, Великобританії, Іспанії, Ірландії, Мальті та в Канаді недоторканність поширюється тільки на цивільні справи. В Австрії, Німеччині, Латвії та Словаччини на цивільні і адміністративні правопорушення. У Молдові – на всі правопорушення, крім спеціально визначених законом.

У Австрії, Грузії, Туреччини, Франції та Португалії недоторканним є не тільки депутат, а його будинок з офісом. У Бельгії імунітет мають депутати і міністри регіональних рад. У Німеччині імунітет діє тільки на депутатів нижньої палати.

Цікавим моментом є пункт, щодо того якщо на кандидата в депутати вже заведена кримінальна справа до отримання мандату, то в Польщі, Великобританії, Естонії та Фінляндії кримінальне провадження не зупиняється, а в Данії, Греції, Німеччині, Угорщині та Чехії зупиняється після набуття статусу, однак може бути продовжене за рішенням парламенту.

На думку Венеціанської комісії Ради Європи у країнах, де дотримуються верховенства права та функціонують демократичні інституції імунітет не потрібен, тому що ризик втручання в діяльність законодавчого органу дуже низький.

У час, коли деякі країни обмежують недоторканність кримінальними злочинами, в Бельгії, Німеччині, Франції, Італії, Латвії, Іспанії розширюють її до адміністративних, цивільних чи дисциплінарних порушень. В Ірландії за такі злочини як зрада, кримінальне правопорушення порушення громадського порядку, можна засуджувати без згоди парламенту. В Португалії не можна скористатись недоторканністю, якщо за навмисне порушення закону передбачається від трьох років в’язниці. У Швеції з недоторканності парламентарів виключені кримінальні правопорушення, що караються ув’язненням від двох років. В Австрії ж порушення, які чітко не відносяться до політичної діяльності члена парламенту виключені з поля недоторканності.

Вимога попередньої згоди парламенту на проведення слідчих дій не є обов’язковою в певних країнах. Скажімо, у Бельгії і Франції для допиту, обшуку та конфіскації не потрібна попередня згода парламенту. Також недоторканність знімається у випадку, коли депутат був затриманий під час скоєння злочину, тобто його спіймали «на гарячому». Це правило поширене практично у всіх державах Євросоюзу окрім Естонії, Ірландії, Нідерландів та Об’єднаного королівства.

У країнах Європейського Союзу парламент відповідальний за зняття недоторканності, винятком є Кіпр, де за це відповідає Верховний Суд. Подання на зняття недоторканності в Німеччині, Угорщині та Швеції робить прокурор, в Іспанії – голова Верховного суду, в Румунії – міністр юстиції. Переважно питання голосується простою більшістю голосів членів парламенту. В той час, як в Польщу – це має бути абсолютна більшість голосів, а у Швеції – 5/6 від тих, хто голосував.

Члени Європейського парламенту також мають недоторканність, яка поширюється на їхні слова та дії під час виконання професійних депутатських обов’язків. В Європейському парламенті депутати мають імунітет від затримання та судових розглядів окрім випадків затримання на місці злочину. Недоторканність можна зняти заявою уряду будь якої країни-члена ЄС, поданої до Голови Європейського парламенту; далі її розглядає профільний комітет, надає експертні висновки і Європарламент приймає рішення.
У США недоторканність не допоможе у випадку скоєння кримінального злочину, корупційного діяння, підозри у вчинені державної зради. А ось у Індії недоторканність є абсолютною.