Команда Зеленського неспроможна і непрофесійна для того, щоб стримувати реваншистів, які йдуть в різних колонах – Парубій у великому інтерв’ю “Прямому”
Євросоюз, НАТО й національна ідентичність – ключові положення програми політичної сили “Європейська солідарність”, які будуть реалізовуватись в майбутній Верховній Раді України.
Про це в інтерв’ю “Прямому” заявив голова парламенту Андрій Парубій.
Президент Зеленський був в Брюсселі, був в Парижі, був в Берліні, зараз – в Торонто. І ніби всі вектори показують, що він проєвропейський політик, з одного боку. З іншого боку, є менш кричущі і є більш кричущі ознаки того, що має назву реванш. Де правда? В чому різниці, і чи є той реванш?
– Я хочу сказати, що ключова різниця полягає в тому, що за останній місяць після президентських виборів всі ті тіні з минулого, які 5 років навіть не піднімали голову, вони фактично з усіх нір, з усіх щілин вилазять і чують себе цілковито безкарно. Ми бачимо сьогодні рішення судів. На превеликий жаль, власне суди стали найбільшим інструментом для російського реваншу в Україні. Це і рішення, яке стосується відміни назви проспектів Бандери і Шухевича. Це зрештою сьогоднішній випадок, коли рішеннями судів змусили Центральну виборчу комісію зареєструвати Шарія і Клюєва. Це треба вдуматись. Клюєва, який був організатором всієї системи влади Януковича і із-за якого загинули наші хлопці на Майдані, який всі ці роки був на окупованій росіянами, агресором території. Виявляється для суду це не є аргументом. Хоча в законі чітко зазначено, що якщо людина не проживала 5 років в Україні, вона не має права балотуватись до Верховної Ради України.
І ми бачимо, як сьогодні вже “Опозиційний блок” подав в Конституційний суд прохання скасувати закон про мову. Подання в суд, щоб скасувати реєстрацію Української православної церкви. І це відбувається в дуже короткий проміжок, за цей буквально останній місяць, коли всі сили реваншу піднялися і безкарно, безнаказано продовжують діяти в Україні і діють щоденно. Ми можемо говорити про те, що сили реваншу сховані в багатьох колонах: і “Опозиційний блок”, і “Опозиційна платформа” з Медедчуком, Бойком і Рабіновичим, які ніколи не приховували, що вони ненавидять Україну і все українське. Ми бачимо, як деякі представники розкидані в інших політичних силах, і вони сьогодні йдуть всі у Верховну Раду Україну. І, на жаль, повністю безкарно і комфортно вони почали відчувати себе за останній місяць, за останній період. І в тому я бачу найбільшу загрозу і найбільшу небезпеку.
Але ще більшу небезпеку я буду бачити тоді, коли відбудуться вибори. Бо, як ви знаєте, коли сьогодні епізодично – то там, то там – виникають ці дуже небезпечні прецеденти, дуже небезпечні такі сентенції, але коли я собі уявляю, яке може бути представництво того ж “Опозиційного блоку” чи “платформи” в майбутній Раді, і коли я бачу інколи беззубу, відсутню позицію тієї самої “Слуги народу”, я розумію, які це може мати наслідки. І я розумію, що “Слуга народу” та “Опозиційний блок” разом, по соціології, можуть мати 300 голосів. А це, відповідно, може бути ревізія і Конституції, ключових положень Конституції – і наш шлях в ЄС, і наш шлях в НАТО. І тому насправді нам в тих останніх три тижні, які є напередодні виборів, дуже важливо для всього суспільства, для кожного з нас зрозуміти, якою ми хочемо бачити країну завтра: чи в ЄС і НАТО, чи в сім’ї європейських народів, чи знову ми будемо свідками поступового повернення в лоно російської імперії. І цей вибір зараз стоїть перед усіма нами.
Як ви думаєте, сам пан Зеленський хоче цього реваншу, чи він просто через необізнаність, відсутність практик певних, через те, що він зовсім нова людина в політиці, просто це не помічає, не встигає, не бачить? Це що? Це така цілеспрямована політика, це політика повернення, це політика реваншу чи це така політика, що я сиджу тут і своїми справами займаюсь, а моє оточення робить якісь заяви? Я розумію, що в українській політиці психології набагато більше, ніж в будь-якій іншій політиці, але таке життя…
– Я скажу ще одну важливу річ, крім психології. Я завжди всі роки виховував повагу до інституцій. Я знав і переконаний, що інституції є елементом будівництва держави. І тому я, навіть коментуючи дії Зеленського, хотів би визначити, що в мене є повага до інституту президентства. І я не хотів би його нівелювати. Я не хотів би йому ж уподібнюватися, коли він у зневажливій формі і цілковито без будь-яких підстав, і з обманом дискредитовував у весь останній період Верховну Раду України. Спочатку він зробив усе можливе, щоб дискредитувати президента Порошенка, а тепер дискредитує Верховну Раду України.
Я не хотів би уподібнюватись. І тут я буду швидше говорити про явище, яке появилось. Про явище, яке сьогодні, на жаль, є ключовим дискурсом в українському суспільстві. Про явище, коли нам прийшли і сказали: люди добрі, нам треба повністю замінити весь політичний клас, який був в Україні, нам треба повністю змінити всю політичну еліту, яка була в Україні. Знаєте, в тому не було би нічого поганого… Я скажу, що в нашій каденції, восьмій каденції Верховної Ради України понад 50% було нових депутатів, які прийшли: прийшли з Майдану, прийшли з АТО, прийшли з волонтерського руху, громадського сектору. Але, на жаль, коли нам сьогодні пропонують, під ідеєю нібито того оновлення ми дуже часто бачимо повну некомпетентність, ми часто бачимо непрофесіоналізм або повну підміну понять.
Вдумайтесь, першим номером списку “Слуга народу” йде Разумков, який до того був членом Партії регіонів. Тобто виявляється, що колишні члени Партії регіонів сьогодні раптом стали “новими обличчями”. Ви згадали про Богдана, який 20 років був адвокатом олігарха Коломойського, який працював в уряді Азарова. Пам’ятаєте Азарова – “кровосісі”? І тепер, виявляється, ці ключові особи і є ніби новими обличчями. Я можу сказати про них одне: у них немає елементарного уявлення стратегії розвитку держави. Можна критикувати нас за тих 5 років. Очевидно, були допущені помилки. Але я пригадую кожен етап нашої діяльності. Бо сьогодні багато говорять про роботу Верховної Ради України. Я пригадую, як для того, щоб ми отримали безвіз, було прийнято 147 законів Верховною Радою України, як була створена вся антикорупційна інфраструктура: НАБУ, САП, Антикорупційний суд. Ми бачили стратегію. Угода про асоціація – те, про що дав нам доручення Майдан. Ми бачимо стратегію про безвіз, щоб наші громадяни себе відчували вільними людьми у вільному світі. На жаль, тут в цій команді я стратегії не бачу. Я не бачу стратегії і не бачу розуміння розвитку держави.
І коли Богдан говорить про те, що треба відновлювати регіональні мови в Україні… Знаєте, я пригадую, я це проходив все. Я проходив це тоді, коли за часів Януковича мали на меті знищити українську мову. І вони теж під приводом захисту регіональних мов провели закон Колесніченка-Ківалова, який мав на меті тільки одне – знищити українську мову. Після того, як 5 років ми мали змогу відроджувати гуманітарну складову України, проводити таку ментальну деокупацію, розвивати українську пісню, українське кіно, українську мову, українську церкву, тут теж я чую запах реваншу. Знову є напрям на те, щоб знищити українську мову і той закон, який був нами прийнятий. Я вважаю, на жаль, ця команда, з однієї сторони, є неспроможна і непрофесійна для того, щоб стримувати тих реваншистів, які йдуть в різних колонах. І, на жаль, в самій цій команді є багато людей, які живуть минулим. І теж є тіні з минулого, які хочуть вкрасти наше майбутнє. Згадайте Дубінського, який проголошував, що, виявляється, гасло “Слава Україні”, яке сьогодні є офіційним привітанням в Збройних силах України, – на його думку, це нацистське гасло. І це теж член команди “Слуги народу”, який іде від них по мажоритарному округу.
І тому я вважаю, що перебування в майбутньому парламенті більшості таких людей такої політичної сили становить пряму загрозу для стратегічного розвитку України. І тому “Європейська солідарність”, в якій ми зібрали і нових, і професійних політиків, ми визначаємо, що в майбутньому парламенті обов’язково має бути дуже серйозно представлений український табір, українська сила, яка буде мати здатність протистояти силам реваншу, яка буде мати здатність продовжувати стратегічний напрямок України. Чому “Європейська солідарність” проголошує, що ми будемо об’єднувати всіх? Тому що для нас це надважливо, щоб Україна продовжувала рух до ЄС і до НАТО. Ми знаємо, як робити. Ми знаємо, яким чином організовувати цей напрям і рух. Але у великій мірі, наскільки нам вдасться продовжити зовнішньополітичний вектор нашої держави, залежить і від того, наскільки “Європейська солідарність”, команда тих людей, які і творили стратегію держави останні 5 років, наскільки вона буде широко представлена в майбутньому складі парламенту.
Про що ви розмірковуєте, коли бачите, з одного боку, є соціологічні опитування, які кажуть, що більшість за НАТО та ЄС, а з іншого боку, є те, що ви називаєте “тіні минулого”, є слово “реванш”, яке дедалі частіше звучить? Коли люди відчувають, що є якісь намагання щось змінити, то рейтинги “Слуги народу” не падають. Падають, але не аж так карколомно. Що ж там відбувається в головах?
– Я займався психологією, займався колективним підсвідомим. І тому на цю тему можу довго говорити, і говорити навіть прицільніше. Подивіться, якби ми були у вакуумі, якби Україна жила у вакуумі… але ми усвідомлюємо, що сьогодні щоденно Україна перебуває під великим інформаційним пресингом ззовні, під щоденними інформаційними атаками. Тому що гібридна війна, яку веде Російська Федерація і Путін проти нас, – це війна не тільки танками і не стільки танками. Коли я був секретарем РНБО, я дуже професійно вивчав методику і структуру гібридної війни. Більше того, я читав їхні доповіді. Вони проводили наукові конференції, як вести цю війну. І в одній з цих доповідей було ключове питання: інформаційна складова є більш важлива, ніж міліарна складова, й інформаційна складова є ключовим, передовим загоном гібридної війни. Направду ця війна йде не так навіть за території, як за серця і уми людей. Якщо вони завоюють уми людей, вони і територію дуже швидко та легко візьмуть.
Взагалі не треба завойовувати тоді, все падає до ніг прямо.
– Ви кажете: яким чином це вміщається? Я розповім, яким, по моїй інформації, є план Путіна. Чому я так остерігаюсь і так тривожно реагую, коли чую від Богдана, що давай Донбасу дамо регіональну мову, коли чую від Зеленського “главное перестать стрелять” і “главное договориться посередине”? Я ж розумію, як це лягає на загальний контекст загальної стратегії Путіна. Нас навчили за останні місяці говорити, що перестаньте згадувати план Путіна. І я весь час згадував думку одного філософа, який сказав, що найбільш диявольська вигадка диявола полягала в тому, щоб переконати всіх, що диявола не існує. А, на жаль, план Путіна існує. Я можу говорити, що завдання полягає в тому, щоб переконати українську владу, використовуючи, можливо, її непрофесійність, можливо, слабкість, що ми готові посприяти тому, щоб так звані “ЛНР” та “ДНР” на правах автономії, як вони говорять, культурної, зі своїми правоохоронними органами… щоб вона дала згоду на повернення в Україну в тому складі з двома умовами: в такій структурі, в якій вони існують сьогодні, і що ці так звані утворення мають мати право вето на зовнішньополітичний вибір України. Розумієте, що це означає?
І нам такі, знаєте, молоді, хороші хлопці і дівчата, які гарно, напевно, розповідають гуморески по телебаченню, скажуть: знаєте, а давайте ми почекаємо трішки з ЄС і НАТО, бо нас там і так не чекають. Але тут ми здобудемо головне – перестануть стріляти, буде мир. Це головне, це ключове, бо люди хочуть, понад 50%, миру. І вийдуть вони та скажуть нам: ми ж вам мир принесли, а ЄС і НАТО почекають. Ми будемо готуватися дуже сумлінно, ми будемо дуже сумлінно готуватися до всіх стандартів ЄС. Так твориться реванш.
Знаєте, це не так, коли десантник російський появляється у Києві. Найбільша небезпека – коли він зсередини, як радіація. Ми дивилися серіал “Чорнобиль”, як невидима зброя, яку ми не бачимо кожного дня, вона насувається. І коли я чую їхні ідеї, цієї так званої нової команди, про двопалатний парламент… Я знаю і розумію як політолог, що двопалатний парламент є переважно в тих країнах, які мають федеративний устрій, і що двопалатний парламент – це теж крок до того, щоб дати можливість так званим федеративним утворенням, як вимагає Путін, дати своє представництво в найвищих органах влади. І я ці сигнали опосередковані бачу з усіх боків, від багатьох членів команди, яка, на жаль, сьогодні має більшість підтримки. І це для мене лишається великим знаком питання як для психолога і, я вам скажу більше, як для історика. Бо за базовою освітою я історик. Я пригадую, як в часи найбільших випробувань нас, українців, весь час ділили за якоюсь ознакою, щоб ми воювала не проти агресора, а воювали між собою. Сто років тому твориться Українська народна республіка, твориться українська армія, Болбочан утримує схід України, визволяє Крим, підписує угоду про автономію Кубані до України. Так було 100 років тому.
І де тепер Кубань…
– Створюється Західноукраїнська народна республіка. І Російська імперія розуміє, що Україна створилась і стає сильною, і її неможливо перемогти просто зброєю. І нам тоді закидається бацила більшовизму. Треба почитати літературу того періоду, коли казали українським військовим і селянам: “А чого ви воюєте з агресором? Та ви подивіться, біда у вас в Україні. Та ви ж маєте воювати – селяни проти поміщиків, проти куркулів. От тут справжня війна”. І, на жаль, українські військові підняли зброю і пішли вбивати куркулів і поміщиків, пішли з фронту, лишивши зброю. Тоді виявилося, що не російський агресор є головна проблема, а свої селяни і куркулі. Тепер ми їх називаємо середній клас, тепер модно казати “середній клас”. А тоді їх назвали куркулями і пішли знищувати одні одних. І ця бацила знищила Україну 100 років тому. Я як історик можу достеменно казати: ми мали достатньо військової та політичної потуги 100 років тому, щоб отримати Українську державу, якби не почали один одного знищувати. Я, на жаль, бачу сьогодні ці подібні настрої, які накидаються Україні, коли нам намагаються сказати, що не головна загроза російська, а є інші теми більш важливі, по яким ми ділимося між собою, і нам необхідно один з одним боротися, вичищати, знищувати, забирати, а потім вже якось розберемося з агресором. Це весь час мало один наслідок.
Україну ніколи не перемагали. Україна завжди сама здавала позиції.
– Ви кажете, що українці самі себе… Але ідея завжди приходила ззовні. Якби ми мали більше часу і поговорили про масову психологію. Як говорять легендарні технологи, “мыслевирусы”, які закидаються в суспільство і живуть своїм життям. Якби ми ці феномени більш детальніше розбирали, ми, можливо, би зрозуміли, що багато з тих речей, які відбуваються, мають не тільки політологічне підґрунтя, а весь час ідеї протиставити українців одні проти одних приходили ззовні від агресора в той період, коли здавалось, що нічого не може здолати нашу країну.
І так само сьогодні. На фронті стоїть армія, організована армія. Ми змогли об’єднати весь світ в антипутінську коаліцію. Хто міг подумати, хто міг повірити, що всі країни Європейського Союзу, всі до однієї консенсусом ставали на бік України всі 5 років. Ми добилися летального озброєння від США. Ми добилися такої підтримки, якої ніколи Україна не мала. І раптом все воно за місяць, за 40 днів на наших очах падає. Раптом ми бачимо, як в ПАРЄ приймається рішення про повернення російської делегації. Як сказав один з дипломатів європейських, але наших друзів, якщо Україна сама не бореться, якщо Україна сама не готова говорити про те, що ми протистоїмо агресору, хтось з них, прагматиків так званих, європейських, буде ставати на бік України. Ми бачимо, як за тих 40 днів є ключові досягнення наших очах.
Ви підписали сьогодні лист до президента ПАРЄ щодо відкликання спостерігачів ПАРЄ на парламентських українських виборах. Чи від України має ще президент підписувати? Яка доля взагалі цього документу? Він вже отриманий там, вони вже знають про це, вони вже розуміють, що Україна незадоволена останнім рішенням про повернення російської делегації? Як це все бюрократично відбувається.
– Пояснюю. Перш за все, нагадаю, що ми є парламентсько-президентською державою. І нагадаю, що це було вимогою Майдану. І зміна до Конституції відбулась після Майдану. Отже, лист голови Верховної Ради України ніким не затверджується і не підписується.
Він просто йде. І все.
– Це є кінцеве рішення, яке передане. Я підписав його кілька годин тому, взявши до уваги рішення комітету і рішення нашої делегації. До речі, окремо хочу подякувати всій нашій делегації. Там є і мої колеги, партнери з “Європейської солідарності”: Ірина Геращенко і Володимир Ар’єв, голова делегації. Там є й члени всіх інших фракцій українського парламенту, але вони назовні грали як одна українська збірна, об’єднавшись і займаючи одну позиці. Я врахував і їхні пропозиції, і це моє кінцеве рішення. Я відкликав своє запрошення для спостерігачів.
Який мій мотив? Мій мотив дуже простий. Якщо ПАРЄ вважає російську делегацію офіційно присутньою в структурі і якщо ПАРЄ передбачає можливість таким чином, що разом з місією ПАРЄ можуть приїхати в Україну і російські спостерігачі, я як голова Верховної Ради України вважаю це неприйнятним. Я вважаю неприйнятним, щоб спостерігачі від країни-агресора оцінювали якість українських виборів. Більше того, я вважаю, що вони будуть просто гібридними “зеленими чоловічками” Путіна в Україні. Чи може Україна цього допустити? За будь-яких обставин не може.
Ще в делегацію запхають когось з Криму спеціально, щоб були кримські представники.
– Звичайно. Ми ждали оскарження щодо депутатів, які були обрані, в тому числі і на окупованих територіях. Серед тих їхніх делегатів є один, який відверто погрожував одному з моїх колег, литовському парламентарію, від імені Кадирова погрожував фізичною розправою і фізичним насильством. Чи можемо ми таких людей допускати в Україну? Не можемо. Тому таким є моє рішення як голови Верховної Ради України. Тому мною підписаний лист. Зараз він дипломатичною поштою буде переданий як офіційна позиція голови Верховної Ради України. І, я думаю, не сьогодні, але максимум завтра він відповідно буде доставлений до ПАРЄ. Я вважаю, рішення Ради Європи є дуже глибоко помилковим. Знову ж таки, мені як історику згадується Ліга націй, яка допустила до протистояння і Другої світової війни. Мені пригадується, коли після російської агресії в Грузію Європа не дала достатньо жорсткої відповіді. І тому Путін відчув, що можна йти далі. А він розуміє тільки мову сили. І тому російські танки пішли на Україну. І сьогодні це рішення, на жаль, може мати дуже небезпечні наслідки для всього вільного світу.
І це означає, що вони не приїдуть? Якщо ви відкликаєте запрошення, тобто запрошення нема?
– Відкликаю запрошення стосовно їхньої участі спостерігачами. У нас будуть спостерігачі від національних парламентів, від багатьох країн світу, зрештою від більшості країн світу, США, Канади… І завжди для мене було це дуже важливо. І я запрошував спостерігачів від парламентів усіх країн для того, щоб вони змогли побачити, наскільки якість українських виборів відрізняється від російських, наприклад, як, до речі, і президентські вибори, коли багато хто говорив, що будуть якісь скупки, схеми, сітки. А Порошенко як президент забезпечив і гарантував повністю прозорі і чесні вибори. Спостерігачі, звичайно, будуть від усіх національних парламентів, від усіх кран Європи, США, Канади і всього вільного світу. Я фактично відкликав запрошення тільки від однієї зі структур, яку я теж, як і всіх інших парламентів, запрошував.
До речі, я хочу подякувати нашим найближчим сусідам, які дуже відчайдушно підтримували нас в ПАРЄ. Це є країни Балтії, це Польща, це Грузія. Ви знаєте, всі ці роки я займався, власне, Балто-Чорноморським союзом, співпрацює з балтійськими країнами, з Грузією, з Польщею. І ми навіть активно діяли в міжпарламентській асамблеї “Україна-Польща- Литва”. І за моєю ініціативи була створена міжпарламентська асамблея “Україна-Молдова-Грузія”, як і Балто-Чорноморський союз тих країн, які мають межу з Росією, тих країн, які відчувають агресію кожного дня на собі, інформаційну та міліарну агресію, як Грузія і Молдова. І те співтовариство наше спільно з англосаксами, з бриттами продемонструвало свою єдність під час дискусій в Раді Європи. І я вважаю, що це і є наші на сьогодні найближчі, найбільш надійні і найбільш вільні союзники на міжнародній арені, як і Сполучені Штати Америки.
Я хочу сказати, що рішення, яке готується з приводу санкцій проти “Північного потоку-2”, буде дуже серйозним міжнародним кроком підтримки України. Бо, власне, Україна за моєї ініціативи ініціювала лист від семи спікерів країн Балтії, Литви, Латвії, Польщі, України, Молдови до європейських країн з вимогою призупинити будівництво “Північного потоку-2”. І США, як завжди, виявилися нашими дуже надійними і дуже твердими союзниками. І я сподіваюсь, що в найближчий період буде прийняте відповідне рішення Конгресу про введення санкцій проти компаній, які будують “Північний потік-2”.
Поговоримо про ООН, проти Раду безпеки цієї організації, де має бути розглянутий за наполяганням російської делегації мовний український закон. А чому українська делегація не ставить питання на рівні ООН і про моряків, і про звільнення політв’язнів? Там є про що ставити питання. Чому тут немає якоїсь такої жорсткої позиції? І друге – це вже в якості гумору. Я би запропонував представнику України погодитись з Росією і сказати: а давайте ми зробимо копію закону про мови у себе, як у вас, в Росії.
– Ви правильно сказали, що їхній закон про мову набагато жорсткіший. Я можу це сказати як людина, яка дуже ретельно займалася цим законом разом з його автором, Миколою Княжицьким, який провів титанічну роботу, який сьогодні, до речі, балотується від “Європейської солідарності” у Львові. І я переконаний, що львів’яни його підтримають за цю велику роботу, яку він провів. Отже, український закон найм’якіший з усіх законів про мову, які існують і в Європі, і в Росії. Але чомусь Путін, Росія і “п’ята колона” бояться того закону як чорт ладану, як нечисть. Їх трясе від нашого закону про мову, незважаючи на те, що він неймовірно м’який, має величезну кількість перехідних періодів та зовсім не впливає на побутове життя кожного громадянина України. В побутовому житті можна будь-якою мовою розмовляти. Там іде впорядкування тільки спілкування на державному рівні державних службовців. Але їх від того бісить, цю нечисть, від цього закону. І ми теж бачимо синхронні дії Росії в ООН, “Опозиційний блок” подає в Конституційний суд, Богдан проголошує, що треба регіональні мови. А що це означає? Теж ревізію закону. І, я вважаю, це буде одним з головних напрямків реваншу. Чому? Та тому що вони нас всі ці роки незалежності розколювали і ділили українців за мовною ознакою. Всі ці роки вони намагались нас протиставити. Пам’ятаєте ці плакати ще Януковича про три сорти українців, щоб ми пішли між собою воювати за мовною ознакою?
І мова завжди перед виборами. А так все тихо і спокійно.
– Але ми їм показали, ми цю технологію перемогли, бо на Майдані поруч стояли… В мене в “Самообороні Майдану” було багато російськомовних бійців, і в АТО величезна кількість і російськомовних бійців на передовій захищають Україну. І це було велике здивування для Путіна. Бо, як казала одна з його близьких людей, вони вважали, що російська держава закінчується там, де російська мова закінчується. Але українці продемонстрували, що нас неможливо розділити за мовою. Більше того, ми побачили величезний ренесанс української мови. Пригадуєте, як ми вводили квоти на радіо? Казали, що це небезпечно, це буде складно. І ми побачили просто розквіт української естради. Велика кількість українських пісень, які у світових рейтингах займали перші місця.
Ніхто не очікував.
– Ніхто не очікував. Тому що творча енергія українців є величезною, і ми просто відкрили, ми дали простір для цієї творчої енергії. Або коли на телебаченні вводили квоти, теж казали, що буде важко, буде складно. І коли ми фінансували кінематограф, ми побачили неймовірні фільми: “Кіборги”, “Сторожова застава”, “Шалене весілля”. Напевно, ми бачили ці фільми. І я зі своєю сім’єю ходив, і спільно ми дивилися всією сім’єю ці фільми. Ми відкрили величезний простір енергії. І незалежно від того, чи українці російськомовні або українськомовні, вони всі аплодували і аплодують і українській пісні, і українському кінематографу. Але це бісить Путіна, але це бісить “п’яту колону”, всіх “медведчуків”, “бойків” і “рабіновичів”. Їх це бісить. І що найбільше мене лякає – така невизначеність або деколи дуже небезпечна позиція нової команди, яку вчора озвучив і Богдан.
І тому, звичайно, я переконаний, одним з ключових завдань українського табору, “Європейської солідарності” в майбутньому парламенті буде не допустити ревізію закону про мову. 16 липня він починає вже діяти, перший етап. І на міжнародній арені у нашої делегації всі впливи… Ми будемо робити все можливе, щоб не допустити голосування, хоча Росія і має таке повноваження вимагати голосування. В попередній раз воно було провалене. Ви пригадуєте? Українська дипломатія спрацювала, український табір спрацював. Я вірю, що і цього разу ми не допустимо, щоб сталось таке, як було в ПАРЄ. І ми не допустимо, навіть якщо буде голосування, щоб була достатня кількість голосів. Але найголовніше – нам буде важливо тут в Україні захистити українську мову, захистити нашу ідентичність. Бо направду наша ідентичність – це одне з ключових досягнень за ці роки. Бо наша ідентичність – це те, чого найбільше боїться Путін.
Ми розуміємо, що розвитку економіки нам допоможе ЄС, безпеку нам допоможе НАТО. Але національна ідентичність – це наше домашнє завдання. На неї не дають грантів, але її найбільше боїться Путін. І тому те, що ми зробили за ці роки – і декомунізацію, і українську церкву, і українську мову – це ці тверді червоні лінії, які “Європейська солідарність” і я особисто будемо захищати будь-якими способами. Ті, хто посягає проти цих цінностей, для мене навіть не політичний опонент, а для мене це вороги, тому що це вороги України. І одне з головних завдань буде втримати і розвивати ці досягнення, які ми мали в розвитку української ідентичності.
Я розумію важливість безпеки. І тому в нашій програмі “Європейської солідарності” НАТО є такою стержневою, програмною засадою. Ми усвідомлюємо, що перед нами одна з найбільш потужних армій світу, проти якої нам доводиться кожного дня воювати. І, ми розуміємо, складно Україні самостійно протистояти проти цієї потуги, проти цієї орди. І для кожного громадянина, для безпеки наших сімей, наших дітей вступ в НАТО є ключовою гарантією безпеки Української держави і українських громадян. І так само, як і вступ в ЄС, для нас є вкрай важливий для того, щоб ми змогли підняти рівень добробуту наших громадян і соціального захисту до європейського рівня. Тому ЄС, НАТО й ідентичність є ключовими положеннями нашої програми, і це ключові речі, які будемо реалізовувати і продовжувати їхній розвиток в майбутній Верховній Раді України.
Я дивився якийсь російський канал про спорт. Щойно в Мінську закінчилися Європейські ігри. Я пам’ятаю часи, коли російські диктори, спортивні журналісти казали: “вот на помосте киевлянин”, “вот на помосте львовянин”, “а вот на помосте одессит”. Тобто слово “українці” не вживалося. А тут я дивлюсь з подивом: “вот украинец”, “вот украинка”… Щось там недопрацьовують десь в Кремлі. Я був абсолютно здивований, тому що з’явилося слово “українці” як щось інше, не наше.
– Якщо ми говоримо про масову психологію, то тут наша велика перемога, всіх нас, за тих 5 років. До Майдану багатьом європейським не тільки громадянам, а й деяким політикам треба було пояснювати, що таке Україна, чим вона відрізняється від Росії. Ще не так давно це було. Чорнобиль. А що Україна? Чорнобиль. Ага, Чорнобиль – це Україна. Дуже обмежене було загальне розуміння про Україну. Дуже багато було російської пропаганди, яка переконувала: та то та сама Росія, тільки чуть-чуть відмінна, “у них свое наречие какое-то там, немножко другое”. І це була загальна пропаганда Росії, яка розуміє, що без України не буде російської імперії в їхньому розумінні. І тому для них всі напрямки і всі думки – повернути Україну. І з якою гордістю ми їхали всі після Майдану…
Нікому не треба нічого розповідати.
– І казати, що ти українець. То на тебе із захопленням дивилися, аплодували просто на вулицях від того, що ти українець. Весь світ був захоплений мужністю наших героїв, відвагою і сміливістю, коли в АТО ми дали відсіч російському агресору по всьому світу. Нам аплодували і аплодують сьогодні, коли ми отримали безвіз і коли європейці побачили не якусь навалу мігрантів, а навпаки людей вихованих, інтелігентних і працездатних. Так, багато хто поїхав працювати. Але це дуже високого рівня – працездатні, виховані, висококваліфіковані люди. Європейці зрозуміли: це одні з нас, це і є Європа.
Бо коли, вибачте, приїжджає російський турист, їх впізнають по всім курортам світу: від п’янки, від мату, від конфліктів. А коли Європа пізнала Україну та українців, то Європа була і є в захопленні від України. І, власне, підняття бренду України, який сьогодні хочуть знецінити, і переконують, що тих 5 років були поганими. Так, вони були важкими, але ми жили вільними і ми були гордими за свою країну, за те, що ми є українці. І, напевно, ми не дозволимо нікому у нас цю гордість забрати – гордість за Україну, за те, що ми українці.
Імпічмент президента як інституції. Довго говорили, довго наполягали, і нарешті парламент прийняв важливий елемент можливості імпічменту, тобто створення тимчасових слідчих комісій, які якраз покликані досліджувати поведінку президента, безвідносно прізвища. І кажуть, що він там лежить у президента Зеленського і не підписується. Хоча, наскільки я пам’ятаю, під час передвиборчої кампанії були розмови, що саме він одним з найперших підпише саме цей закон.
– Це дуже важливе запитання. Багато хто називає цей закон законом про імпічмент. Направду, це набагато ширший закон. Цей закон про тимчасові слідчі комісії, цей закон про парламентський контроль. І ми щодо цього закону провели дуже багато дискусій на “діалогах Моне”, з євродепутами. Ми дуже довго його готували. Можна сказати, роками його готували для того, щоб знайти найбільш оптимальне визначення на рівні закону. І коли нарешті ми вже дійшли до загального порозуміння, яким має бути цей закон, тоді ми його поставили на голосування. Там про імпічмент лише один невеликий розділ. Лише один з розділів цього закону, який направду є законом про парламентський контроль над усіма секторами безпеки.
І це, до речі, є одним з ключових європейських традицій – парламентський контроль. У всіх реформах, які ми проводимо – чи безпеки, чи антикорупційними – європейці завжди вимагають парламентський контроль. Отже, цей закон про парламентський контроль. І коли ми його прийняли, для мене особисто було дуже великою перемогою. Воно об’єднало фактично всі фракції парламенту, і це було дійсно урочисте голосування, яке вітало все суспільство. І справді, під час президентської кампанії кандидат в президенти Зеленський постійно наголошував на тому, що він обов’язково підтримає, що він обов’язково за те, щоб був закон про імпічмент. Хоча, наголошую, це лише один з багатьох розділів цього закону.
І, на жаль, це теж тривога. 27 червня минув термін, який передбачений Конституцією. Не законом України, а Конституцією України чітко передбачено, що протягом 15 днів президент України має або підписати закон, або дати свої застереження до закону і повернути його на розгляд парламенту. 27 червня цей день минув. 27 червня кандидат в президенти, який говорив, що якщо я хоч раз порушу закон, я піду у відставку, порушив Конституцію України.
Я не буду приховувати, що і раніше були такі випадки, але не по таких знакових законах. І, на жаль, зараз у нас є колізія правова. Тому що я як голова не можу підписати самостійно. Я зміг би підписати лишень би тоді, якби ми подолали вето, а він не підписував. І тоді голова має право підписати. В даній ситуації є колізія. І я звернувся публічно до представника президента в парламенті, щоб вони дали роз’яснення і сказали, як нам діяти далі. Маєте застереження – давайте. Хочете ветувати – ветуйте. Хай суспільство дасть оцінку, а ми парламентом спробуємо подолати вето. Але дайте будь-яку дію у відповідь. Так не може бути, що багаторічна праця може бути знівельована з грубим порушенням і законів, і Конституції. Я це питання буду піднімати на публічному рівні. І я переконаний, що поки ще працює цей склад Верховної Ради України – а я впевнений, що йому свою оцінку дасть історія й українське суспільство – щоб ми ще мали змогу у випадку вето, якщо буде накладено вето, подолати це вето, щоб цей закон став частиною українського чинного законодавства. І для мене це є справа честі.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.