Провокатор, філософ і геній: п’ять культових картин Ларса фон Трієра у день народження режисера

Сьогодні свій 63 день народження святкує культовий данський режисер Ларс фон Трієр. В кінематографі фон Трієр уже 52 роки, за цей час йому вдалося зняти щонайменше 26 картин. Незмінним правилом фільм фон Трієра є те, що “фільм повинен бути незручним, як камінець у взутті”. 

“Прямий” зробив підбірку з п’яти найкращих фільмів Ларса фон Трієра.

Антихрист

“Антихрист”- це фільм, який відбирає останню віру та надію в людини, насправді, додивитись фільм до кінця не у всіх вистачає духу.

В центрі сюжету — історія подружжя, що не може пережити смерть власної дитини, і тому мучить одне одного. Знімаючи фільм, Трієр був натхненний філософією та психоаналізом Карла Юнга. Однак, будь-хто, кому доводились проходити курс психотерапії чи психологічної допомоги, може побачити себе у фільмі.

Фільм, які й майже всі фільми Трієра, супроводжувався скандалом. “Антихриста” звинувачувала в женоненависництві, мізогінії та сексизмі. Зокрема тому, що роль сущого Антихриста у фільмі дісталась саме жінці.

Однак, сам Трієр на звинувачення вже давно реагує, зокрема пояснюючи це таким чином: “Політкоректність — найгірше, що дала світу Америка. Саме політкоректність вбила чесну дискусію, тому що багато людей сьогодні вважають за краще мовчати, боячись бути в чомусь звинуваченими”.

Однак, варто зауважити, що співсценаристкою “Антихристу” поряд з Трієром, була його дружина.

Меланхолія

У цей фільм Трієр вкладає особистий момент – боротьбу за життя після глибокої депресії. У основною ниткою проходить роздум про розуміння власного кінця та нераціонального страху, що не встигнути.

Героїня фільму – Жюстін. Вона красива, успішна та щаслива. Найближчим часом вона планує вийти заміж за нареченого, який її робить щасливою. Весілля відбувається у заміському маєтку, де її оточують близькі люди. Здавалося б це якесь нецікаве закінчення мелодрами, але Трієр на те й Трієр.

Зображуючи святкування, він оголює фальшивість події: починаючи з першої сцени, де шикарний весільний автомобіль не проходить в вузьку сільську дорогу, закінчуючи огидним застіллям, де кожен тягне увагу на себе. Жюстін виявляється чужою на власному весіллі і провалюється в депресію, відчуваючи, що в якийсь момент все у її житті пішло не так.

Новини про можливий апокаліпсис вона зустрічає стоїчно, тому що вже відчула весь масштаб втрачених можливостей.

Розмірковуючи про “Меланхолію”, Трієр шкодував, що надав навмисно “красивості” фільму, яка різко контрастує з сирими ранніми фільмами режисерами і більш пізніми експериментами з комп’ютерною програмою-оператором в “Найголовнішому босі”.

Догвілль

Екзистенційна драма, знята в мінімалістичній техніці “менше – означає більше”, легко засвоюється і вклинюється в пам’яті на роки. “Догвілль” був задумом для театральної сцени за відсутності декорацій – постійним переходом з загальних на великі плани, з мінімальним антуражем і схематичним простором. Актор і його тіло, текст і застигає зненацька історія – те, чого достатньо для фільму на всі часи.

У епоху високотехнологічних  “Аватара” і “Месників” Трієр демонструє режисерську майстерність мінімальними засобами на прикладі притчі про Грейс – молодий жінки, яка вирішила сховатися від гангстерів в містечку з хорошими людьми Догвілль. Грейс приймають до спільноти під патронажем молодого письменника міста Тома за умови, що вона доведе свою корисність і благочестя місцевим. Як тільки в зовнішньому світі Грейс несправедливо звинуватять у скоєнні злочину, Догвілль покаже зуби – і кожен з м’яких і милих жителів міста, відчуваючи владу, продемонструє Грейс, що вона чужачка і людина другого сорту.

Працюючи над “Догвіллем” Трієр хотів створити трилогію з умовною назвою “Америка – країна можливостей”.

Ілюстративні та психологічно точні діалоги в яких розгортається знеособлення та колективне цькування в закритих спільнотах. Кожен, хто проходив хворобливу соціальну ініціацію в школі, на роботі, в армії, будь-якому закритому колективі, миттєво знаходить спільне в репліках і звичках героїв “Догвілля” з голосом колективної свідомості – нещадно карати тих, хто проявляє індивідуальність.

У фільм вшитий словник і поведінкові практики ксенофобії – вродженого механізму людини, який століттями намагаються здолати культура і цивілізація.

“Я придумав сюжет “Догвілля” завдяки пісні піратки Дженні з “Тригрошовій опери” (п’єса Бертольда Брехта – ред.). Це пісня про дівчину, яка працює в маленькому готелі, і мріє про корабель, який зайде в порт і розгромить усі навколо, і люди з корабля запитають її, кого вони повинні заради неї вбити, а вона скаже “всіх”, – розповідав про фільм Трієр.

Німфоманка

Фільм про втрату сенсу життя, нестямність, безстрашність і нехтування “суспільною мораллю”. Всі речі, в які Ларс фон Трієр вірить, він вкладає в уста своєї улюбленої героїні Джо. Стейсі Мартін, а потім і Шарлотта Генсбур роблять на екрані неможливе – грають одночасно залежну і найвільнішу жінку в історії кіно, кожен жест якої – крик про право на самобутність.

“Німфоманка” – це історія сексуального пробудження, втрати невинності, заміжжя і материнства, проміскуїтету, аноргазмії, мазохізму та кримінального минулого.

Джо втрачає здатність до оргазмів тоді, коли починає відчувати глибокі почуття, і це глибоке протиріччя назавжди розрізало її життя на до і після.

“Німфоманку” потрібно дивитися неодмінно в режисерській, а не продюсерської версії: все, вирізане продюсерами від вразливих глядачів, не просто складає емоційне тло фільму, а стверджує філософію Трієра – ніколи нікого не жаліти. У цьому фільмі Трієр повертається до одвічного діалогу хаосу і порядку, імпульсу і книжкових істин, підсвідомого і свідомості, жіночого та чоловічого. Один з головних феміністських маніфестів сучасного кінематографу.

Дім, який збудував Джек

Поки що крайній та, на правду, не найкращий фільм Трієра. Однак саме він багато в чому є підсумком творчості режисера.

Історія про архітектора-навдаху і водночас генія-маньяка, мала задум показати нам, що люди насправді бовдури, і їх проблеми саме від їх глупоти.

У фільмі одночасно вжилися і образа, і втома, і останній ривок енергії, і роздуми про власне місце у світі. Упакована в жанрову обгортку, ця поліфонія не відштовхує і не бентежить.

Картина може налякати, насмішити, викликати жалість, ненависть і захоплення героєм і вже точно, що ріднить “Будинок” з іншими роботами Трієра, непомітно залізе в голову, не залишивши після перегляду байдужих.

Підготував Ігор Кромф.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.