Правда принижує авторитаризм: чому російська влада переслідує Юрія Дмітрієва
Сьогодні російський суд засудив до трьох з половиною років ув`язнення карельського правозахисника та краєзнавця Юрія Дмітірієва, який відкрив масові поховання жертв сталінських репресій в урочищі Сандармох, зокрема місця поховання великої кількості представників української інтелегенції, яка стала “Розстріляним Відродженням” в українській культурі.
Колись мій шкільний вчитель історії говорив, що людина може в історію увійти, а може втрапити. Історія карельського правозахисника та краєзнавця Юрія Дмітрієва та капітана НКВД Михайла Матвєєва в цьому плані дуже показова.
Юрій Дмітрієв ріс в Радянському Союзі, й ніколи не думав, що стане викривачем одного з найстрашніших злочинів сталінського режиму. Всиновлений бойовим офіцером, він провів своє дитинства на радянських військових базах у НДР. Потім навчався на фельдшера, але закинув науку. Працював на різних господарських підприємствах: банно-пральний комбінат, завод і звісно обитель усіх радянських дисидентів — кочегарка. Наприкінці 1980-тих активно долучився до антирадянських рухів, зокрема до політичної організації “Народний фронт Карелії”
Перші черепи з кульовими отворами Дмітрієву показали працівники кар’єру. Згодом серед решток загиблих знайшовся шматок погано збереженої газети “Красная Карелия” від вересня 1937 року.В місцевих правоохоронних органах на це розвели руками. Тому Дмітрієв вирішив сам взятись за цю роботу самостійно. Не історик за фахом, він закінчив “власну академію”, дослідивши тисячі розсекречених архівних справ НКВД (скільки їх ще засекречених не злічити).
Так, Дмітрієв знайшов і Сандармох. Тихе карельське лісове урочище, де знайшли свій останній притулок 1111 розстріляних жертв більшовицького терору, більшість з яких це українська інтелігенція — митці Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, професори Олександр Бадан-Яворенко, Сергій Грушевський, Володимир Чехівський, а також міністр освіти УНР Антін Крушельницький та ще багато, багато інших.
Відоме й ім’я того, хто в 1937 році здійснив цей масовий розстріл. Це не була якась велика, озброєна до зубів, зондеркоманда головорізів. Це була одна конкретна людина — капітан держбезпеки Михайло Матвєєв. Людина, можна сказати, непримітної біографії: два класи сільської школи, потім трохи працював швейцаром, потім слюсарем на заводі. Потім революція 1917 року і кар’єра вчорашнього слюсаря різко зросла по чекістській лінії. В 1937 він вже став капітаном, в каральних радянських органах — це серйозне звання. Саме Матвєєв з особистого револьвера здійснював розстріли більшості привезених в урочище Сандармох, яких через понад 50 років Дмітрієв буде знаходити й відновлювати історичну справедливість.
Життя Матвєєва склалось непогано. За розстріли в Сандармосі, він і його помічник молодший лейтенант ГБ Алафер отримали “цінні подарунки та путівки в санаторій”. В 1939 Матвєєва заарештують, але не надовго, бо вже в 1941 він очолить внутрішню тюрму НКВД в Ленінграді. Вийде на пенсію з двома ордена в 1949 році, й спокійно доживатиме віку в Ленінграді, мабуть, розповідав піонерам про свої “звитяги” на 9 травня. Помер кат Матвєєв в 1971 році.
А Юрій Дмитрієв живий, і це російська каральна система не може йому пробачити. Не може пробачити, що розповівши правду про злочини сталінських режимів, він руйнує міф про велич епохи Сталіна, коли будувались греблі й електростанції, а пломбір був дешевим та смачним. Розповідаючи, про те, що більшовицька держава боролась з письменниками та духівниками, як з терористами та бандитами, він нищить наратив про “велич та мощь” радянського левіафана, який насправді був переляканою і загнаною в кут ящіркою, яка боягузливо “відкидала свій хвіст” зі мільйонів доносів, розстріл, репресій. Російські владі подобаються ті, хто “втрапляє”, а не “входить” в історію.
Російська каральна система переслідує Дмитрієва вже майже шість років, висуваючи абсурдні звинувачення, які лежать взагалі поза будь-якими межами моральності чи людяності. Так Сандармох, який був місцем репресій при Сталіні, стає місцем репресій і при Путіні. І все лише для того, щоб зламати 64-річного правозахисника та краєзнавця. Однак, Юрій Дмітрієв — це не капітан Матвєєв. Він увійшов в історію, а не втрапив. Завдяки його роботі могили Підмогильного, Зерова, Куліша, Курбаса та багато ще кого — це не безіменні сугробики в карельській пущі, а могили, що служать німим докором російському авторитарному режиму. Тому підтримати Дмітрієва – це справа кожного, для кого захист людської гідності – це не порожній звук.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.