“Праві” у Чехії: прихід до влади “празького Трампа”, перспективи нової коаліції та ризики для України

У 2017 році ухил у бік правих партій став головною тенденцією на виборах у Німеччині, Франції, Нідерландах та Італії. На цей раз перевірку на “правість” пройшла Чехія, але результати, на жаль, невтішні. Що це означає для самої Чехії, Європи і навіть України?

Поповнення в європейському таборі правих популістів

У 2017 році у Східній, Західній і Північній Європі спостерігається небувалий підйом правового популізму. Партії, які раніше вважалися маргінальними, тепер не тільки претендують на те, щоб увійти в парламент, а й досить успішно займають лідируючі позиції в країні.

Так, останнім потрясінням стала перемога правопопулістської партії “ANO” у Чехії на чолі з екс-міністром фінансів країни Андрієм Бабішем. “ANO” переводиться як “Акція незадоволених громадян”. Натомість лідер цієї партії, якого часто називають “празький Трамп” – мільярдер та друга найбагатша людина у Чехії.

Згідно з порахованими 100% бюлетенів, “ANO” набрав 29,64 відсотка голосів виборців. На другій сходинці – права Громадянсько-демократична партія. Третє і четверте місця дісталися новим опозиційним партіям – ліберальній Чеській піратській партії та партії “Свобода і пряма демократія” (SPD).

“Пряма демократія” лякає не менш за “Акцію незадоволених”

Звертаючи увагу на партію “Свобода і пряма демократія” (SPD), варто зазначити, що вона є не просто праворадикальною, а навіть неонацистською. Сама ця сила отримала близько 11% голосів чеських виборців і стала таким чином третьою силою в новому парламенті. Більш того, може так статися, що саме її Андрій Бабіш і запросить тепер в правлячу коаліцію.

Цікаво звернути увагу і на її лідера – Томіо Окамура. Виявляється, що глава чеських “свободівців” – етнічний японець. Його партії для успіху на виборах вистачило одного-єдиного слогану: “Ні – ісламу, немає – тероризму!”.

Чеські “свободівці” також вимагають виходу Чехії з Євросоюзу. Сам Окамура користується у своїх прихильників славою майже поп-зірки – незважаючи на те, що сам він чех тільки по матері, його націоналістичній риториці будь-який корінний чех.

Як “праві” святкували перемогу

Свою перемогу праві радикали відзначили вельми цікаво: їх лідери наказали охоронцям силою видворити з виборчого штабу журналістів – по заздалегідь підготовленим списками, в яких значилися всі, хто посмів хоч раз дозволити собі покритикувати “свободівців”. На місце події була викликана поліція, але недвозначний сигнал, який дали в цей вечір праві радикали, залишився, напевно, найяскравішим враженням.

Проблеми з законом

Повертаючись до правопопулістського руху “ANO” на чолі з мільярдером Андрієм Бабішем, треба зазначити, що проти останнього ведеться слідство. Зокрема, лідера партії підозрюють в шахрайстві на величезну суму грошей. Тим не менш, цей факт ніяк не вплинув на його тріумфальну виборчу кампанію.

Дійсно, політик, проти якої ведеться слідство, вперше отримує масове схвалення виборців в Чехії. У цій країні було достатньо лише підозри в нечесності, щоб навіть діючі лідери країни були змушені піти у відставку.

Бабішу ж це аж ніяк не завадило, його просто оточує аура успіху. Він постійно підкреслює, що насправді не вимагає ніяких посад, ніякої слави і ніякого впливу – він мільярдер, у нього все є і так.

Можливо, саме це робить його улюбленцем публіки – так само, як свого часу передвиборча кампанія Дональда Трампа, кампанія Бабиша була побудована на образі “чесного багатія, якого дістало те, що відбувається навколо”.

Бабіш – “Празький Трамп”?

Андрій Бабіш – людина дійсно далеко не бідна: у нього є ціла мережа молочних фабрик, комбінатів з вироблення добрив, м’ясокомбінатів і ковбасних фабрик – це тільки в Чехії.

У Німеччині він є володарем однієї з найбільших фабрик по виробництву хлібобулочних виробів – Lieken, а також хімічної фабрики SKW Piesteritz.

Про себе Бабіш полюбляє говорити так: “Я – не політик, я – інший. Я буду керувати країною, як великою компанією”.
Недарма ж його називають “празьким Трампом”.

Втім, як він планує це робити – Бабіш продемонстрував вже під час свого перебування на посаді міністра фінансів. Так, наприклад, він віддав розпорядження про припинення фінансових перевірок його фірм, а натомість направив перевіряючих до своїх конкурентів. Перед тим, як відправитися в політику, він купив дві найвпливовіші газети країни.

Все це – відомі факти, які, тим не менш, ніяк не вплинули на його успіх у цій кампанії.

Провал традиційних партій

Безпрецедентним залишається і той факт, що “традиційні” чеські партії на цей раз отримали дуже мало голосів. Соціал-демократи, наприклад – партія чинного прем’єр-міністра Богуслава Соботки – зібрали менше 8 відсотків голосів виборців – вони повинні бути раді, що взагалі втрималися в парламенті. Так само і найпопулярніша консервативна сила – християнські демократи (ODS), опинилась внизу списку – десь на рівні напівмаргінальної “піратської” партії, яка взагалі вперше потрапила до парламенту.

Єдина ж партія, яка проводила свою передвиборчу кампанію, грунтуючись на чітких проєвропейських позиціях була партія колишнього міністра закордонних справ Чехії Карела Шварценберга. Вона ледь зібрала 5%, необхідних, щоб мати власну парламентську фракцію.

До Угорщини далеко – не вистачає ідеології

При всій популярності нових популістів в країні, ситуацію в Чехії не слід порівнювати з тією, яка склалася в Польщі або в Угорщині, де місцеві уряди кидаються громами і блискавками в бік Євросоюзу. Андрій Бабіш, переможець, хоча і популіст, але аж ніяк не ідеолог: у нього насправді взагалі немає власної ідеології.

Насправді, він є чистим прагматиком – з холодною головою йдучи на вибори, він переслідував, перш за все, власні інтереси. Програма його руху явно і недвозначно з’явилася на тлі поточних опитувань громадської думки, а тому вона не несе жодних ознак власних фундаментальних політичних переконань.

На кону країна: все вирішить склад коаліції

Слід погодитись, що питання про те, в який бік направлятиметься Чехія, залежатиме перш за все від того, кого запросить переможець в коаліцію.

Так, помірним варіантом була б коаліція з соціал-демократами і християнськими демократами – тобто, продовження старого союзу, але з новим розподілом сил: до сих пір “ANO” були “молодими” партнерами, тепер вони стають головними гравцями.

Інший варіант, що лякає Європу – це союз між правими популістами і правими радикалами. Дії подібної коаліції можна передбачити лише в одному сенсі: зрозуміло, що вони будуть гучними і антиєвропейськими.

До чого це призведе – невідомо. Втім, самі “свободівці” – партнери вкрай непередбачувані і “різкі”, вони можуть спробувати “підсидіти” Бабича так само, як він сам “підсидів” нинішній уряд. Швидше за все, він про це здогадується.

Ще один цікавий момент полягає в тому, що стабільною така коаліція може бути тільки в тому випадку, якщо її погодяться терпіти інші радикали, але з лівого боку чеської політичної палітри – “Комуністична партія Богемії і Моравії”, яка навіть серед таких же комуністичних партій Європи вважається найбільш ортодоксальною. Між ними і правими радикалами немає ніяких точок дотику, за винятком однієї – ненависті до Євросоюзу.

Чому чеські виборці віддали свої голоси саме популістам і радикалам?

Загалом, більшість експертів вважає, що у “протестних” виборах в Чехії величезну роль зіграли, перш за все, два чинники. Перший – чехи і раніше не дуже довіряли європейській політиці, а за останні два роки, окреслених “кризою біженців”, ця недовіра в значній мірі зросла.

По-друге ж, всі правлячі партії за час свого правління виявилися замішаними в великих чи малих корупційних скандалах. Через це з’явилось відчуття “прогнілості”. Парадоксальним чином, “самий гнилий” з усіх чеських партійних лідерів Андрій Бабич виявився найспритнішим у справі побудови іміджу “свіжої, нової сили” – незважаючи на те, що його власний скандал є мало не найгучнішим.

Найбільше не пощастило мігрантам і…українцям?

Судячи з усього, не буде перебільшенням сказати, що до європейського табору супротивників європейської міграційної політики додалися нові союзники. Точніше буде сказати – “антиміграційний” табір значно посилився за участі Чехії.

Що стосується, українських мігрантів в Чехії, то нова ситуація може вдарити хіба що рикошетом: так само, як і в Польщі, українці в цій країні – аж ніяк не біженці. Вони не потребують “безкоштовної” соціальної підтримки, вони заробляють свої гроші і вони теж, як в Польщі, складають значну частину того самого “чеського економічного дива”, яке вже п’ять років поспіль приносить Чехії добробут і доходи.

У той же час, чеський уряд разом з польським запевняє Брюссель, що не може приймати у себе біженців з ісламських країн Близького Сходу бо, мовляв, “країна переповнена українцями”. Лукавить, звичайно – до “переповненості”, як то кажуть, “як до Москви рачком”, але в якості аргументу згодиться.

Раніше “Прямий” повідомляв, що обрання членів Палати депутатів Чеського парламенту пройшло 20 та 21 жовтня 2017 року. З часу попередніх виборів у 2013 році на чолі держави перебуває коаліція двох найбільших партій: Чеської соціал-демократичної партії, яка висунула прем’єр-міністром Богуслава Соботка та “АНО”, очолювана екс-міністром фінансів і бізнесменом Андрієм Бабішем, а також Християнсько-демократичний Союз — Чехословацька народна партія.