Омелян: Великі інвестори будуть індикаторами для всього світу, що в цій країні вигідно працювати
Міністр інфраструктури України Володимир Омелян розповів про лоукости, ІКЕА, дорожний фонд, інвестиційний клімат та основні досягнення у 2017-ому.
Про це він повідомив у програмі “Подія” Миколи Вересня.
– Вас сильно критикують депутати. Вони кажуть: обіцянок багато, гарних слів багато, планів багато – а поки нічого немає.
Ця критика має якесь певне підґрунтя, бо дійсно нічого не було протягом багатьох десятиліть. І та інфраструктура, яка була в Україні, вона просто вщент зношувалася, і жодних інвестицій не відбувалося. Що ми робимо зараз, чим ми можемо похизуватися? Як би не було, за останні два роки відремонтовано рекордну кількість доріг – це більше 3 тисяч кілометрів. Не кожна європейська держава собі це дозволять протягом такого короткого періоду.
Ми запустили авіацію. Якщо ви пригадаєте 2015 рік, фактично оперував єдиний аеропорт “Бориспіль”, який так-сяк перебивався. Аеропорт “Львів” був на межі закриття. Інші летовища просто існували формально. Ми маємо другий рік поспіль за рахунок того, що ми забрали державу від регулювання ринку штучного, від тиску на бізнес, і дали абсолютно вільний вибір кожному, вільну конкуренцію і у вільних умовах змагатися між собою. Плюс, 30% ринку пасажироперевезень кожного року, другий рік поспіль.
Ми маємо суттєві зрушення в морській галузі. Бо вперше за багато років ми почали серйозні інфраструктурні проекти. Це і днопоглиблення, що уможливлює захід іноземних інвестицій. Це і ремонт гідротехнічних споруд, інші речі.
Тому тут вже є про що говорити, а не просто креслити. Зі свого боку, жодним чином не зачіпаючи народних депутатів, хотів би попросити їх проголосувати нарешті за тих більше десятка інфраструктурних законів, які вже третій рік поспіль в парламенті, які дали би новий поштовх галузі, завели б в Україну мільярд доларів інвестицій.
– Пам’ятається 14-15 роки. І всі казали, що ми зараз приймемо “Відкрите небо” – і тут просто як саранча налетить. А ніхто не прилетів. Wizz Air літає один регулярно, “МАУ” пана Коломойського.
Просто МАУ. Не будемо прив’язувати до прізвища.
– Але більше нічого немає.
Насправді ми збільшили пасажиропотік на 30% і відкрили низку нових-старих летовищ. А впродовж останніх двох років це більше п’яти летовищ нових запрацювало – без підписання угоди про “відкрите небо”, яка досі лежить в Брюсселі. І європейська сторона кожного разу вибачається, каже, що у нас дуже складна ситуація: то Гібралтар, то вихід Британії, і ми не можемо зараз підписати цю угоду.
– Тобто Україна готова. Це не українська проблема?
Ми готові з 2014 року до підписання. З нашого боку всі процедурні формальності завершені. Але є позиція Єврокомісії, яка щоразу переносить цю дату.
– Коли ви кажете, що 3 тисячі кілометрів відремонтовано, а могли відремонтувати 7 тисяч. На 4 тисячі просто вкрали? Крадуть найбільше, кажуть, на дорогах.
Ви знаєте, насправді, якщо би хотіли красти, то зараз таких можливостей немає. Красти можна, коли є чітка вертикаль, коли є повна мовчазність суспільства, яка приймає поголовно корупцію. Зараз це відсутнє. Плюс, ми запустили механізми, які щоденно публічно відстежують і звітують громадськості, які закупівлі відбулися, в яких обсягах проведені тендери, які дороги ремонтуються. І ми маємо добрий показник. Тому що зараз вартість ремонтних робіт скоротилася в рази, порівнюючи з часами 10 та 11 років. І якість набагато краща.
Мені приємно, що зараз всі компанії, які будують, – це мінімум п’ять або й більше років гарантія на відремонтовані ними автошляхи. Ми будемо проводити таку ж політику і в наступні роки. Хочемо збільшити до десяти – якраз з цього приводу в мене сьогодні була нарада з керівництвом “Укравтодору” – для того, щоб була політика гарантійного ремонту: не просто збудували, і шукай потім вітру в полі, хто це будував. А компанія несе відповідальність за те, що вона зробила. За будь-який дефект усувається за рахунок цієї компанії. Тоді ми підемо вперед.
– Ваші попередники казали мені, що важливу роль вони віддають річці Дніпро: що це страшенно вигідна інфраструктурна історія, що можна побудувати дороги невеликі, які будуть підходити до Дніпра, Дніпро навантажувати, і це буде фантастична дорога, дешева дорога по всій Україні. Наскільки ви зараз цим переймаєтесь? Це правду мені казали ваші попередники?
Абсолютно праві. Більше того, це було перше моє завдання, коли я приєднався до команди Міністерства інфраструктури в якості заступника в 2015 році. Ми розробили новий закон про внутрішні водні шляхи, який відповідає всім євродерективам. І Україна має повний шанс отримати на своїй території Рейн, Дунай або Міссісіпі, якщо буде впроваджено це регулювання. Більше того, ми провели дослідження річки Дніпро, Десни, Південного Бугу спільно з найбільшою американською компанією, яка займається роботою по всьому світі, – це US Army Corps of Engineers. І вони однозначно стверджують, що прийняття цього закону відкриває шлях до масових інвестицій не тільки в річкову інфраструктуру, але й до відродження наших суднобудівних заводів. Ми очікуємо, що з 5 мільйонів тонн вантажопотік зросте до 35 мільйонів тонн щорічно. Це величезна цифра. Бо кожен мільйон тонн вантажів, забраних з автошляхів на річку, економить мінімум 800 мільйонів гривень для ремонту цих доріг, які розбиваються вантажівками.
Тому потенціал величезний. Але знову ж таки – закон. Жоден інвестор не прийде в країну чи в те нормативне середовище, де його інвестиції не захищені, де він себе не почуває комфортно. І він розуміє, що він не зможе заробляти. Якщо є ці три компоненти разом, він почувається безпечно і бачить, що це бізнес, а не просто віддали комусь гроші і потім бігай за ними. Тоді ми не будемо мати ніякого…
– А легкість відкриття і ведення бізнесу? Можна відкрити річку Дніпро, розширити до трьох кілометрів, але немає що перевозити. Бізнес мусить виробляти щось, щоб це “щось” поїхало по Дніпру і по дорогах.
Найкраще відповідає вашим критеріям показник легкості ведення бізнесу. І за три роки ми все-таки піднялися суттєво – з 150 місця до 75-го. Звичайно, це не той результат, який нам потрібен. Ми маємо бути мінімум в топ-10 країн, для того щоб кожен іноземець чи українець – раз, і це все зробив.
– Грузія шостою була.
І ви маєте повну рацію. Бо в протилежному випадку ми будемо або втрачати свої підприємства, які будуть реєструватися в Естонії чи просто емігрувати на кращі умови роботи, або Україна буде пустелею. Ні того, ні того варіанту нам допускати не можна. Що ми зі свого боку робимо в частині інфраструктури? Ми працюємо з великими інвесторами. Тобто ми фактично ними пробиваємо дорогу для середнього і малого бізнесу. Бо ми розуміємо чітко, що ці гранди, які заходять в Україну, такі як General Electric, Hutchison Ports, DP World, Ryanair, – вони однозначно будуть індикаторами для всього світу, що в цій країні вигідно працювати, є комфортні умови, і ця країна приносить прибуток. Це наш критерій, наше мірило успіху.
Є багато інших речей – це судочинство, це боротьба з корупцією, це верховенство права, стабільність самої влади. Бо для інфраструктурних проектів надважливо, щоб влада не змінювала свою політику мінімум на 15-20 років, адже це довгі проекти. Коли ти вкладаєш гроші в порт, окупність наступає на 10-15-й рік – не завтра, як ми продаємо попкорн в кіоску.
– Спитаю про лоукости. Ви так легко вимовили слово “Ryanair”. Так що, буде чи не буде?
Буде в наступному році – 200%. І я радий, що нарешті ринок вже дійшов до тієї точки, що не всі кажуть, що він раніше чи пізніше буде. Не буде ситуації, коли Ryanair чи лоукости взагалі не літатимуть в Україну. Всі кажуть одноголосно: ми розуміємо, що це раніше чи пізніше буде. Наша мета – щоб це було раніше. І я радий, що нарешті у нас понизився градус дискусії на верхніх ешалонах і влади, і бізнесу, які, відверто кажучи, не всі були захоплені від цієї ідеї. Але ми повинні це зробити, бо весь світ рухається в сторону здешевлення послуг, спрощення умов і високої якості. Ми тут повинні бути інтегровані. Ми не можемо бути на своєму острівці і чекати, коли якийсь банан чи ананас впаде на голову. Бо цього немає – у нас не ті кліматичні умови.
– Платоспроможність українців. Компанія IKEA вимальовує собі середній чек, наприклад, 100 доларів на місяць. Таку суму, наприклад, кожен киянин має віддати за рік. Тоді IKEA заходить, інвестує, все робить. Але немає в України такої можливості. Тобто тут ще внутрішній момент підняття цих всіх можливостей українців.
Безумовно, цей фактор теж присутній, але він не відіграє вирішальної ролі. Пояснюю на прикладі авіації. Цього року в Україну зайшла найкраща авіакомпаній, одна серед найдорожчих – Qatar Airways. У всіх прогноз був, що, ви знаєте, українці літати не будуть, бо це дуже дорого, це незручно, дуже ризикований захід. Qatar Airways був шокований кількістю українців, які полетіли їхньою авіакомпанією. Тобто заповненість салону була набагато вищою їхніх очікувань. Більше того, вони впродовж двох місяців відкривають ще один додатковий щоденний рейс “Київ-Доха”.
Коли ми кажемо про купівельну спроможність українця – так, вона низька. Але, вибачте, IKEA – це якраз мас-маркет. Я вірю, що ми позитивно здивуємо і компанію IKEA. І важливо, щоб вони розміщували своє виробництво теж в Україні, можливо, не повних меблів чи іншого устаткування, яке вони будуть продавати, але хоча б частини. І, я знаю, теж ідуть перемовини з нашими виробниками, бо це створення внутрішнього виробництва. Більше того, коли мені кажуть, що IKEA не приходила в Україну тільки через корупцією, – це неправда. Бо ми свого часу з Андрієм Пивоварським, моїм попередником, проводили переговори з ними в 2015 році. Повірте, вони працюють в Росії давно. І в Росії з корупцією не набагато краще від України. Тому я вірю, що в наступному році вони будуть. І, безумовно, це буде великий крок назустріч Україні і ще один індикатор.
– Будуть, але тільки почнеться. Вони не будуть в якості магазину. Тільки переговори, я так розумію, почнуться.
Я сподіваюся, що все-таки це вже буде магазин. Я не хочу коментувати, бо це не моя зона відповідальності. Але це те, що повинно бути в Україні. У нас має бути абсолютна зона комфорту для всіх іноземців, які приїжджають в Україну і бачать, що це та сама Європа, як і Франція, Німеччина чи Португалія: що все знайоме, близьке і зрозуміле. Ніхто не полетить в Україну наддорогою авіакомпанією за 500 доларів, щоб подивитися на війну, яка теоретично може мати місце, чи подивитися на корупцію. Але за 30 євро – зручний комфорт – полетять, поп’ють дешеве пиво, побачать, що все нормально, і повернуться прекрасно до себе додому. Це наша мета. Ми повинні їх затягувати всередину, а не просто стогнати, що ми бідні і у нас все погано.
– На міністрах, заступниках міністрів лежить величезна відповідальність. Бо мені здається, що це останній шанс. Якщо зараз не підуть реформи, буде розчарування. З іншого боку, людям, які проводять реформи, не можна платити 20 тисяч гривень. Я подивився на ваш годинник дуже дорогий…
Неправда. Цей годинник коштував 800 євро в 2006 році.
– Як вийти з цієї ситуації, коли громадськість дуже пильно і незадоволено дивиться на міністрів, які мають такі годинники, а навколо немає змін? Як цей момент соціально-психологічний?
Я думаю, що точно не річ про мій годинник, який був придбаний в 2006 році. Але це було одне з перших питань, яке ми поставили перед собою, коли прийшли в міністерство: що керівник державного підприємства, хоча б який відповідає за компанією з оборотом в мільярд, декілька мільярдів гривень щорічно, не може отримувати зарплату в 300-500 доларів. Це прямий шлях до корупції. Для всіх це було дуже незвично: як це так, всі заробляють мізерні кошти, а ви хочете платити великі грубі гроші. Ми переламали цю психологію. Можливо, навіть занадто сильно переламали. Тому що у нас зараз окремі керівники державних підприємств заробляють більше ніж канцлер Німеччини чи керівники Deutsche Bahn. Але, тим не менше, це дорога в правильному напрямку.
Друге питання – це контроль і це покарання за будь-які прояви корупції. Тут ми ще, на жаль, не наздогнали необхідних результатів. Ще їх немає. Я сподіваюся, що вони будуть. Бо тільки тоді ми зможемо отримати якісний продукт.
Коли ми кажемо про дороги – вони будуються. І тут якраз я втішений. Тому що я знав, якою я цю машину отримав, в якому стані, тобто нічого не було. Знаєте, як приїжджаєш на наші склади, кажуть: в тебе на складі є 200 автомобілів. Ти підходиш до цих автомобілів – а там тільки вже кузов лишився. Вже ні коліс, ні керма, ні мотору. Це був приблизно стан 15 року. І ми почали роботу, і вона втілюється, слава богу.
– Мер Києва розповідав, що він хоче зробити платний міст, що недобудований, бо інакше не виходить. Як ви думаєте, суспільство готове до цього? І чи ви маєте на увазі окупні дороги, чи бодай формально дороги платні?
Коли ми говоримо про платні дороги, ми кажемо тільки про той варіант, що є абсолютно якісна безкоштовна дорога. Так, вона може бути вужча, вона може бути менш комфортна щодо протяжності, повільніший рух. Але тільки тоді ми будуємо платний автобан або дорогу з покращеною комфортністю. Коли автомобіліст – в першу чергу комерційного транспорту, а потім приватного – розуміє, що він їде з пункту А в пункт Б цією платною, але набагато швидше, і він споживає менше пального. В людини є вибір: або так, або сяк. Ми не розглядаємо варіанту поки що – я думаю, що це перспектива багатьох десятиліть – що Україна вкрита мережею платних доріг. Це нереально. В країнах ЄС мінімум 90% фінансування – це державне фінансування на інфраструктурні проекти шляхові. І лише 5-10% можуть бути платні проекти. Для України ми розглядаємо варіант “Львів-Краковець”, а також “Київ – Біла Церква” як “пілоти” – для того щоб побачити, наскільки це піде, наскільки є високий трафік, наскільки ці інвестиції є окупні.
В цьому році ми зробили багато. Тому що ми внесли зміни в законодавство, яким передбачено, що дорожній фонд, що ми створили, і він запрацює з 1 січня 18 року, є джерелом компенсації інвестору: якщо трафік є недостатній і його інвестиції не окуповуються. Але я вірю в те, що в Україні немає трафіку тільки через, що немає доріг. А не навпаки – що ми не їздимо, бо ми не хочемо чи немає такої потреби. Ми бачимо приклад “Львів-Тернопіль”, коли трафік виріс вдвічі після того, як відремонтували дорогу. Ми бачимо приклад інших міст і селищ, які оживають тільки за рахунок того, що появилася нова якісна дорога, по якій ти можеш їхати спокійно. Оживають цілі регіони: і туризм, і промисловість, і багато інших речей. Тому це №1. І я дуже радий, що і парламент, і президент, і прем’єр-міністр підтримали цей рух: що дороги є пріоритетом, і ми повинні вкладати в них кошти, інвестувати, для того щоб отримати ріст економіки.
– Ці ваші останні слова – це таке рішення вже? Тобто це пріоритет реальний?
Ми бачимо, що з 16 року цей пріоритет є, він виконується. Якщо в 16 році ми мали фінансування 10 мільярдів гривень, то в 17 році – це майже 20. І з наступного року, коли запрацює дорожній фонд, це буде 32 з дорожнього фонду і плюс ще порядка 10-15 з інших джерел з державного бюджету.
– У мене тут була ваша співробітниця, Олена Криворучко, яка займається іноземними грошима для українських доріг. Там ще якась величезна кількість грошей іде.
З цим була теж величезна проблема в 15 році. Тому що вибірка коштів була майже нульова. Всі проекти зривалися. Ми налагодили співробітництво завдяки роботі і керівника “Укравтодору” Славоміру Новаку, і Олені Криворучко, і вдалося запустити всі міжнародні проекти, кредити на які ми брали, платили за них пеню і проценти, але гроші лежали. Зараз вони працюють на економіку України.
– Правильно я розумію, ви гарантуєте, що наступного року люди відчують зміни?
У своїй сфері – так. І вони будуть відчутні. Щодо загальних змін – безумовно, Україна зробила величезний крок порівняно з 2014 роком – те, що відбувається в цьому році. Багато є якісних речей, які раніше просто безсоромно розкрадалися. Тепер вони доступні суспільству і підзвітні суспільству. З іншого боку, ми відстаємо, порівнюючи з іншими державами. І це теж правда. Тому що інші держави не чекають, коли ми підтягнемося до їхнього рівня, а йдуть вперед. І це виклик для України.
– Зможемо наздогнати?
Ми мусимо. Я виходжу з того, що я повинен робити, і я роблю свою роботу якісно. І якщо кожен буде те саме робити на своєму місці, тоді у нас буде хороший результат для всієї країни. Є маса речей, які ми міняємо, які зустрічають дикий супротив як серед топ-еліти, так і серед багатьох звичайних людей через нерозуміння. Але ми пояснюємо, що захід іноземних інвесторів – це не просто Україна продається комусь. Навпаки, вони вкладають свої кошти у виробництво, у створення нових робочих місць, захищеність, прозорість країни. І таких прикладів є чимало. Просто їх треба кожному робити на своїй посаді, чи де б він не знаходився. І тоді буде прогрес.
– Теоретично ми все знаємо. Ми можемо найняти Бальцеровича. І ми можемо всіх найняти. Але один Бальцерович не зробить. Треба, щоб в кожній області була певна кількість людей, в міністерствах були. Такі люди є, і де вони взялися? Чому їх не було сім років тому?
Вони були завжди. Просто влада вважалася клубом для обраних. І кожного разу новий клуб грабував країну по-новому. По-друге, не треба входити в параною і набирати команду по всьому світу, і призначати на всі напрямки. Всі державні компанії мають бути продані. Необхідна кількість для України – це декілька десятків, можливо, один десяток державних компаній, які лишаються в державній власності і керуються дійсно фаховими незаангажованими людьми. Все інше – приватизація. Все інше – концесія. Це та ідеологія, яку ми сповідуємо в себе. І я сподіваюся, що у нас теж будуть якісні зрушення, що нам парламент дозволить виставити на продаж і в концесію віддати морські порти, інші об’єкти, які давно потребують приватного власника, який буде конкурувати, а не просто за рахунок державного монополізму чи безконтрольності, безгосподарності чи корупції знищувати ці підприємства.
Повірте, як міністр інфраструктури бачу масу прикладів. Ми зараз багато розслідуємо. Це Чорноморське морське пароплавство, інші компанії, які були найбагатшими не те, що в регіоні, а й інколи у світі. Нещадно розграбовані, активи зникли. І всі просто розводять руками: ну десь було, десь щезло – це не ми, це хтось там віртуальний.
Читайте також: 15 грудня відбулася підсумкова річна прес-конференція міністра інфраструктури України Володимира Омеляна, яку “Прямий” транслював подію наживо.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.