“Міжнародний тиждень архівів”: як КДБ боровся з українською історією

Контроль над минулим завжди був невід’ємною складовою імперської політики Кремля. В СРСР історики мали вибір: або мовчати, або говорити мовою офіційної догми. Незгодних звільняли, забороняли писати, піддавали “профілактиці” та змушували публічно каятися.

Про це йдеться в повідомленні Галузевого державного архіву СБУ.

Під особливим контролем спецслужб перебували вчені з АН УРСР – провідної наукової установи республіки. У 1972 році під час чергової хвилі ідеологічних чисток Інститут історії Академії втратив низку провідних фахівців. Серед них – Олена Компан, Михайло Брайчевський, Олена Апанович, Ярослав Дзира та інші.

Кейс доктора історичних наук Олени Компан є типовим прикладом тиску КДБ на українських вчених.

Чим же дослідниця завинила перед радянською системою?

У розсекречених зведеннях КДБ як доказ її “неблагонадійності” наводилися такі висловлювання:

• “Історія України у нас викладається у багатьох питаннях неправдиво, боягузливо”.
• “Боротьба за створення самостійної української держави у XVII столітті підміняється “возз’єднанням” з Московською державою”.
• “Крім класів, класової боротьби є національне єднання”.
• “Насильницька колоніальна політика російського царизму всіляко обіляється… По суті історія України кастрована”.

Сьогодні ці слова є очевидними фактами. Проте на початку 1970-х саме через них українські інтелектуали ставали об’єктами оперативної розробки чекістів. Режим чітко розумів: народ, який знає свою справжню історію, неможливо втримати в імперії.

Саме тому розсекречені документи ГДА СБУ є настільки важливими. Вони наочно показують, як штучно конструювалася радянська міфологія та якою ціною українці виборювали право на правду.