Лобісти — це не люди з вулиці. Вони зі зв’язками, освітою, досвідом, хваткою, репутацією та особистою історією

Верховна Рада ухвалила у першому читанні проєкт закону “Про доброчесне лобіювання”. Документ передбачає запровадження в Україні інституту доброчесного лобіювання, головною метою якого є забезпечення прозорості та підзвітності лобістської діяльності, а також запобігання корупції.

Як на мене, то сама назва такого закону звучить трохи дивно. Якщо вже йдеться про легалізацію лобістської діяльності в Україні, реєстр лобістів, прозорість подібної діяльності, то термін “добропорядний” у цьому контексті — сама собою зрозуміла річ. Інакше, а як у легальному ключі лобізм може залишатися недобропорядним? Утім, це лише моя суб’єктивна ремарка щодо назви цього проєкту закону.

Щодо самого лобізму, як виду діяльності. Тут потрібно розуміти, що подібна активність завжди була, є і завжди буде. Тож удавати, що її або немає, або продовжувати її якось забороняти, це те саме, як почати забороняти і заперечувати якісь функції людського тіла.

США свого часу зробили грамотну річ, заявивши, що наша країна не просто не забороняє лобізм, а закріплює його законодавчо і виписує детально, як це має працювати. Магічне, скажімо так, слово в цій усій справі – disclosure (розкриття інформації). Простіше кажучи — розкажи, що ти робиш; не приховуй щось, а відкрито розкажи всім.

З одного боку, є тут і свої негативи. Бо коли ти розповідаєш про те, що ти робиш, то це може одразу ж підхопитися і пресою, і іншими учасниками ринку чи політикуму. Це ніби знижує силу і зменшує ефект від дій. Якщо, приміром, я відкрито кажу, що буду переконувати якогось сенатора чи якийсь Комітет Палати представників у чомусь від імені якоїсь людини чи компанії, то, можливо, вбивається мета цієї компанії. Тому в подібній діяльності все потрібно робити дуже і дуже грамотно.

У США лобіювання не тільки регульоване і дозволене, а вважається позитивною частиною боротьби в економічному світі. Компанії скрізь і завжди відстоюють свої права та інтереси. Це розуміють, це часто критикують, але така критика — вже своєрідне кліше лише тому, що всі і скрізь відстоюють свої позиції. І це — реалії, які всіма приймаються. Навіть якщо йдеться про  найблагороднішу тему (ми не говоримо про якихось продавців зброї чи чогось подібного) – філантропів, тих, що займаються музикою, культурою, мистецтвом, то й вони прагнуть обстоювати інтереси своєї індустрії чи сфери. Вони, власне, так і роблять. Вони йдуть до Конгресу, який пише закони, і кажуть, припустімо, що хочуть, щоб, наприклад, співаки чи музиканти платили менше податків, мали певні права тощо. Але  домагаються вони цього лише легально і лише відкрито.

Таким країнам, як Україна, і дуже багатьом країнам, що розвиваються, в яких останні 30 років система змінювалася, дуже важливо усвідомити, що якщо не визнавати лобізм і не зважати на нього, то він все одно буде. Він буде завжди в чомусь  буде засуджуваний, але цього ніколи й ніхто правильно не заробить. Тобто, законодавство, у якому не визнається лобізм, саме ж і провокує корупцію. Усе тому, що коли немає чіткого шляху, немає чітких правил, то одразу ж з’являється “тінь” і народжується корупція.

Ось давайте, наприклад, візьмемо тему абортів. Якщо заборонити аборти, то це не означає, що їх не робитимуть. Тільки це робитимуть не в солідних американських чи європейських медичних установах, де є сучасне обладнання та високий рівень у медичного персоналу, а аборти тоді  робитимуться десь у Мексиці в жахливих підвалах лікарями, які не мають ані досвіду, ані ліцензії.

Тому, для того, щоб щось робити правильно, грамотно і прозоро, це необхідно вивести на “білий” рівень. Тому Україна правильно робить, що копіює вже пройдені Заходом шляхи. Це не уклін Заходу, це — уклін логіці.

Природно, Україна, впроваджуючи такі правила і створивши індустрію лобізму, змусить дуже багатьох думати по-іншому. Ті, хто зараз у “сірому” або нелегальному бізнесі, повинні будуть змінити свою оперативну діяльність. Вони зрештою стануть легітимними, платитимуть більше податків і більше відповідатимуть за свої дії. Адже такі закони ще й створюють відповідальність для такого роду фахівців — ти ризикуєш повністю всім або не ризикуєш нічим, працюючи прозоро. Для України це дуже правильний напрям  розвитку.

Не хочу розкривати всіх тонкощів прийомів і правил — як саме впливати на владу, як переконувати уряд і парламентаріїв. Скажу лиш, що все має базуватися виключно на логіці та аргументах, які можуть стати предметом публічних дебатів і дискусій.

Лобісти — це не люди з вулиці. Це люди зі зв’язками, освітою, досвідом, хваткою, репутацією та особистою історією. Клієнт завжди зможе перевірити лобіста. Лобісти теж повинні акуратно, але також перевіряти своїх клієнтів (щоб потім у клієнта раптом не виникла така проблема, яка кине тінь на лобіста, а він усього лише виконував поставлене йому завдання). Багато чого в цій діяльності відбувається на довірі, як це, можливо, й не дивно прозвучить.

Якою саме буде остаточна редакція відповідного закону про лобізм в Україні та як це запрацює на практиці? Зараз однозначно сказати не візьмуся. Але мені, як людині, яка більш ніж детально знає глибину цього виду діяльності, буде дуже цікаво проаналізувати остаточні результати.

Нагадаємо, 10 січня Верховна Рада проголосувала в першому читанні за законопроєкт “Про доброчесне лобіювання”, який є однією з вимог міжнародних партнерів України.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.