Недорефлексовані 1990-ті: огляд на кримінальну драму “Носоріг” Олега Сенцова
Історія кримінальної драми Олега Сенцова “Носоріг” заслуговує, щоб про неї зняли окремий фільм. Роботу над стрічкою режисер почав у 2012 році, однак через події Революції гідності, окупації Криму та незаконне російське ув’язнення, фільмування відклалось на невідомий термін. Після свого звільнення, режисер майже зразу приступив до знімання. Стрічку презентували на Венеційському кінофестивалі в програмі “Горизонти” та навіть отримала відзнаку за найкращу акторську гру на фестивалі в Тбілісі.
Прокат стрічки заплановано на наступний рік, однак кінооглядач “Прямого” подивився українську прем’єру на Київському тижні критики.
Хлопчик Вова росте в неблагополучній родині: батько ув’язнений, а мати намагається звести кінці з кінцями та поставити на ноги трьох дітей. Все це відбувається на тлі радянської “перебудови”. Чим далі Радянський Союз – тим старше стає Вова. Він виростає кремезним парубком, одружується, в нього народжується донька, а паралельно з цим Вова все глибше і глибше занурюється у світ пострадянського криміналу, де люди возять в багажниках бейсбольні бити без м’ячиків та шкіряних рукавиць, де гроші дістаються з дитячих матраців, поки власника дому катують паяльником, де в огненному зареві палаючого кіоску можна розпивати пиво з друзями. Поступово з рядового рекетира Вова стає кримінальним авторитетом Носорогом, який уже “рамсить” з прокурорами, відправляє “піхоту” у справах і взагалі “крепко стоїть” в себе в місті. Однак, чим вище ти ростеш по такій “кар’єрній” драбині – тим більше трупів тебе оточує, як тих, яких убив ти, так і тих, що вбили через тебе.
“Носоріг” – це класична кримінальна драма “про бандюків з 1990-тих”, які дуже популярні в Росії. Починаючи від серіалу “Бригада” і завершуючи позаторішнім “Биком” Акопова. Однак відчутна різниця між “Носорогом” та всім російським телевізійним ширпотребом є – це синефільський стиль стрічки. Поетична операторська робота польського майстра Богуміла Годфрейува вкупі з монтажними талантами Кароліни Мацеєвської робить цю похмуру історію для чергового телефільму високохудожнім кіно. Чудово у фільмі працює і саунд. Від затертих треків Міші Круга, під які новоспечені хазяї життя катаються на німецьких іномарках до забутих треків “Агати Крісті”, які в буквальному сенсі ілюструють події на екрані.
Історія дорослішання хлопчика Вови подається нам дуже обірваними кадрами, мандруючи від кімнати до кімнати, де сім’я обідає, дивиться телевізор, чекає батька з тюрми, повертає батька в тюрму, займається сексом, справляє весілля, випроваджує старшого сина в Афганістан, відбуває похорони, ростить дітей, плаче в подушку. Ця історія надмірно така обривиста та схематична. З одного боку це створює ілюзію того, що перед нам типова родина того часу, а з іншого – не фіксується на дорослішання Вови, адже стрічка не про дорослішання, а про метаморфози дорослої людини, перетворення трохи хуліганистого Вови в кримінального авторитета Носорога.
Виконавець головної ролі Сергій Філімонов – колишній футбольний хуліган, ветеран російсько-української війни, колишній член Нацкорпусу, а тепер засновник молодіжного руху “Гонор”, який зокрема відомий своєю боротьбою зі столичними забудовниками. Режисер розповідав, що спеціально підібрав на роль непрофесійного актора, який замість університетських умінь мав би досвід схожий до досвіду Носорога. Сказати направду – Філімонов грає органічніше багатьох професійних акторів. Маючи харизму дворового Мета Деймона, Філімонов може легко стати героєм українського бойовика чи трилера, особливо, якщо врахувати, що акторів такого типажу в Україні небагато.
Інший важливий аспект стрічки – це обрамлення. Історію, яка перебуває в кадрі, Носоріг розповідає у своїй машині невідому чоловіку в чорному. Так, це частково спойлерить нам епічні моменти в стрічці, коли здається, що зараз “носорожача доля” обірветься, однак драматургічно це повністю виправдано. Уже 32-річний Носоріг звіряється невідомому у своїх життєвих негараздах та намагається прорефлексувати своє життя. Місцями виходить це наївно та награно, але з іншого боку фільм не про Фауста, а про бандита з 1990-тих. Невідомий, який за стрічку говорить кілька фраз, насправді виконує одну з ключових ролей, адже саме він стає прокурором та суддею головного героя і виносить вирок цілком собі в стилі фільмів Такесі Кітано – кожен злочинець, навіть якщо він розкаявся, повинен понести покарання.
Знімаючи “Носорога”, Сенцов зазначав, що хоче зняти кіно про українські 1990-ті напротивагу схожим російським фільмам. На думку режисера, тема насилля в 1990-тих, як норми життя, в українському суспільстві недостатньо відрефлексована. Режисер наповнює стрічку знайомими акцентами, як то примірка базарних джинсів на картонці, Алан Чумак, що заряджає воду через телевізор, пісні “АкваВіти” на дискотеці. Однак в цілому зрозуміти в чому історія “Носорога” є рефлексією на українські 1990-ті не зрозуміло. Такий персонаж і такі події спокійно могли відбуватись в будь-якій пострадянській республіці в 1990-тих. Від населеної росіянами естонської Нарви до сонячного Тбілісі. Носоріг у своїх чи то рефлексіях, чи то сповіді невідомому говорить, що часи змінились і ті, хто ще вчора палив кіоски – сьогодні засідають у владних кабінетах. Це можна було б вважати якоюсь рефлексією на українські реалії (насправді теж на всі пострадянські), але навіть вона вже неактуальна, і якщо виникають зараз прецеденти, коли люди з мутним минулим з 1990-тих раптом виникають у владі, то це радше винятки, ніж правило, тому що на вулиці не 2001, а 2021 рік і за ці 20 років змінилось достатньо багато, щоб ультранасильницька епоха ставала все більш міфічною та маргінальною. Власне, тому, на відміну від Росії, в Україні та немає потреби в рефлексіях і додаткових осмисленнях цієї епохи. Для нас це темне минуле, адже країна розвивається вектором європейської цивілізації, тоді коли в країні-агресорі йдуть постійні дискусії про 1990-ті, які з одного боку видаються росіянам, як епоха свободи і життя без тиранії Путіна, а з іншого – цього самого ультранасилля і злиднів. В чому повинна відбуватись рефлексія українських 1990-тих – питання відкрите, а з ним і головний режисерський задум “Носорога”.
В сухому залишку, “Носоріг” – це достатньо по-синефільськи стильно знята кримінальна драма про бандитів з 1990-тих, яка цілком собі може бути в одній фільмотеці з Скорсезе і Кітано. Вона безкомпромісна, жостка і навіть жорстока. Однак, на жодні рефлексії щодо епохи в 1990-тих саме в Україні, вона не наводить.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.