Після звільнення Мацуки «Укрінформ» пише про те, чому Зеленський боїться створити уряд національної єдності і до чого тут Порошенко

Офіс Президента Володимира Зеленського і керівництво партії «Слуга народу» категорично відкидають можливість створення в Україні уряду національної єдності з перших днів повномасштабного вторгнення. Про це йдеться у першій частині аналітичної записки «Легітимність української влади в умовах неможливості проведення виборів», яку підготував аналітик Громадянської мережі ОПОРА Тарас Радь для Європейської платформи за демократичні вибори (European Platform for Democratic Elections – EPDE), яка оприлюднена на сайті «Укрінформу».

Автор констатує, що рівень довіри українців до виборних органів влади поступово знижується, що є закономірним і прогнозованим. За даними останнього соціологічного дослідження, яке на початку грудня провів усе той же КМІС, президентові довіряє 62% опитаних (не довіряє 18%), а у грудні 2022 року йому довіряло 84% (не довіряло лише 5%).

Зростання рівня недовіри та падіння суспільної підтримки легітимних виборних органів влади в умовах неможливості проведення виборів можуть спричинити кризу їх політичної легітимності. І кожного наступного року російсько-української війни криза недовіри суспільства до влади може наростати. Це означає, що навіть коли питань до її правової легітимності не виникатиме, питання політичної легітимності періодично даватимуться взнаки. А це, може, і, ймовірно, буде приводом як для внутрішньополітичних дискусій, наприклад напередодні чергових президентських виборів навесні 2024 року і майбутніх місцевих виборів 2025 року, а також у міру погіршення ситуації на фронті та падіння рівня життя, так і для західних партнерів України, скажімо, в умовах якихось авторитарних тенденцій управління Володимира Зеленського, гальмування реформ, корупційних скандалів тощо. Це ставитиме під сумнів легітимність влади президента, Верховної Ради або місцевих рад в Україні.

Автор публікації наводить приклад функціонування та виживання демократії у Великій Британії під час Другої світової війни з відтермінованими виборами, ідеєю коаліційного уряду національної єдності з військовим кабінетом. Досвід Великої Британії може бути корисним щонайменше для того, щоб врахувати його недоліки. Водночас із цього досвіду можна почерпнути й деякі позитивні практики.

  Однак Банкова відкидає ідею коаліційного уряду. Неможливість цього сценарію закорінена ще в передвиборчій кампанії 2019 року, коли непримиренна конкуренція з попереднім президентом Петром Порошенком згодом переросла у протистояння з його політичною партією «Європейська Солідарність». Остання ж як основна опозиційна політична сила у поточному скликанні Верховної Ради активно закликає до формування уряду національної єдності. Однак для чинної влади це не лише свідчило б про руйнування всієї системи управління, яку вона вибудовувала останні чотири роки, а й фактично означало б початок кінця влади Зеленського. Він не планує йти з політики, а Петро Порошенко планує туди повернутися.

З цієї ж причини досі не створено чогось на зразок військового кабінету, а натомість далі працює довоєнний технократичний уряд Дениса Шмигаля з деякими кадровими ротаціями. Де-факто цей орган є виконавчим додатком до Офісу Президента, а не самостійним і самодостатнім складником виконавчої влади. У майбутньому можна очікувати на періодичні зміни структури й персонального складу уряду, але немає підстав сподіватися, що зміниться наявний принцип його ручного формування й управління.

З лютого 2022 року в українському парламенті є неформальна «оборонна коаліція» чотирьох фракцій – «Слуга народу», «Європейська Солідарність», ВО «Батьківщина» та «Голос». Це своєрідний аналог «коаліції національної єдності», яка, утім, обмежується винятково голосуваннями за рішення, необхідні для обороноздатності України та її членства у Європейському Союзі.

Попри те, що у перші місяці повномасштабної війни «оборонна коаліція» декларувала припинення внутрішньополітичної ворожнечі та забезпечення національної згуртованості, на практиці вона не поширюється далі голосувань за першочергові законодавчі ініціативи.

Усередині «оборонної коаліції» є чимало непорозумінь і політичної конкуренції, не настільки помітних публічно через не плюралістичний інформаційний телевізійний простір в Україні. Він виник у результаті об’єднання переважної більшості телеканалів у так званий єдиний марафон – загальноукраїнський інформаційний телемарафон, створений для інформування населення про ситуацію в Україні від початку російського повномасштабного вторгнення. На його редакційну політику має значний вплив Офіс Президента.

Гарантією того, що в умовах об’єктивної неможливості провести вибори Україна не зверне з демократичного шляху, представники команди Володимира Зеленського вважають курс України до членства в Європейському Союзі та її зовнішні зобов’язання на цьому шляху. Є сумніви, що суто зовнішнього локусу контролю вистачатиме, але іншого чинника внутрішнього контролю в умовах правового режиму воєнного стану не озвучується і не помітно.

Отже, хоча українські виборні органи влади є легітимними, з огляду на відсутність конституційних можливостей для проведення виборів під час воєнного стану, президент Володимир Зеленський і Верховна Рада все ще мають проблеми з політичною легітимністю і падінням довіри суспільства до влади, і це щороку без виборів лише наростатиме. Водночас питання пошуку політичної легітимності виборної влади в Україні є складним і багато в чому залежатиме від того, як розвиватиметься російсько-українська війна.

Нагадаємо, як стало відомо зі статті “Української правди”, колишній керівник “Укрінформу” Олексій Мацука після свого призначення, яке ухвалював Офіс президента, запровадив практику розсилання в регіональні підрозділи державного інформаційного агентства “темників” – списків “важливих” тем, а також осіб, які ці теми коментують. Окремо у таблицях позначалися ті спікери, у яких заборонялося брати коментарі – серед них депутати з “Європейської Солідарності” та інших політсил, ветерани та голови громад.

Як повідомлялося, народний депутат України VIII скликання Борислав Береза написав, що в Україні є політична цензура. Схожа на ту, що є у Білорусі та РФ. А ще є темники, як за часів Медведчука при Кучмі. І для влади серед небажаних коментаторів подій не лише опозиційні політики та лідери суспільної думки, а й звичайні громадяни.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.