(Не)російський Крим: погляд історика
Ось уже 8 років при характеристиці Автономної Республіки Крим як невіддільної адміністративно-територіальної одиниці суверенної та незалежної України свідомі представники суспільства змушені вживати термін “тимчасово окупована територія”. З 2014 р. вона під російською окупацією, і її режим згодом лише посилюється. Проте історичні факти ставлять під сумнів будь-які російські претензії щодо Криму як “споконвічно російської території”.
Першим адміністративно-територіальним утворенням на території Криму, згідно з чинними на час виникнення нормами міжнародного права, можна було вважати самостійною державою, слід визнати засноване ще в середині XV ст. Кримське Ханство, формування якого пов’язують із затвердженням кримських татар як самостійного етнічного суспільства. Там склалася самостійна система вищих та місцевих органів влади, а також чіткий адміністративно-територіальний поділ.
Російська громада почала з’являтися в ханстві лише через 300 років після його виникнення, коли Російська імперія розпочала деструктивні дії проти цієї держави з метою поступового ослаблення та включення до свого складу. У цій діяльності можна виділити кілька напрямів:
• масове виселення християнського населення та етнічних кримських татар із території Криму;
• російські чиновники здійснювали вербування представників кримської влади та формування агентурної мережі з метою збирання інформації про турецьку політику щодо Криму. Досить поширеним був підкуп місцевих чиновників, і кошти для цього використовувалися в розмірах, які не поступалися грошовим утриманням відставних офіцерів російської армії;
• Російська імперія прагнула посадити на ханський престол свого ставленика, який проводить проросійську політику. Серед іншого, з цією метою проводився комплекс заходів з дискредитації у суспільстві кримського хана, що діє, призначеного з подачі Туреччини. Таким чином, російська влада намагалася створити умови, за яких захоплення території Криму мало б вигляд добровільної реалізації усвідомленої волі її населення на входження до складу Російської імперії.
“Прийняття під Російську державу” Криму в 1783 р. за маніфестом Катерини II було вольовим актом російської імператриці, який не мав правової основи. Інтеграція Криму в імперську політичну систему здійснювалася в рамках геополітичної стратегії приєднання “окраїнних земель” та відбувалася за різними напрямами:
• тотальне викорінення національних традицій управління;
• ліквідація традиційної для кримських татар моделі земельних відносин, для якої не був характерний інститут кріпосного права;
• урівняння у правах кримської знаті та російського дворянства;
• торгівля на ринках – під контролем російського капіталу;
• фіктивний характер гарантій національних прав кримських татар;
• русифікація місцевої влади;
• штучні зміни національного складу населення новоприєднаних територій за допомогою організованих переселень кримських татар та провокацій їх добровільно-примусової еміграції та подальшого заселення цих земель етнічними росіянами.
Зазначені заходи були спрямовані на усунення будь-яких розбіжностей між статусом Криму та російських земель для запобігання можливому опору місцевого населення. Водночас саме у період перебування Криму у складі Російської імперії сформувалися представницькі органи кримсько-татарського самоврядування – Курултай та Меджліс.
У здійсненні російської експансії у Криму можна назвати такі стадії:
• набуття прихильності місцевого населення у перші роки експансії;
• створення умов для добровільної (добровільно-примусової) еміграції кримських татар зі своєї етнічної території та поступової заміни їх росіянами;
• ліквідація розбіжностей у статусі Криму та російських регіонів.
Тісні соціально-економічні зв’язки Криму з материковою Україною завжди були визначальним чинником щодо його статусу. Під час національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр. після розпаду Російської імперії кримськотатарська громада висловлювала підтримку включенню Криму до складу українських державних утворень, оскільки досвід існування російського самодержавства показав його ворожість до розвитку окремих етнічних груп. Українська Центральна Рада як загальнонаціональний представницький інститут проголосила себе найвищим крайовим органом влади у межах українських губерній. Попри відсутність чітко сформованої системи місцевого самоврядування, правові зв’язки між кримськими органами влади та УЦР все ж таки існували, про що свідчать численні архівні матеріали. Проголошення III Універсалом УЦР території Криму поза створюваною Українською Народною Республікою було декларативним та правових наслідків не створило.
У таких межах територію УНР було визнано на міжнародному рівні. За часів існування Української Держави гетьмана П. Скоропадського та Директорії УНР правовий статус Криму залишався незмінним, проте існували проблеми відновлення політичного контролю над ним. Через неспроможність Директорії УНР забезпечити територіальну цілісність держави, владу в Криму остаточно захопили більшовики, що призвело до проголошення радянської влади на півострові.
За радянських часів кремлівська влада продовжувала вжиті ще Російською імперією спроби ліквідації національної ідентичності Криму та поступової уніфікації його правового статусу з іншими регіонами. На першому етапі існування СРСР складалися тенденції до лібералізації державного устрою з метою завоювання прихильності до розрізнених національних регіонів. Зокрема, у рамках цієї політики у 1921 р. було утворено Кримську АРСР. Однак надалі радянське керівництво вдавалося до скорочення кількості національних автономій, в існуванні яких більше не бачили потреби, що і стало причиною депортації кримських татар у 1944 р. економічних відносин між Кримською областю та УРСР були головними важелями для включення її до складу УРСР у 1954 р.
Останнє було здійснено в контексті радянської політики щодо розукрупнення середніх за розмірами адміністративно-територіальних утворень та було зумовлене насамперед тісними економічними зв’язками Криму з Україною, що склалися під час повоєнного відновлення. З юридичної точки зору зміна статусу Кримської області відбулася у повній відповідності до чинного законодавства СРСР, УРСР та РРФСР. Активізація політичних процесів навколо відновлення кримської автономії напередодні припинення існування СРСР була зумовлена головним чином волею радянського керівництва на ускладнення процедури виходу УСРР зі складу СРСР.
Станом на 1991 р. юридично Крим був українським, що відбилося в чинній сьогодні Конституції України 1996 р. До того ж саме в таких межах Україна була визнана всіма представниками світової спільноти після розпаду СРСР.
У російській політиці з інтеграції “Республіки Крим” у свою політичну систему після 2014 р. існують такі напрями:
• ліквідація національної ідентичності кримських татар;
• економічні утиски регіону;
• уніфікація адміністративно-територіального устрою;
• спроби приховати явну протиправність своїх дій щодо місцевого населення.
ЧИ МОЖЕТЕ ВИ ЗНАЙТИ РОЗБІЖНОСТІ З ІСТОРІЄЮ?