Обов’язкова накопичувальна пенсійна система: чергова афера “зелених” чи нагальна потреба?

В Україні з 2023 року планується ввести обов’язкову накопичувальну систему. Чинна влада аргументує це тим, що солідарна система знаходиться на межі колапсу й за 10-20 років взагалі може перестати існувати чи забезпечувати мінімальні життєві потреби майбутніх пенсіонерів.

Але опитані PRM.UA експерти вважають, що за нинішніх умов введення другого рівня (накопичувального) пенсійної системи є профанацією, яка не призведе до покращення системи соціального захисту населення, зменшення боргового тиску на Пенсійний фонд та до зростання економіки. Мало того, солідарна система не тільки не вичерпала своїх можливостей, а й не використала їх сповна. Можливо, не останню роль у введенні обов’язкової накопичувальної системи, яка теж не здатна істотно підвищити добробут пенсіонерів, зіграло бажання частини “зеленої” команди отримати надприбутки.

Що таке накопичувальна пенсійна система?

Пенсійна система в Україні, згідно з законодавством, складається з трьох рівнів. Наразі в Україні діють тільки перший та третій рівні.

Перший рівень – солідарна система, створена для забезпечення базових потреб пенсіонерів та соціального захисту кожного громадянина. Пенсіонери отримують виплати з Пенсійного фонду України, який в основному наповнюють роботодавці (сплачують по 22% Єдиного соціального внеску – ЄСВ – з зарплати працівника). Ще частину пенсійний фонд заробляє самостійно, дефіцит ПФУ покривається з бюджету.

Загалом на виплату пенсій у 2021 році направлять 350 мільярдів гривень. Це стабільно найбільша стаття видатків державного бюджету за всі роки незалежності.

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, якою передбачаються додаткові виплати майбутнім пенсіонера шляхом обов’язкової сплати внесків на індивідуальні пенсійні рахунки – у державний накопичувальний фонд або недержавні пенсійні фонди. Ці кошти планується інвестуватися в економіку України з метою отримання інвестиційного доходу. Частину внесків і надалі платитимуть у загальний Пенсійний фонд. Як планується після виходу на пенсію люди будуть отримувати виплати як з ПФУ, та і зі свого особистого пенсійного рахунку.

Третій рівень – добровільне недержавне пенсійне забезпечення, завдяки якому кожен охочий може накопичити додаткові пенсійні кошти у недержавних пенсійних фондах (НПФ) для себе, своїх близьких або працівників свого підприємства. Учасники цієї системи самі визначають та вносять суми у недержавні пенсійні фонди на свій рахунок. В Україні вже існують кілька десятків недержавних пенсійних фондів.

Що на практиці?

Солідарна модель. Вже багато років Пенсійний фонд України має хронічний дефіцит, у 2021 році він становитиме, за прогнозами, 204 мільярди гривень. У теорії, недоліком цієї моделі є те, що за умов постійного зменшення населення, тінізації економіки та збільшення кількості пенсіонерів (в Україні присутні усі ці фактори), з часом кількість працівників вже не в змозі утримувати пенсіонерів, кількість яких зростає з кожним роком. Виходом з цього є або збільшення виплат на утримання пенсіонерів з боку бізнесу і працівників, постійне підвищення пенсійного віку та (або) зменшення суми пенсії та її хронічні невиплати.

За підрахунками ПФУ рівень заміщення пенсійними виплатами заробітної плати буде поступово знижуватися до 16,2% в 2030 році (проти 26,5% у 2021 році) – це означає, що майбутні пенсіонери, вийшовши на пенсію після 2030 го, отримають лише 16% від зарплати.  Станом на сьогодні середня пенсія в Україні становить 3778 грн при середній зарплаті в 14 313, тобто майже 26,5%. І такої пенсії критично не вистачає для підтримання нормального життя та сплати комунальних послуг.

Накопичувальна модель. Цей рівень пенсійної системи передбачає дуже великі витрати на її впровадження. Зазвичай кошти на впровадження цієї системи акумулюються шляхом підвищенням податків для бізнесу та для фізичних осіб або перенаправленням частини податків, які йдуть до ПФУ, що відповідно призводить до ще більшого колапсу солідарної пенсійної системи. Цей шлях може супроводжуватись компенсаційним зниженням частини державних податків для бізнесу та працівників, що знову ж таки зменшує надходження для бюджету. Ще один вихід – прямі дотації з бюджету. Таким чином переходити на накопичувальну систему має сенс під час стрімкого і стабільного зростання економіки.

Ще одним підводним каменем є те, що накопичувальна система, яка ефективно зберігає та примножує кошти майбутніх пенсіонерів за рахунок інвестицій або грі на фондовому ринку (якого в Україні фактично немає), дуже чутлива до економічних криз та зростання інфляції.

Добровільна накопичувальна система. Цей інструмент є ефективним для розвинутих економік та громадян з великими та стабільними доходами. Одним словом, окрім високої економічної культури вкладник у НПФ повинен мати необхідний “надлишок” коштів для відкладення собі на пенсію. Українські реалії свідчать про те, що громадяни воліють вкладати гроші у нерухомість, землю, дорогоцінності, автомобілі тощо – у рухоме і нерухоме майно, яке можна більш-менш вигідно й одномоментно збути у “важкі часи”.

У вересні 2020 року в Україні діяли 63 недержавні пенсійні фонди, учасниками яких були 880,4 тисяч українців – це близько 7% працюючого населення. Як видно, ця система не може досягти своєї мети – суттєво доповнити солідарну пенсійну систему та забезпечити гідних умов життя українських пенсіонерів.

Що пропонують в уряді та Верховній Раді?

Наразі у Верховній Раді України є три законопроєкти про обов’язкову накопичувальну пенсійну систему, які мають шанси на проходження.

Перший – це відхилений та відправлений парламентом на доопрацювання №2683 “Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення” авторства “слуг народу” Галини Третьякової, Вадима Струневича, Сергія Гривка та Павла Халімона.

Згідно з документом, роботодавці сплачуватимуть 2% від розміру заробітної плати працівників, а учасники системи (працюючі особи) – 1% від заробітної плати (доходу), за бажанням працівник зможе збільшити ці відрахування.

Кошти акумулюватимуться у Пенсійному казначействі та в авторизованих недержавних пенсійних фондах.

Другий – це альтернативний законопроєкт №2683-3 авторства народних депутатів від “Слуги народу” Галини Третьякової та Вадима Струневича.

Він відрізняється від першого тим, що передбачається відрахування на пенсійний рахунок роботодавцем 2% від зарплати працівника та ще 2% від свого доходу – самим робітником.

Що важливо, у ньому також передбачено, що акумулювати пенсійні кошти зможуть не тільки авторизовані пенсійні фонди, а й банки та страхові організації. І лише внески учасників системи, які не визначились зі своїм вибором, направлятимуться до авторизованого пенсійного фонду, який буде створено Кабінетом Міністрів України.

Незрозуміло, який з цих проєктів буде підтримано монобільшістю у парламенті, але 9 липня 2021 року міністр соціальної політики Марина Лабезна заявила, що роботодавці сплачуватимуть на особистий пенсійний рахунок людини 2% внесків за рахунок відповідного зменшення ставки ЄСВ, а працівники – 2% за рахунок зменшення ставки ПДФО (податок на доходи фізичних осіб).

Третій – урядовий законопроєкт №4408 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо накопичувальної професійної пенсійної системи”. Документ передбачає запровадження накопичувальної професійної пенсійної системи для окремих категорій осіб до 35 років, зайнятих на роботах за списком №1-2 (це шкідливі професії) і деяких інших категорій осіб, які мають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Спочатку планувалось, що цю систему введуть цього року, але документ не розглядався парламентом, тож ймовірно це нововведення перенесуть на наступний 2022 рік.

У Міністерстві фінансів України виступають за пряму бюджетну програму фінансування накопичувальних пенсій на кшталат “Внесок держави в накопичувальну пенсійну систему”.

“Умовно, якщо ти дав 1% або 1,5%, держава дає стільки ж. Для молоді зробити з коефіцієнтом, заохотити – якщо ти додатково вклав кошти в накопичувальний пенсійний фонд, держава додасть. Це має бути система, яка створить умови для того, аби громадяни зацікавилися своїм пенсійним майбутнім”, – пропонує міністр фінансів Сергій Марченко.

Афера чи жорстка необхідність: чи потрібно зараз вводити в Україні обов’язкову накопичувальну систему?

Жоден з опитаних PRM.UA експертів не дав ствердну відповідь на це запитання.

Так, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Ігор Пендзин вважає, що чинна влада навряд чи піде на ту модель накопичувальної системи, яку презентує зараз, адже там немає механізму компенсацій надходжень у бюджет ПФУ і до місцевих бюджетів. А це вже можуть не схвалити ключові зовнішні кредитори України.

“Джерела надходження коштів у накопичувальну систему це зменшення податків на доходи фізичних осіб та зменшення єдиного соціального внеску. Тобто, єдиний соціальний внесок це єдине забезпечення бюджету Пенсійного фонду. Якщо зменшити це, то незрозуміло, як це сприймуть зовнішні кредитори. України. Так шо давайте дочекаємся реакції Міжнародного валютного фонду і їх відповідної реакції на бюджет 2020 року”, – зауважив він.

За його словами, можливо влада піде на “обрізану” реформу, зробивши накопичувальну систему обов’язковою лише для бюджетників, оскільки навряд чи потягне її запровадження для усього населення.

Віцепрем’єрміністр України у 2016-2019 роках Павло Розенко, також вказує на відсутність ресурсів для запуску другого рівня пенсійної системи.

З несвоєчасністю запровадження другого рівня пенсійної реформи згоден й директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський. Він наголосив, що обов’язковою умовою є робота в Україні повноцінного фондового ринку, який би дав змогу працювати “довгим” грошам.

“На сьогоднішній день фондовий ринок в Україні нерозвинений. Єдина альтернатива, яка би забезпечила більш-менш пристойний рівень доходності і також надійності – це облігації внутрішньої державної позначки (ОВДП). Але це буде фінансування дефіциту державного бюджету, але в жодному випадку не фінансування самої економіки”, – заявив експерт.

Облігації внутрішніх державних позик України (ОВДП) – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Дохідність ОВДП у 2020 році склала від 10 до 12% у гривні, у 2021 році – вже понад 12,5%.

Як нагадав міністр соціальної політики у 2016-2019 роках Андрій Рева, загальнообов’язкова накопичувальна система з залученням НПФ, яку зараз пропонується ввести в Україні, зазнала краху у країнах Центральної та Східної Європи. Це пояснюється тим, що останніх теж нерозвинений фондовий ринок, тому гроші працівників вкладали у ті ж ОВДП. Згодом Литва, Латвія, Естонія, Польща, Угорщина, Чехія вже відмовились від обов’язкової накопичувальної системи або на шляху до відмови. Усі вони повертаються до солідарної.

Він також не виключає, що за допомогою НПФ уряд планує пожвавити ринок продажу ОВДП, таким чином вирішивши проблему нестачі коштів у бюджеті. Проблеми почнуться, але вже у тих майбутніх урядів, яким доведеться повертати борги і сплачувати проценти за ОВДП.

Крім того, на думку Іллі Несходовського, введення накопичувальної системи ставить під загрозу реформу місцевого самоврядування.

“Це може призвести до збільшення дефіциту Пенсійного фонду, а також до зменшення коштів місцевих бюджетів, тому що частину коштів будуть брати з податку доходів фізичних осіб . Іншими словами, це призведе до зменшення доходів місцевих бюджетів і, відповідно, ставить під загрозу процес децентралізації. І тому на цьому етапі я однозначно би не рекомендував розпочинати другий етап “, – наголосив він.

Ще одним важливим моментом, на який вказав Андрій Рева, це те, що автори ісуючих законопроєктів щодо накопичувальної системи пов’язані зі страховим і банківським бізнесом, тому виписали цю систему під “себе”. У разі запуску накопичувальної системи їхній бізнес чекають надприбутки.

За його словами, базовий закон передбачав направлення грошей до Державного пенсійного фонду, а у законопрєктах від “слуг народу” пропонується, аби ці кошти йшли до недержавних пенсійних фондів.

“Згідно досліджень дохідність цих фондів з 2014 року по 2018 рік була мінус 8,5%. Тобто, якщо ви в 2004 році купили 200 доларів за 1000 гривень і відклали їх, то зараз ви можете отримати за ці 200 доларів близько 5600 гривень – дохід є. Якщо ж ви відклали б ті 1000 гривень в накопичувальний пенсійний фонд в 2004 році, то зараз змогли забрати не більше 400 гривень. Головна причина цьому – інфляція. Дохідність не збільшувалась, а тільки падала. Саме тому, вони хочуть запровадити загальнообов’язкову накопичувальну систему”, – підкреслив Андрій Рева.

Що дасть простому громадянину введення обов’язкової накопичувальної пенсійної системи?

За підрахунками експертів, передбачена чинною владою система не в змозі суттєво підвищити добробут майбутніх пенсіонерів.

Так, за словами Іллі Несходовського, якщо відкладати кошти протягом 30 років, то у підсумку можна отримати лише 15 місячних заробітних плат.

Він також звернув увагу на постійну економічну нестабільність в Україні, внаслідок якої гроші втрачають свою купівельну спроможність, і тому є високий ризик того, що взагалі не вдасться накопичити будь-які кошти.

“Сам механізм визначення доплати до пенсії законом не визначено. Тобто, як результат, може статися так, що доплата може бути менша, ніж та сума, яку людина складала протягом усього свого життя. Тому на даний момент ця ініціатива вона є абсолютно безперспективною. Я навіть можу сказати сильніше — це така, скажімо так, з великими ризиками того, що ці кошти можуть бути втрачені”, – додав Ілля Несходовський.

“Накопичувальна система не вирішує питання нинішніх пенсіонерів, а учасники накопичувальної системи почнуть отримувати виплати у кращому випадку через 20 років”, – зазначає Павло Розенко.

Як підрахував Андрій Рева, за ідеальної ситуації – коли людина з 18 років сплачує 4% з зарплати у накопичувальний фонд, то у неї після 35 років роботи буде накопичено на рахунку 448 тисяч 386 гривень, з яких 48 тисяч гривень доведеться віддати за обслуговування недержавним пенсійним фондом. Залишається 400 тисяч гривень, і якщо отримувати пенсію наступних 18 років, то щомісячна накопичувальна пенсія складатиме 1 851 гривень.

Втім, на думку Олега Пендзина, попри усі ризики, які несе введення накопичувальної системи для економіки, для простого громадянина вона може мати певну користь.

“Я поясню чому: людина зараз платить 18% ПДФО (податку на доходи фізичних осіб), який у неї забирається з доходів фізичних осіб і роботодавець платить 22% єдиного соціального внеску, до якого людина не має жодного відношення. Зараз пропонується 2% від ПДФО, тобто зменшити цей податок людині і потім віддати їй через кільканадцять років і 2% ЄЄП зменшити і віддати через кільканадцять років. То чому б людині на це не погодиться, то, почекайте, і зменшуються податки на 2% там і на 2% там. То чому б ні? Навіть якщо з цих грошей нічого не вийде, все рівно людині буде плюс. Так і так держава забирає в бюджет”, – наголосив експерт.

“Інша справа, що вона забирає бюджет місцевих органів влади, основні джерела наповнення місцевих бюджетів”, – додав Олег Пендзин.

Чи може українська влада відмовитись від солідарної пенсійної системи?

Останнім часом представники влади здійснили низку гучних заяв про неспроможність держави за 15-20 років виплачувати пенсії за солідарною пенсійною системою. “Ми не зможемо через років 15 платити пенсії майбутнім пенсіонерам. Це проста математика”, – заявив прем’єрміністр Денис Шмигаль.

Згодом міністр фінансів Сергій Марченко також порадив нинішнім сорокарічним не розраховувати на пенсію від держави. “Мені сорокалітньому на пенсію за нинішніх умов розраховувати не варто”, – наголосив він.

Попри те, що ці вислови видаються “вирваними з контексту” та за недолугу рекламу накопичувальної системи пенсій, виглядають вони як анонсування односторонньої відмови держави від солідарної системи пенсій або “промацування” суспільної думки щодо такої можливості.

На думку експертів такі заяви урядовців є неприпустимими й такими, що суперечать українському законодавству. Більше того – вони є вкрай шкідливими, оскільки підривають віру у державні гарантії у населення і відбивають у них бажання сплачувати податки і наповнювати бюджет і Пенсійний фонд.

“Абсолютна дивна аргументація (Шмигаля та Марченка – ред.) полягає у тому, що на сьогодні у принципі біля 11 мільйонів працівників працює легально і сплачує внески, щоб на старості років отримувати нормальні пенсії. І це – логіка сплати внесків. А якщо їм влада каже, що пенсій не буде – то одразу виникає питання – а для цього їм платити податки, і чи не краще працювати у тіні і ці гроші залишати собі і частину – на накопичування”, – наголосив Павло Розенко.

За словами Олега Пендзина, держава не може відмовитись від своїх зобов’язань, а у разі дефіциту ПФУ буде, як і зараз покривати його з бюджету, тому подібні заяви представників влади є фейковими.

“Це чергова фейкова заява наших “шановних” урядовців. Скажіть мені, будь ласка, ви сьогодні, платячи податки державі, ввійшли у принципову домовленість з державою, зафіксованою у вигляді закону, який каже — я громадянин і сьогодні тобі плачу частину свого прибутку у вигляді єдиного соціального внеску, з яких ти оплачуєш діючим пенсіонерам пенсію, а коли я вийду на пенсію, ти мені оплачуєш пенсію до кінця мого життя. Якщо у шановної держави не буде грошей, вона буде доповнювати пенсійний фонд державним бюджетом. Всі заяви урядовців про будь-які зміни цього закону і будь-яке невиконання державою — не більше, ніж фейк”, – прокоментував заяви урядовців експерт.

Ілля Несходовський вважає, що заявами про колапс пенсійної системи та відмову від державних пенсій держава намагається зняти з себе відповідальність за майбутні труднощі з виплатами.

“Це абсолютно безвідповідальна заява (міністра фінансів Сергія Марченка – ред.), яка не відповідає дійсності. Яка фактично означає, що держава хоче зняти з себе відповідальність, яка покладена на неї за Конституцією. Тобто ця заява є порушенням Конституції, в якій закладено обовязок держави забезпечувати соціальний захист. В тому числі літніх людей у вигляді пенсії. Це гарантія збоку держави”, – підкреслив він.

За словами Іллі Несходовського, ця абсолютно безвідповідальна заява міністра фінансів ставить під великий сумнів детінізацію економіки і спонкує людей не платити податки.

На переконання Павла Розенка, влада має дати гарантію людям гарантії, що їхнім пенсіям ані за 10, ані за 20, ані за 30 років нічого не загрожує, і що держава виконуватиме свої зобов’язання.

“Коли я був міністром, я так і казав, ви матиме пенсії, але ви маєте працювати легально. Людей не потрібно лякати, людям навпаки треба показувати перспективи, давати гарантії, що держава їх завжди захистить, що пенсії – це гарантовані соціальні виплати. Я переконаний, що через 10, 15,20 років свої зобов’язання держава має перед людьми виконувати”, – підсумував міністр.

Як Україні вийти з “пенсійної пастки”?

Попри очевидні проблеми з солідарною пенсійною системою, наповненням бюджету ПФУ та примарними перспективами загального обов’зякової системи, в України насправді є ресурси для виправлення ситуації. І вони, як вказали, усі опитані PRM.UA експерти, лежать у детінізації економіки та збільшення бази платників ЄСВ.

“19 мільйонів людей знаходяться в працездатному віці, єдиний соціальний внесок платять 11 мільйонів. З них 4 мільйони платять з мінімальної заробітної платні. Влада має виводити економіку з тіні. Тоді будуть ці люди і ці гроші, буде все достатньо. І для пенсіонерів всього вистачать”, – заявив Олег Пендзин.

Ілля Несходовський також вказує також на необхідність збільшення кількості робочих місць в Україні. За його словами, внески 14-16 мільйонів офіційних працівників дозволять наповнити Пенсійний фонд.

“Другий момент — це реформа самого пенсійного забезпечення. Для цього не потрібно вводити накопичувальну систему. Треба трансформувати існуючу солідарну систему в умовно-накопичувальну, щоб це дало можливість людині чітко бачити суму, яку вона буде накопичувати в пенсійний фонд, щоб знати, що це пряма залежність від сплачених ним внесків і тою пенсією, яку він буде отримувати”, – додав експерт.

Павло Розенко заперечує слова прем’єра Дениса Шмигаля та міністра фінансів Сергія Марченка про те, що в Україні кожен працюючий “сплачує” пенсію одному пенсіонеру, і ця ситуація буде тільки погіршуватись.

“Це маніпуляція і відверта неправда. У нас сьогодні працює в Україні 18-20 мільйонів, тобто працюючих у нас приблизно у два рази більше, ніж пенсіонерів. Проблема у тому, що страхових внесків у сплачується 11 мільйонів, тобто половина економіки у нас працює у тіні. І з 11 мільйонів, які сплачують пенсійні внески, велика частина сплачує не з усієї заробітної плати, а лише з мінімальної, а їм дають зарплату у конвертах. Тому ресурс наповнення солідарної системи – у тому, щоб детінізувати зайнятість, легалізувати зарплати, треба допомагати кожній людині приймати рішення працювати легально“, – підсумував ексвіцепрем’єр.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.