Невдалий заколот “перезавантажив” Путіна: наслідки для Росії та України

Фактична поразка, яку зазнав збройний виступ “вагнерівців” Євгена Пригожина, у короткостроковій перспективі зміцнила позиції Володимира Путіна всередині російської владної вертикалі й змушує його до наступу на внутрішньому й зовнішньому фронті. Для Росії це може означати посилення репресій та контролю над ЗМІ й нове нагнітання патріотичної істерії, для України – можливе відновлення інтенсивних атак російської армії й появу реальної загрози нападу з боку білоруського кордону.

Про це у колонці для The Guardian написала Саманта де Бендерн, науковий співробітник у програмі з Росії та Євразії міжнародного аналітичного центру Chatham House(Королівський інститут міжнародних відносин у Лондоні).

“Прямий” наводить її текст повністю.

“Коли стається щось незрозуміле, може заспокоїти звернення до старих кліше. Відомий опис Черчилля про Росію як “загадку, загорнуту у таємницю, всередині загадки”, підсумовує те, що відчувають багато російських аналітиків після невдалого збройного повстання на чолі з командиром “Вагнера” Євгеном Пригожиним, яке відбулося цими вихідними. Хоча відповіді залишаються невловними, деякі елементи здаються важливими для того, щоб допомогти орієнтуватися у цьому “тумані”.

Існують вагомі аргументи на користь того, що Володимир Путін був ослаблений збройним повстанням Пригожина. Вперше за 23 роки багато росіян прокинуться у суботу вранці з питанням, чи їхній президент все ще контролює ситуацію. Тоді, через кілька годин після того, як явно вражений Путін оголосив, що зрадники будуть покарані, звинувачення проти Пригожина були зняті, а його озброєним людям, які нібито збили транспортний літак і щонайменше два гелікоптери (точна кількість досі не підтверджена), вбивши низку висококваліфікованих військових пілотів, були надані гарантії безпеки.

Це свідчить про те, що Путіну довелося піти на поступки Пригожину, і в країні, де за публікацію в соціальних мережах з критикою армії можна отримати тюремний термін, прірву між багатими й могутніми й простими громадянами було безсоромно підтверджено на очах у всіх. Російська армія, яка місяцями стагнувала на українському фронті, не змогла — або не захотіла — зупинити просування “Вагнера” через значну частину російської території.

Негласний контракт Путіна з російським народом полягає у тому, що в обмін на демократичні свободи він гарантує тому стабільність і безпеку. Цей контракт було порушено. У демократичній країні все вищезазначене означало б політичну смерть. Але Росія не є ані демократією, ані дійовою державою. Єдиний спосіб зрозуміти те, що сталося за останні кілька днів — це розглядати події крізь призму ворожнечі між кримінальними угрупованнями, в якій кожен мафіозний бос має стільки важелів впливу на іншого, що баланс сил може легко перехилитися в будь-який бік.

У дні, що передували заколоту “Вагнера”, Пригожин примножував свої нападки на оборонний істеблішмент, але був обережним з критикою Путіна. Після звернення президента до народу, в якому він рішуче став на бік військових, ці “рукавички” з Пригожина спали.

Це свідчить про те, що до останньої хвилини Пригожин не був упевнений, кого підтримає Путін, і що він очікував політичної підтримки згори. Цього так і не сталося — ані з боку політиків, ані з боку вищого армійського керівництва.

Є два чинники, з якими Путіну доведеться боротися, якщо він хоче закріпити цю маленьку перемогу.

В умовах диктатури, яка любить вдавати з себе демократію, тріщини всередині режиму, які виявило це повстання, доведеться долати за допомогою жорсткіших репресій і ще більшого контролю над засобами масової інформації. Нагнітання патріотичної істерії й кілька – бажано іноземних – цапів-відбувайлів добре б завершили справу.

25 тисяч людей Пригожина, які були готові виступити проти регулярної армії, також потребують управління. Додайте до них приблизно 32 тисячі демобілізованих колишніх “вагнерівців”, які були приведені у бойову готовність через мережі Пригожина на початку повстання, і російська держава тепер має справу з майже 60 тисяч розлючених чоловіків з бойовим досвідом, деякі з яких все ще озброєні, а більшість з них мають кримінальне минуле. Деяких, особливо тих, хто відчуває себе зрадженим Пригожиним, можна заманити до регулярної армії. Інші становитимуть загрозу суспільному ладу, якщо їх не взяти під контроль за допомогою страху або насильства. Майбутнє виглядає похмурим.

На момент написання цієї статті плакати “Вагнера” зривають по всій Росії.

Малоймовірно, що Олександр Лукашенко, білоруський диктатор, відіграв значну роль в угоді, укладеній між Пригожиним і Путіним. Російські джерела стверджують, що головними переговірниками були Олексій Дюмін, губернатор Тульської області, де зупинилася армія Пригожина, і Микола Патрушев, впливовий голова Ради безпеки Росії. Дюмін – колишній охоронець Путіна, і багато хто розглядає його як потенційного наступника Путіна, який уособлює лояльність, молодість і свіжу кров.

Лукашенко слухняно виконував накази свого господаря як фронтмен на переговорах, тим самим вберігаючи Путіна і його ставленика від заплямованості асоціацією з Пригожиним.

Уявіть собі групу Вагнера, перереєстровану в Мінську, здатну вербувати білоруських ув’язнених або іншим чином примушувати білоруських чоловіків брати участь у війні. Такої кількості людей може бути недостатньо для серйозного вторгнення в Україну, але вона змусить українців зміцнити північний кордон, тим самим відволікаючи людей з фронтів на сході й півдні.

Хоча успішне повстання пішло б на користь Україні, принаймні в короткостроковій перспективі, зараз цілком імовірно, що принижений, але перезавантажений Путін відновить атаки з більшою інтенсивністю.

Якщо перший раунд “Пригожин проти російського істеблішменту” відбувся в суботу вранці, то вже до обіду Путін повернувся. Людина людині вовк, але поки вони тримають один одного за хвіст, жоден з них не має явної переваги.

У будь-якому випадку, Україна потребуватиме ще більшої підтримки Заходу, оскільки Росія балансує на межі між хаосом і абсолютною диктатурою“.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.