Один із кращих зв’язківців на флоті: історія військовополоненого моряка Володимира Варімеза
В Киеве в районе станции метро "Днепр" введены временные ограничения на проезд из-за сооружения транспортной развязки. Об этом сообщает пресс-служба коммунальной корпорации "Киевавтодор". "В связи с выполнением строительных работ по сооружению пролетного строения эстакады на объекте "Строительство транспортной развязки возле станции метрополитена "Днепр", временно запрещено движение автомобильного транспорта с габаритными размерами по высоте более 3,5 метра, на участке Набережного шоссе в обоих направлениях от Почтовой площади до моста Днепр, сроком до 15 августа 2011 года", - говорится в сообщении пресс-службы КГГА. Руководство "Киевавтодора" обращается к водителям с просьбой с пониманием отнестись к неудобствам, связанным с временным запретом движения.
Це історія Володимира Варімеза, військовополоненого моряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. У спецпроекті “Прямого” брат розповів історію хлопця, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.
Ще у листопаді в одній із затишних домівок Ізмаїла в Одеській області у вітальні за широким столом мала зібратися вся родина Варімез. Старшому у сім’ї – батькові – виповнилося 50. Тож поважний ювілей мали відзначати до світанку. Та замість гомону радощів страшна звістка паралізувала дім тишею смутку: Володимир Варімез – у полоні.
“20 ноября у папы было 50 лет, юбилей. Мы собирались с ним ехать домой, поздравить папу. Вова говорил, что надо перегнать эти катера в Мариуполь. И, говорит, назад своим ходом приеду. Я заберу его на машине, поедем домой уже, папу поздравим. И поэтому папа даже дату перенес, ближе к выходным, чтобы мы успели. Просто хотел, чтобы он приехал, чтобы мы его поздравили”, – пригадує брат військовополоненого моряка Олександр Варімез.
Читайте також: історію військовополоненого моряка Романа Мокряка.
До Маріуполя 26-річний старший матрос Володимир Варімез направлявся на буксирі “Яни Капу”, на який хлопця запросили саме заради єдиного переходу. Адже моряк був одним із кращих зв’язківців на флоті. За іронією долі, Варімез до цього переходу у Керченській протоці служив на катері “Сміла”, який до трагічного 2014 року перебував у Криму. Тоді хлопцеві та його команді, не вагаючись жодної хвилини, на чиєму боці вони служать, вдалося вивезти катер із захопленого Севастополя до Одеси, врятувавши і честь, і свободу. Та пересівши на інше судно, Володимир наче знову повернувся на 5 років назад.
“Очень переживал за него, звонил ему. Говорю, слава богу, что все нормально обошлось, и они вернулись. Но он в любом случае давал присягу Украине, в любом случае он вернулся сюда”, – додав Олександр Варімез.
Хіба може хтось із нас знати наперед, що буде з нами, коли ворог підійду впритул, що будемо робити, коли на терези покладуть наше та чуже життя. Якщо у нас ще є час над цим подумати, то Володимир Варімез свій перший такий офіцерський вибір зробив ще дитиною.
“Где-то мне было лет 7, а брату лет 6 было тогда. Уже в школу пошли. Ездили на каникулы к крестной в гости. У них там есть озеро Ялпуг, большое озеро. Были мы там на пляже, загорали. Хотя мы не умели плавать вообще. Но Вова как-то увидел, что ребенок начал тонуть, были волны, ветер немножко. И волны начали уносить ребенка. И он, как увидел, прыгнул в воду, побежал и вытащил. Взял его за руку и вытащил, вытянул его”, – розповідає Олександр Варімез.
Ще не вміючи плавати, шестирічний Володимир шкірою відчував, що будь-що має врятувати таку ж, як і сам, дитину. Бо в світі немає нічого ціннішого за життя. Згодом ця ж відвага знадобиться хлопцеві, аби без жодного остраху дивитися ворогові в очі, аби навіть у полоні, хай скільки б його не топили в озері погроз, завжди випливати на берег правди.
Читайте також: історію військовополоненого моряка Богдана Головаша.
“Я, конечно, тоже подбежал сразу к нему. Тоже испугался, потому что он тоже не умеет плавать. А там рядом катались катера. Раньше мы их кораблями называли, когда были маленькими. И он говорит, что буду кататься на таких кораблях и буду спасать людей”,- розповідає брат військовополоненого.
Востаннє Олександр бачив свого вже такого дорослого брата на суді. Як завжди, веселого та усміхненого. Як завжди, із гордою виправкою офіцера. Володимир Варімез очам не міг повірити, що рідний брат в таку скрутну хвилину знову поруч.
“Это было вообще очень сильно волнительно. Он очень был рад. В его глазах вообще все поменялось. Он был в шоке, что я приехал. Он вообще даже не думал, что я приеду, что я преодолел такой путь, из Одессы приехал туда в Москву”, – повідомив Олександр Варімез.
Дитячі спогади та дорослі надії в останні місяці, як ніколи, переплелися. Знову разом на озеро чи за татів стіл – все одно куди, тільки б повернувся Володимир, тільки б знову разом. Така проста мрія, мить якої, ми віримо, ось-ось настане.
Читайте також: історію військовополоненого моряка Олега Мельничука.
Нагадаємо, у спецпроекті “Прямого” батько та мати нареченої Сергія Чуліби розповіли історію моряка, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.