Стрічка новин

Малкович про книжковий ярмарок у Франкфурті: це як дев’ять “палаців спорту” і всюди книжки

Малкович про книжковий ярмарок у Франкфурті: це як дев’ять “палаців спорту” і всюди книжки

Український поет і видавець Іван Малкович розповів “Прямому” про книжковий ярмарок у Франкфурті, про особливості перекладу, про те, про що слід нині писати українському письменнику, аби його читали, а також дав пораду про те, що почитати.

“Всі країни приїжджають на цей книжковий форум. Це — найбільший форум у кількох таких спеціальних залах виставкових, як у нас — Палац спорту, наприклад, так таких дев’ять “палаців спорту”. І всюди книжки. Це — десятки, сотні тисяч книжок, тисячі видавництв з усього світу. Зрозуміло, що й Україна там. Україна має свій стенд. Він – більш-менш непоганий. Хоча я пам’ятаю більше стенд під час хорватсько-сербської війни. Такі часи у них були жахливі, а у Хорватії стенд був фантастичний — у зеленому кубі. Та не було багато книжок, але це було так гарно зроблено. Україна намагається щось покращити, але ось таких чудових дизайнів, щоб когось вразити, не може показати.

Чому їдуть туди? Дивитися книжки, купувати права на закордонні книжки, щоб хтось купив права на українські. Люди не знають, що вони полюють за українською літературою. Література — це як індивідуальний вид спорту, як теніс чи бокс. Вони не полюють за українськими письменниками. Має з’явитися хтось один, хто зацікавить світ. Тільки тоді світ зрозуміє: а! Це — українець. Він має зацікавити своїм письмом. У нас є проблема в тому, що української мови мало хто знає.

От зараз ми плекаємо надію, що зі створення Інституту книги нарешті, уже на 26 році незалежності, ми зможемо давати якісь гранти іноземцям, які захочуть вдосконалювати знання української мови, будемо давати за переклади, щоб вони перекладали авторів, як це роблять у всьому світі. Французький культурний центр чи польський інститут книги, Британська рада чи Інститут Гете. Всі країни намагаються якось заохотити перекладачів з інших країн, щоб перекладати найкращих своїх письменників. Ми так само можемо робити.

Коли ми читаємо латино-американців чи японців, чи китайців — переклади – ми щось втрачаємо? Звичайно, щось втрачається. Особливо втрачає поезія. Поезія — не перекладна, це приблизно входження ніби в ту ріку, але це не зовсім та ріка. При перекладі щось втрачається, безумовно, щось набувається. А коли ми перекладаємо Гарі Поттера? В тій же Америці чи десь закордоном є українці, хто знають англійську мову, але вони чекають нашого перекладу, бо вони вважають, що він смішніший.

(Про що повинен писати український автор, щоб його читали?) Такого немає. Він може писати про будь-що. Тут міра таланту і як ти це зможеш подати. Головне, щоб була якась цікава історія.

Поки що з українських письменників на Заході найвідоміший — Андрій Курков, який дарам, що пише російською мовою, але позиціонує себе, маркує себе як українського письменника.
У нас є близько десятка письменників, книжки яких потроху перекладаються за кордоном. Звісно, ще не найвідповідніші видавництва європейські перекладають, але все потрошку. Навіть України на світовій карті ще до недавно зовсім не знали. Тому не так все легко.

(Що зараз почитати?) Прочитайте “Антологія української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана”, ми ось видали, 2016 сторінок. І там вірші на будь-який смак. І ви відчуєте силу, енергію поезії ХХ століття”.