Крим без води: катастрофа чи шлях до деокупації

Окупований Крим все гостріше відчуває нестачу прісної води — у першу чергу, на півночі. Водосховища міліють, річки пересихають, відбувається поступове і незворотне засолення ґрунтів та виснаження підземних вод.

Якщо проблеми з браком продуктів та електроенергії на окупованому півострові за останні роки Росія змогла частково вирішити будівництвом “Керченського мосту” та “енергомосту” з Краснодару, то ситуацію з водопостачанням Кремлю не вдається покращити ані грошима, ані погрозами.

До початку російською окупації вода в Крим отримував воду з трьох джерел: з Дніпра через Північно-Кримський канал, водосховищ та підземних вод.

Північно-Кримський канал забезпечував приблизно 85% потреб півострову у воді. Більша частина дніпровської води спрямовувалася на зрошення сільськогосподарських культур, зокрема рису та для забезпечення роботи промисловості — в тому числі, сумнозвісного хімзаводу “Кримський титан”.

З початком російської агресії навесні 2014 року водопостачання в Крим було зупинено. Українська сторона пояснила припинення подачі води відсутністю чинної угоди про надання послуг між уповноваженою особою від АР Крим та управлінням Північно-Кримського каналу. Київ заявив, що будь-які переговори неможливі до погашення Кримом боргу за водокористування у 2013 році у розмірі 1,7 мільйона гривень.

Втім цього так і не сталося: в травні того ж року почалося будівництво тимчасової дамби поблизу смт Каланчак і водопостачання припинилося остаточно. Протягом кількох місяців представники “кримської влади” намагалися домовитися з українською стороною, але марно.

Спроби продовжити переговори робилися і в 2015 році, проте Київ поставив окупантам ультиматум: водопостачання поновиться лише у разі, якщо в Криму буде визначений легітимний орган, з яким можна буде укласти договір. Крім того, залишався борг, який “кримська влада” так і не спромоглася погасити.

Через три роки канал перекрила капітальна споруда — у квітні 2017 року в кількох десятках кілометрів від адмінмежі була введена в експлуатацію бетонна гребля, що одночасно блокує подачу води на окупований півострів та забезпечує зрошення сільськогосподарських земель Херсонщини.

“Тривалий час після початку окупації здійснювалося місцеве постачання артезіанської води з Херсонщини до Північного Криму через мережу меліоративних систем підземними водогонами. Але за останній рік таке постачання істотно скорочене, то можна констатувати, що з материкової України до Криму водопостачання не здійснюється. Втім є свердловини, які окупанти набурили на суміжній з Херсонщиною окупованій території, біля адмінмежі. Вони качають воду, яка через це уходить з горизонтів на підконтрольній території Херсонщини тим самим завдаючи певну шкоду господарству та екології Херсонщини”, – зазначає Постійний представник президента України в Автономній Республіці Крим Борис Бабін.

Дніпровська вода потрібна окупантам лише для забезпечення потужного військового угруповання та потреб вкрадених в України державних і приватних підприємств. Прісної води, що нині є на півострові, цілком достатньо для потреб населення, упевнені експерти.

“Відсутність дніпровської води не створює в Криму гуманітарної катастрофи, але позбавляє окупаційну владу можливості економічного розвитку. До окупації Крим майже не вимагав дотацій з державного бюджету України. Тепер, зі скороченням сільського господарства і після зупинки «Кримського титану», який до окупації давав близько половину податків до бюджету півострова, Крим став сильно дотаційним. На Крим і Севастополь припадає 7% трансферів з держбюджету Росії в регіонах. В економічному плані півострів перетворюється на Чечню і Дагестан”, – каже директор регіонального філіалу НІСД у м. Дніпро Олексій Їжак.

Примусити Київ запустити водогін на непідконтрольній території неможливо ні за українським, ні за міжнародним законодавством, адже канал є штучною спорудою і власністю держави, а не природним водотоком.

“З точки зору українського законодавства Крим — це Україна. Держава є власником об’єктів інфраструктури. Постачання будь-якого ресурсу, в даному випадку води, відбувається відповідно до укладених договорів. В об’єктів інфраструктури повинен бути оператор, що є юридичною особою за українським законодавством, сплачує податки та має доступ до шлюзів та насосних станцій Північно-Кримського каналу. А це можливо лише тоді, коли Крим повернуть Україні”, – наголошує аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич.

Кремль застосовує одразу кілька напрямків для тиску на Україну в питанні водопостачання, зокрема на міжнародних майданчиках. Так, у 2016 році представник РФ на засіданні Совбезу ООН звинуватив Україну в порушенні прав людини, яка нібито залишила без прісної води близько двох мільйонів кримчан. Втім, експерти вважають намагання РФ залучити міжнародну спільноту для тиску на України безперспективними.

“Якщо Росія спробує доводити в міжнародних інститутах, ніби Україна зобов’язана забезпечувати Крим водою, це буде все одно, якби Росія почала пред’являти претензії, що вона не може отримувати прибутки з вкрадених в України економічних активів. Для забезпечення особистих потреб українських громадян в Криму в умовах російської окупації джерел води на півострові достатньо. Води недостатньо лише для економічної діяльності окупаційної влади. Такого роду дефіцит не може бути аргументом для міжнародних інститутів”, – упевнений Їжак.

Не виключено, що Москва вирішила повернутися до планів щодо створення “сухопутного коридору” з окупованого Криму до Маріуполю, якщо Україну не вдасться дотиснути дипломатичним шляхом. Щоправда для цього Кремлю доведеться посилити напругу всередині України та підготувати плацдарм для військової інтервенції на півдні країни. Про те, що РФ не відмовилася від силового вирішення питання дефіциту води, свідчить ситуація в Азовському морі.

Після будівництва мосту через Керченську протоку, Росія фактично отримала контроль над судноплавством на Азові. Російські прикордонники та спецслужби регулярно затримують судна, що йдуть до українських портів у Приазов’ї, тим сами блокуючи роботу портової інфраструктури.

“Ми бачимо, що це робиться для того, щоб заблокувати Україну на Азовському морі. Здійснити ескалацію напруги, не виключено — зробити військову операцію атаки на Маріуполь, де здійснюється експорт продукції чорної металургії України, атаки на інші порти Азовського моря”, – заявив президент України Петро Порошенко під час військових навчань Sea Breeze-2018.

Глава держави наголосив, що вперше з 2014 року в Криму розміщена російська ударна авіація, новітні ракетні та зенітні комплекси, а Чорноморський флот РФ в окупованому українському Севастополі посилено підводними човнами та військовими кораблями, озброєними далекобійними ракетами.

Втім окупанти втратили шанс пробити коридор із засихаючого Криму до дніпровських вод, вважає Тишкевич: “Створити т. з. “сухопутний коридор” для РФ буде дуже важко, адже українська армія вже не така, якою раніше. Москва це могла зробити в 2015 році, навіть не зважаючи на реакцію Європи та США. В неї було це “вікно можливостей”: на початку 2015 року і в кінці, коли мала закінчитися дія Мінських угод. Звісно, Кремль може спробувати, інше питання — які при цьому будуть втрати? Це перше. Друге: реакція світової спільноти — така ескалація отримає реакцію з боку більш потужних гравців”.

На думку Їжака, Росія не готова до масштабної військової операції на території України.

“Коли в Росії в 2014-2015 році говорили про «сухопутному коридорі» в Крим, мався на увазі марш російських військ з окупованого Донбасу по півдню України до Придністров’я. Росія розглядала плани окупації всієї цієї території. Тоді вона отримувала б той самий «сухопутний коридор» з Ростовської області в Крим, а на додачу контроль над нижньою течією Дніпра і, відповідно, подачею води в Північно-Кримський канал.

Зараз такі плани не є пріоритетними для Росії — їм би вибрати губернатора Примор’я і побудувати «Північний потік – 2». Росія формально вирішила проблему «сухопутного коридору» будівництвом автомобільної частини кримського моста. Для підтримки в Криму військової бази, що захищає південну резиденцію Путіна «Бочаров Струмок», Росії «сухопутний коридор» до окупованого півострову не потрібен”, – зазначає експерт.

Позиція діючої влади у кримському питанні Москві давно відома, жодних компромісів очікувати не доводиться. Саме тому Кремль покладає великі надії на президентські та парламентські вибори в Україні у 2019 році. За словами Бабіна, зміна влади на проросійський режим і підконтрольного президента — найпростіший варіант для Москви у вирішенні проблеми водопостачання у Крим.

“Для окупантів зараз найбільша надія та відносно простіший варіант — це щоби на Банкову прийшла людина, яка все зробить за їхньою вказівкою. Інші варіанти подання води каналом в окупований Крим передбачають велику військову операцію. Нині є чітка позиція української влади: ми не торгуємо країною, не торгуємо Кримом, вода на окупований півострів для потреб його мілітаризації та економіки агресора постачатися не буде. Є непохитна позиція президента України Петра Порошенка про те, що Крим має бути максимально токсичним для держави-агресора”, – попереджає постпред президента України в Криму.

Як заявив заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщенних осіб Юрій Гримчак, водопостачання з України повернеться до Криму одразу після звільнення півострову, проте це буде важко зробити, адже приладдя для постачання уже зіпсоване.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.