Найбільше в Європі сховище документів КДБ: фоторепортаж з річниці Архіву національної пам’яті
Архів — це завжди про пам’ять. Національна пам’ять українського народу — це велика кількість непроговорених травм. Травм, які спричинила радянська окупація. Травм, які чітко записані в мільйонах тек на зав’язках з великим словом “ДЕЛО №”, які педантично нотували, обліковували і зберігали співробітники каральних радянських органів — він міліції до КДБ. За цими стосами тек — мільйони людських доль наших з вами співгромадян.
Нараз в Україні ведеться робота щодо створення Архіву національної пам’яті, який має об’єднати всі дані каральних органів в одній установі, щоб кожне ім’я було почуте. Детальніше у матеріалі PRM.UA.
У червні минулого року Кабмін передав Українському інституту національної пам’яті частину будівлі на вул. Пухівській, що на столичній Троєщині. Раніше ця будівля належала Національному банку України, а точніше Банкнотно-монетному двору НБУ. Загальна площа архіву складає 11 тисяч кв. м. Це стане найбільший у Європі архів документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років.
Приміщення архіву будувалось в радянські часи для заводу “Алмаз”. Що тут мало виготовлятись — існує багато міфів: від штучних органів до надточних снайперських прицілів для збиття авіації. Приміщення має вісім поверхів, які умовно поділяють на “поверхи з прямокутними вікнами” та “поверхи з круглими вікнами”. Перші — це цехові приміщення, а другі невисокі (до 1.5 метри) технічні приміщення з вентиляцією. Голова архіву Ігор Кулик говорить, що планується реконструкція, яка з восьми поверхів зробить чотири, “об’єднавши” цехові та технічні приміщення в одні великі й просторі зали.
За словами Кулика, при створенні Архіву національної пам’яті враховувався аналогічний досвід Польщі та Чехії. У Польщі архів репресивних органів — це не окрема установа, а бюро в складі інституту нацпам’яті, який має безліч регіональних відділень. Кількість таких відділень відповідає кількості судів, адже в Польщі архіви прив’язані до судів.
В той час у Чехії всі архіви репресивних спецслужб звезені в один архів. Таку ж політику обрали й в Україні. За словами директора архіву, це пов’язано з низкою причин. Зокрема, в регіональних архівах є проблеми зі збереженням документів. Окрім того, Архів національної пам’яті — це не лише архів КДБ, який зараз перебуває в сховищах Галузевого архіву СБУ, а й архів Служби зовнішньої розвідки, архів МВС, прокурорські архіви, тощо.
Кулик стверджує, що в Україні одне з найліберальніших архівних законодавств у Європі. Будь-яка людина в незалежності від громадянства має право отримати доступ до всіх архівів комуністичних репресивних органів періоду 1917-1991 років. Це дає змогу не лише отримати кожному доступ до справи свого репресованого родича, а й працювати міжнародним дослідникам у вивченні злочинів комуністичної тоталітарної системи.
Плани на будівлю в директора архіву колосальні — розбудова величезного фонду з мобільними стелажами, складським навантажувачем і електронним відстежуванням кожної справи. Окрім того в архіві буде читальний зал на 42 місця, власний просторий оупен-спейс та навіть мінікафе.
Однак поки що плани з реконструкцією будівлі призупинені через пандемію коронавірусу. Після ухвалення Верховною Радою змін до Державного бюджету на 2020 рік, в ГДА УІНП забрали всі капітальні видатки на реконструкцію приміщень в сумі 57,6 млн грн. Це змусило архів скасувати вже оголошений тендер на пошук генерального підрядника будівництва. Тож наразі у нас немає іншого виходу, як поставити на паузу рекострукцію приміщень до моменту виділення додаткових коштів.
Однак команда архіву не збирається опускати руки: на території архіву планують організовувати панельні дискусії, пересувні та стаціонарні виставки та навіть літні кінопокази тематичного кіно. Та очікувати, що влада все ж таки виділить необхідну суму для реконструкції. Адже створення Архіву репресивних комуністичних органів — це не просто створення бюджетної установи. Це потужна зброя в смисловій війні з Росією, яка постійно намагається ховати злочини СРСР за сімома замками архівів своїх спецслужб. Історія Архіву нацпам’яті — це історія кожної української родини, де є постраждалі внаслідок радянської окупації.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.