“Китайська пастка” для Києва? Які загрози несуть Україні великі “інфраструктурні” кредити від КНР

30 червня уряди України і Китайської Народної Республіки підписали угоду про співпрацю у галузі будівництва та інфраструктури. Серед пріоритетів співпраці – залізничний транзит, аеропорти, порти, комунікації та муніципальне інженерне будівництво.

Угода, конкретні умови якої не опубліковано, передбачає залучення коштів на пільгових умовах від Уряду КНР, необхідних для реалізації інфраструктурних проєктів.

“У результаті спільних консультацій сторони затвердять потенційні проєкти співпраці, що підтримуватимуться коштами КНР”, – йдеться у повідомленні Міністерства інфраструктури України.

Такий крок українського уряду, враховуючи її таємність, викликав справедливу критику з боку експертного середовища, адже зазвичай подібні угоди містять жорсткі умови щодо залучення до будівництва китайських компаній, китайських обладнання і техніки, часто і китайської робочої сили – і це все на кредит від КНР, який виплачуватиме Україна.

Водночас КНР часто не гребує використовувати цей економічний важіль для значного впливу на політику або обмеження суверенітету тих чи інших країн.

ЩО НЕ ТАК З КИТАЙСЬКИМИ КРЕДИТАМИ І ЧОМУ ЇХ УСІ БЕРУТЬ

Непогашені боргові вимоги Китаю до решти світу зросли з приблизно 1,6 трильйонів доларів США у 2006 році до понад 5,6 трильйонів. до середини 2020 року, що робить Китай одним з найбільших кредиторів країн з низьким рівнем доходу.

Головними перевагами кредитів від КНР є те, що Пекін не висуває країнам-кредиторам вимог з вдосконалення та збалансування економічної системи та бюджету країни, боротьби з корупцією, створення незалежної судової системи тощо, як це роблять західні інституції (наприклад МВФ та Світовий банк). Також Китай не боїться високого рівня корупції у країнах, яким позичає кошти, а також ризикує працювати з нестабільними і слабкими економіками.

Платою за це є досить жорсткі умови кредитування.

За даними дослідження Центру глобального розвитку (Center for Global Development), позики Світового банку бідним країнам надаються з фіксованою процентною ставкою 1,54%, 10-річними пільговими періодами і 40-річними термінами погашення.

Китайські банки, як правило, надають два види кредитів: пільгові та комерційні. Країни, що розвиваються з низькими доходами частіше отримують комерційні кредити від державних банків Китаю за ринковими ставками і, найчастіше, під заставу (активів, родовищ, сировини, продовольчих чи інших товарів) або особливих умов для китайського бізнесу.

Пекін надає комерційні кредити під гарантії уряду країни-позичальника. У цьому випадку держава може розраховувати на спрощену процедуру оформлення, в якій не потрібно внутрішньодержавне схвалення,

Платою за спрощену, але швидку процедуру отримання кредиту стає підвищена ставка річних – більше 4%, а також підвищений відсоток комісії .

У Центрі глобального розвитку також назвали головні особливості угод підписаних з Експортно-імпортним банком Китаю та Банком розвитку Китаю:

– використання положень, що стосуються нерозголошення подробиць свого боргу урядами-позичальниками;
– умови, спрямовані на запобігання колективної реструктуризації китайського боргу;
– положення, що дозволяють анулювання боргу або прискорене погашення, що потенційно може вплинути на політику країн-боржників.

Усі контракти Китайського банку розвитку і 43% угод Експортно-імпортного банку Китаю, вивчені авторами, включали положення про конфіденційність щодо умов кредитів.

Ще один унікальний аспект китайських позик – уряду-позичальнику часто заборонено реструктурувати чи погашати позику від китайської компанії деінде ще або домагатися полегшення боргового тягаря з іншого джерела.

Інколи є і низка положень, що дозволяють китайським кредиторам розривати договір або вимагати негайного погашення в разі серйозних змін в законодавстві або політиці країни-позичальника. Розпливчатість цього пункту дозволяє кредитору чинити політичний тиск на уряди країн позичальників.

ПОЛІТИКА “БОРГОВОЇ ПАСТКИ”

У світовій економіці і політиці навіть з`явився термін “політика боргової пастки” – так називають хижацьку практику кредитування Китаю, коли бідні країни через нездатність повернути китайські кредити, змушені поступитися Китаю контролем над стратегічними активами.

Наведемо, кілька прикладів:

Так, у 2017 році Шрі-Ланка передала в оренду Китаю стратегічний порт Хамбантота, оскільки не змогла повернути кредит КНР у 8 мільярдів доларів. Але це викликало таку різку реакцію Індії, що КНР все ж заборонили використовувати порт, як військову базу.

Африканська країна Джибуті заборгувала понад 80% свого ВВП Китаю, а в 2017 році стала місцем розміщення першої зарубіжної військової бази Китаю.

Аргентині заборонено доступ та контроль китайської станції супутникового спостереження на її території.

З 68 країн 26 мали борг перед Китаєм, що перевищував 5% їхнього валового внутрішнього продукту. Потенційний вплив такої заборгованості відобразила Комісія ООН з прав людини, оскільки 14 з цих країн підтримали китайський закон про національну безпеку Гонконгу.

Еквадор погодився продати від 80 до 90% сирої нафти Китаю до 2024 року в обмін на 6,5 мільярдів доларів США китайських позик.

У Таджикистані станом на 2019 рік понад 80% золоторудних родовищ розробляють компанії з китайським капіталом. У 2011 році під час демаркації кордонів Таджикистан віддав КНР 1% своєї території.

У 2014 році Чорногорія отримала від КНР кредит у 944 мільйонів доларів для фінансування 41-кілометрової ділянки автошляху до кордону із Сербією. Наразі Чорногорія не може віддати цей кредит. І він к може стати проблемою для здобуття Чорногорією членства у ЄС – країна-кандидат має дотримуватися жорсткої фінансової дисципліни. Новий чорногорський уряд обговорює з Єврокомісією різні шляхи вирішення цієї проблеми. Однак варіант реструктуризації боргу не був підтриманий Пекіном.

Не виключено також, що відкликання Україною підпису під заявою ООН про порушення прав уйгурів у Китаї пов’язано не тільки з ймовірною погрозою Китаю припинити поставки COVID-вакцини CoronaVac, а й було умовою підписання угоди з Пекіном про будівництво інфраструктури.

У серпні 2018 року двопартійна група з 16 американських сенаторів попередила про “небезпеку китайської боргової дипломатії”, яка “утримує інші країни у заручниках і сприяє геостратегічним цілям КНР”. Того ж року Держсекретар США Майк Помпео заявив, Китай корумпує вище керівництво країн в обмін на великі інфраструктурні проекти”.

Слід зазначити, що значна частина кредитування була здійснена в контексті китайської ініціативи “Один шлях – один пояс”, амбіційної глобальної стратегії інвестицій в інфраструктуру, в якій беруть участь понад 60 країн. Деякі ключові країни цього проєкту вже намагаються переглянути умови своєї участі у ньому, оскільки вбачають у будівництві інфраструктури за китайські кошти загрозу своєму економічному, а відтак і державному суверенітету.

Заради справедливості слід зазначити, що частина провідних світових економістів не вважають метод “боргової пастки” цілеспрямованою політикою Пекіну, зауважуючи, що жорсткі умови повернення кредитів або отримання цінних активів у разі їх неповернення є платою за ризикованість кредитування у слабкі країни.

ПЛАТИТИТЬ УКРАЇНА – ЗАРОБЛЯЄ КИТАЙ?

Є ще одна ймовірна проблема з китайським кредитом – чи не обов’язковою умовою Китаю є шлях його освоєння, який передбачає залучення китайського обладнання, підрядників, китайські робітників і технологій.

“Якщо це будуть китайські компанії, з китайською технікою, з китайськими працівниками, то всі доходи від будівництва інфраструктурних проєктів, всі податки будуть сплачуватися не в Україні. Хоче це ще невідомо, я думаю, мова йде про кредит, за які будемо наймати китайські компанії. Інфраструктурні проєкти мають бути драйвером національної економіки, а у цьому разі це буде драйвером для економіки Китаю”, – зазначив у коментарі PRM.UA експерт Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.

Таким чином замість того, щоб стати локомотивом економіки країни-донора великі інфраструктурні проєкти, вони стимулюють китайську економіку і лягають тяжким борговим “каменем” на країну позичальника.

Найчастіше, коли проект ще не завершений, а борг вже накопичується – позичальники часто приймають рішення зупинити проєкт або переглянути угоди, інакше відбувається передача активу.

Так, наприклад сталось з 10 сонячними електростанціями загальною потужністю 301 МВт. Китайська CNBM New Energy Engineering вклала в проект 1 мільярд доларів товарних кредитів і ще 168 мільйонів євро конвертувала у капітал. Неповернення китайських товарних кредитів і стало причиною заміни власника.

ЯК ВІДРЕАГУВАЛИ НА УГОДУ З КИТАЄМ УКРАЇНСЬКІ ЕКСПЕРТИ?

Слід зазначити, що проєкт угоди Кабінету Міністрів України з урядом КНР у галузі будівництва інфраструктури розкритикувала Оксана Маркарова, міністр фінансів 2018-2020 роках, чинний посол України у США Оксана Маркарова. За її інформацією мова йде про так званий “зв’язаний кредит” обсягом 1 млрд дол, який планують скерувати на Кременчуцький міст та нову дорогу навколо Києва.

Вона попрередила, що у таких угодах саме кредитор виставляє умови, де закуповувати сировину, де брати обладнання і технології і в кого замовляти виконання – і зазвичай виявляється, що цей кредит піде на оплату роботи, яку виконуватиме сам кредитор, і, можливо, своїх працівників привезе, а оплатить за рахунок кредиту, який Україна потім змушена буде повертати.

За словами Маркарової, не виключено, що угода містить додаткові умови на кшталт оренди землі вздовж нової дороги “або ще якихось “плюшок”.

Тож, на її думку, процес і результати використання Україною зв’язаного кредиту від Китаю будуть, очікувано, відповідати баченню кредитора і підходів саме КНР та Комуністичної партії Китаю. А це не обов’язково відповідатиме європейським підходам до ведення бізнесу, що вже доведено неуспішним досвідом реалізації спільних китайсько-українських проектів в минулому.

Відомий український економіст, Інвестиційний банкір Сергій Фурса вважає, що китайський кредит лише роздмухає прихований дефіцит бюджету України і дозволить чинній владі не проводити необхідних реформ.

Він нагадав, що Міжнародний валютний фонд дає в борг під умови, що країна буде контролювати свій дефіцит бюджету і цим призведе до скорочення боргового навантаження, а ось китайці не ставлять таких умов.

“Таким чином, об’єктивно, в результаті співпраці з Китаєм, борг (боргове навантаження) зростає, що легко показати на прикладі інших країн, а з МВФ падає. Але політики, які часто з’являються на проросійських телеканалах (збіг), все одно наполягають, що треба скинути борговий зашморг МВФ і брати в борг у Китаю”, – зазначив Фурса.

Він підкреслив, що Китай дійсно не виставляє умов щодо проведення реформ, а навпаки стимулює своїми грошима не проводити їх – адже він дає в борг на інфраструктуру, дозволяючи не зменшувати дефіцит бюджету. І саме цим допомагає роздмухувати прихований дефіцит – дефіцит майбутніх періодів.

Народний депутат VIII скликання Борислав Береза застеріг українську владу від гри у “китайську рулетку”, нагадавши, які насправді загрози можуть стояти за щедрими пропозиціями Пекіну.

Він також нагадав, що на відміну від МВФ Китай не вимагає проводити реформи, зменшувати витрати держапарату і коригувати бюджет з реальними доходами і не вимагає контролювати свій дефіцит бюджету.

За його словами, Китай часто очікує, поки розмір боргу не стане для країни-боржника критичним.

“І тоді Китай дуже ввічливо і переконливо вимагає повернути борг. І він вміє добиватися повернення боргів. Вважається, що Пекін технічно нав’язує нужденним країнам свої кредити, за якими їх некомпетентні лідери не можуть розплатитися. А коли немає грошей, то він забирає в рахунок боргу видобуток копалин – металу, нафти і газу. Забирає так само енергогенеруючі компанії, порти та інші активи. Все це демонструє, що цілі Китаю далеко не альтруїстичні”, – зуважив Береза, нагадавши, що головною умовою КНР є те, що всі об’єкти будують китайські робітники з китайських будматеріалів і з використанням китайської техніки.

Український політик та дипломат, народний депутат ІІ, ІІІ, IV та V скликань Роман Безмертний вважає угоду з Китаєм спецопераціїєю агентів Росії в оточенні президента Володимира Зеленського, що може дуже сильно похитнути позиції України під час переговорів з канцлером Німеччини Ангелою Меркель і президентом США Джо Байденом.

“З моєї точки зору, те, що сталося напередодні візитів до Німеччини і США, є грамотна ФСБшна операція, яку провели через механізм агентів, які сидять біля Зеленського. Люди, які біля нього, недосвідчені або виконують завдання ФСБ. Це апріорі закладає негативний результат міжнародного вояжу, який має зробити президент Зеленський” – зазначив політик.

Він також перелічив активи України, які насамперед цікавлять Китай – це технологія губчатого титану, технології авіабудівництва (двигуни, технічна документація тощо), оренда землі(окреслена цифра в 11 мільйонів гектарів) та інфраструктурні проекти, до яких відноситься будівництво авіаційного і морського хабу.

Він також підкреслив, українське суспільство зробило свій цивілізаційний вибір у 2014 році, під час Революції Гідності.

Підсумовуючи, можна сказати, що Україна не має однозначно відмовлятись від співпраці з другою економікою світу, а також головним своїм зовнішньоекономічним партнером.

Але участь Китаю у будівництві великих інфраструктурних проектів несе досить великі ризики для України – головним чином через непрозорість умов отримання китайського кредиту, “закриті” пункти угоди, неможливість громадського або парламентського контролю, сумнівну економічну доцільність китайського кредиту для економіки України та можливість потрапляння у “боргову пастку”. Ще однією загрозою є ймовірність отримання Пекіном українських технологій подвійного призначення, що може викликати різку реакцію західних союзників (як відомо НАТО визначило Китай країною, яка є загрозою світовій безпеці) та погіршення відносин з США.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.