Парадокс Порошенка та загроза реваншу в Україні – Володимир Фесенко на “Прямому”

Про політичне майбутнє Юлії Тимошенко та Петра Порошенка, перпективи проведення реформ в Україні, можливість реваншу проросійських сил та майбутні відносини з РФ.

Про це та багато іншого розповів відомий політолог Володимир Фесенко у програмі “Подія Вересня” на телеканалі “Прямий”.

Про ймовірність дострокових парламентських виборів

Це конспірологія. Точної відповіді ми не знаємо. Це може бути витік реальної інформації, а може бути цілеспрямований витік фейкової новини, спрямованої на те, щоб відволікти увагу або спрямувати сигнал на конкретний об’єкт. На мій погляд, скоріше за все, був обмін сигналами. І сьогоднішня новина, поки теж конспірологічна: що нібито домовились про створення певної коаліції навколо президента, а в перспективі це буде спільний партійний проект. Я думаю, що обмін сигналами був пов’язаний з тим, що йшла торгівля учасників цього спільного проекту.

Про рейтинги Порошенка і Тимошенко

– Наскільки це правдива інформація про рейтинг президента? Тимошенко ніби виграє беззастережно по всіх важливих каналах.

Щодо “беззастережно” – я б з цим не зовсім погоджувався. За деякими опитування, вона лідирує. Але відрив від Порошенка, навіть по тих опитуваннях, де вона є першою, і є інші опитування, де трошки випереджає Порошенко, – так от, там, де вона лідирує розрив декілька відсотків: від 2 до 3%, іноді трохи більше. І то, коли рахують тих, хто визначився. А у нас така ситуація специфічна і типова в той же час: у нас від 20% до 35% не визначилися зараз, за кого голосувати на президентських виборах.

В чому парадокс ситуації? Ставлення до влади критичне у нас завжди. У кожного президента рейтинг починає падати вже в другій половині першого року президентства. Це залізна закономірність. І жодного виключення з цього правила. Крім того, війна дуже важка, економічна криза, падіння рівня життя. Було б дивно, якби за таких умов не було критичного ставлення до влади. Дивує інше. Один з парадоксів пов’язаний з Порошенком. При всій критичності ставлення до нього, але він один з двох фаворитів президентських виборів. Можна сперечатися, хто на першому місці – Тимошенко чи Порошенко, – але точно два головних фаворити.

Але я подивився за опосередкованими показниками: більшість його прихильників – ті люди, які йому не довіряють. Фанатів там не так багато. Там десь 3%. Вони не повністю довіряють, але готові за нього голосувати. Тому що для них краще Порошенко, ніж Юлія Володимирівна. У Юлії Володимирівни досить високий антирейтинг, і вже давно. І в чому може бути її проблема? Якщо вона стане президентом, то, на відміну від Порошенка, відразу буде значна кількість людей, яка буде до неї ставитися достатньо агресивно. А от у Порошенка ситуація така, що за нього готові голосувати ті, хто не хоче реваншу представників колишньої Партії регіонів: Бойко, Рабінович… Не важливо. Головне, щоб не було реваншу. Не хочуть Ляшка і не хочуть Юлі. Хай буде вже перевірений. Він – за європейську інтеграцію. До нього є багато критичних претензій, але нас влаштовує той політичний курс, який він уособлює. Хай він вже його і далі продовжує.

– Коли я розмовляю з людьми, схоже на те, що Тимошенко – вчорашня. Це політика кінця 90-х, початку 2000-х. Тоді вона була на коні. А зараз після тюрми вона не може піймати ту хвилю сучасності.

В 2014 році саме тому вона і програла в тих президентських виборах. Тому що Порошенко сприймався як політичний лідер, який більш адекватний тій критичній ситуації, тому політичному моменту, за всіма різними якостями. Тоді це вважалося величезним плюсом: що людина була успішна в бізнесі, має і державний досвід, і політичний. А от Юлію Володимирівну вважали людиною вчорашнього дня української політики. Потім вона впіймала опозиційну хвилю, пов’язану з тарифами. І вона частково відновила свою популярність. Але частково. Адже її нинішні рейтинги менші, ніж були, наприклад, в першому турі президентських виборів 10 року: тоді 25% було, а зараз навіть від тих, хто буде брати участь у виборах, хто визначився, – максимум 20%. А так реально – трохи менше. А якщо брати парламентські вибори сьомого року – там було 30%. Тобто вона втратила значну частину своїх колишніх виборців. Її сприймають як явище вчорашнього політичного дня.

– А я чекаю, коли Путін обвалиться.

Там це вже починається. Виникає синдром, про який самі росіяни, російські колеги кажуть, що це “синдром Брежнєва”. Його (Путіна – ред.) починають, але поки меншість, сприймати як Брежнєва. Він для деяких, особливо для молодих, все життя один і той. Вони молоді, вони хочуть чогось нового, якогось оновлення. А тут один і той же чувак – все їх життя.

І от для Юлії Тимошенко ці президентські вибори – це останній шанс реально. Тому що в середині 2020-х років вже з’явиться те саме нове покоління. Немає лідерів харизматичних. А тут вони можуть з’явитися. Все ж таки за п’ять років, я думаю, хтось з’явиться. І вони ввійдуть в той вік, коли вже їх будуть сприймати більш серйозно. Тому це буде не її час. Вона – в полоні часу.

Про перспективи реформ в Україні

– Чи ми можемо говорити сьогодні, що умовно на 2024 рік реформи набудуть незворотності, що вже кінець Радянського Союзу, кінець дружби з Росією в тому режимі, в якому вона була?

Тут я і не такий песиміст, і не такий оптиміст. Тому що наші реформи йдуть певними хвилями, ривками якимись. Це, на жаль, наша траєкторія розвитку. І тут теж можуть бути такі ситуації. Ще спрацьовує логіка цих політичних і електоральних циклів. Вікно реформ відкриється, коли можна буде зробити багато і зробити новий ривок, відразу після парламентських виборів. Навіть не після президентських, а після парламентських. Півроку, можливо, трошки більше – треба до цього підготуватися і відразу запустити новий цикл реформ. Потім починається політична боротьба. І може бути спроба реваншу, і тому подібне.

Тому я думаю, що ми будемо рухатися цим шляхом і далі. Головне інше – щоб нам курс реформ вказували не в Брюсселі чи Вашингтоні, а щоб його все ж таки сама країна обирала: і наші політики, і хоча б частина нашого суспільства.

В чому зараз проблема? Тому що починаються певні реформи – конфлікт інтересів завжди буде. Але той факт, що деякі реформи нам вказують з Брюсселю чи з Вашингтону, це відразу викликає критичну реакцію. Тут ще й популізм з’являється: та сама аграрна реформа або медична. І, на жаль, це трохи деформує ситуацію. А от певний консенсус всередині потрібен.

Зараз навіть головний вибір не в тому, хто там – Петя чи Юля – а в іншому: хто очолить уряд після парламентських виборів і хто там буде займатися реформами. Потрібно, щоб було коло реформаторів, які би рухали цей процес далі. Я думаю, що ми будемо рухатися вперед.

Про відносини з Росією

Щодо Росії. Повернутися до старих відносин з Росією, думаю, вже не вийде. Все. Після Криму і Донбасу це нереально. Але, якщо, наприклад, раптом миротворча місія чи якісь інші дії, раптом припиняться бойові дії, то значна частина суспільства видихне: Крим ми не визнаємо російським, але давайте трошки забудемо, і давайте знову бізнес робити з Росією, давайте знову дружити, “братній народ”, сусіди… давайте жити без конфліктів. Такий варіант теж можливий. І тоді в чому буде драма?

Тоді конфлікт буде не в Донбасі, а конфлікт буде всередині суспільства: коли одна частина буде патріотична і буде відкидати будь-які компроміси, якісь добросусідські відносини з Росією, а інша частина – давайте все ж таки не воювати.

Такий конфлікт, я думаю, у нас буде і далі. І це новий ідеологічний конфлікт буде. Не проросійський і антиросійський, а скоріше – як нам далі бути з Росією, як жити поруч з нею далі: або торгувати без особливої дружби, або все ж таки вибудовувати якусь іншу модель, де Росія сприймається як головний противник і постійна загроза.

Про можливість “реваншу” і “реставрації” в Україні

– Після революції дуже часто виникає реставрація. Наскільки можлива реставрація в Україні? Те, що після Партії регіонів виникло як “Опозиційний блок”, – це може відновитися? Наскільки вони можуть претендувати на якусь велику кількість електорату?

Я навіть арифметично, майже на пальцях продемонструю відповідь на це запитання. Навіть по нинішніх рейтингах, а вони підтверджуються практично всіма соціологічними центрами. Якщо ми будемо сумувати рейтинги “Опоблоку”, Рабіновича, я не кажу про маленькі партії, які орієнтуються на старі цінності і на колишній електорат Партії регіонів, – виходить 15-17%. Ідеальний варіант – це 20%. Але цього замало не те, що для реваншу, а й просто для того, щоб самим сформувати якусь навіть відносну більшість у Верховній Раді. Плюс, союзників нема. Зараз тільки “Опоблок” у ВР. Якщо там з’явиться ще партія Рабіновича. А там, між іншим, у них стосунки непрості. Там конфлікт Рабіновича і Льовочкіна дуже сильний. Є й деякі інші складні стосунки. Але все рівно не вистачає голосів.
Зараз баланс змінився.

З втратою Криму і частиною Донбасу колишня Партія регіонів втратила близько 5 мільйонів виборців. Все, немає еквілібріуму, немає арифметичних шансів для реваншу. Але що може бути? Не відразу, я думаю, а пізніше може бути спроба замиритися з ними або взяти їх в союзники, наприклад, для встановлення миру на Донбасі. Або не вистачає голосів для створення коаліції – а давайте домовимося. І я ризики реваншу бачу зараз не стільки в реванші колишніх представників Партії регіонів, скільки в реванші старих практик: коли всі ці оборудки, бізнес-домовленості або просто старі якісь форми вирішення політичних проблем. Такий ризик, на жаль, є.

– Але ці 20% через п’ять років перетворяться в 15%? Тобто це віковий момент, це люди старшого покоління, чи є й такі серед молодих людей?

Для того, щоб ці 20% умовних не переросли в 25%, а стали 15% або навіть менше, для цього керівники країни мають продемонструвати переконливі успіхи. Плюс, ми маємо більш активно європеїзуватися з точки зору того, щоб у нас позитивні, кращі практики ЄС, західного світу продемонстрували свої кращі якості: правову державу, внутрішньопартійну демократію, панування закону, і від іншої частини світу більш швидкий економічний ріст. Тоді і на сході будуть більше орієнтуватися на інші цінності. А якщо країна буде в болоті, змін буде мало, буде неоднозначна ситуація, тоді будуть дивитися – а от як в Росії. Між іншим російський чинник, розвиток ситуації в Росії теж буде впливати на настрої сходу.

Але головне, щоб ми демонстрували, що країна міняється в кращий бік. І тоді цей відсоток буде не на користь реваншу, а скоріше навпаки. Тому що молодь буде обирати те, що демонструє привабливість.

В принципі, не варто зациклюватися на цих особливостях поколінь. Тут головне, щоб були люди з різних поколінь, які б все ж таки рухали країну вперед, навіть з цинічних, егоїстичних міркувань: хочуть просунутися як політики або бізнесмени. Але рухайте країну вперше, навіть виходячи зі своїх особистих інтересів.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.