Путін не докладав титанічних зусиль для зриву автокефалії української церкви – Станіслав Бєлковський

Як Російська Федерація може вплинути на вибори президента України, чи ймовірна збройна провокація на Донбасі та чому Володимир Путіне не докладав титанічних зусиль для перешкоджання отримання Томосу про автокефалію Православною Церквою України.

Про це у ток-шоу “Ехо України” на телеканалі “Прямий” російський політолог і публіцист Станіслав Бєлковський.

– Як би ти оцінив реакцію Російської Федерації на майбутні вибори в Україні, і які, на твій погляд, є інструменти у Путіна впливу на українські вибори, якщо вони є?

Зрозуміло, є. Найважливіший інструмент – це сам образ країни-агресора. Все, що робить Росія, має сприйматися в Україні з точністю до навпаки. І це вже є механізм впливу на те, кому віддасть свої голоси український виборець. Нарешті, Росія завжди може влаштовувати якісь провокації або брати участь в організації таких провокацій, якщо буде вважати, що з передвиборної точки зору це важливо. В цілому Росія зацікавлена у збереженні нинішнього статус-кво.

– Як тебе зрозуміти? Я не зрозумів цю фразу.

Росія зацікавлена у збереженні так званих Мінських угод у силу того, що вони, в принципі, фізично нездійсненні і тим самим закріплюють придністровський сценарій в окремих районах Донецької і Луганської областей. І поки існує цей придністровський сценарій, відповідно, можна вважати другорядною тематику Криму.

– Наскільки ти бачиш можливим силовий сценарій: в день виборів якийсь наступ, якась неймовірна за силою військова акція?

Якщо щось трапиться, то не в день виборів, а трохи раніше. І це не буде акцією неймовірності. Це буде щось локальне, можна порівняти, скажімо, з інцидентом у Керченській протоці.

– А що дійсно зараз відбувається з Путіним? Кажуть, що якось впало у народу відчуття його як гаранта щастя. І люди деякі в розгубленості, і впав, начебто, рейтинг Путіна. Як би ти це пояснив? Якщо це правда.

Певною мірою, так, все це є. Але не треба забувати, що легітимність Володимира Путіна тримається на монархічному ритуалі. Він сприймається як безальтернативний цар. І в цій ситуації не так уже й важливо, що він робить. Поки у нього не з’явиться реальна альтернатива і поки політична система Росії є абсолютною монархією де-факто, не можна говорити про те, що становище Путіна сильно коливається.

– Повернемося знову до українських виборів. Різне кажуть з приводу того, кого б зручно було підтримати Путіну на цих виборах. Хтось каже про Юлію Тимошенко, хтось говорить про Бойка, хтось говорить про Рабіновича і Мураєва. Твоя думка, кого Путін може підтримати? Правда, я не розумію реалізацію цієї підтримки. Він же не говоритиме: я хочу цього кандидата. Якщо він таке скаже, так тут вийдуть на вулиці і цього кандидата не буде.

Це вже форма підтримки з боку Володимира Путіна всіх інших кандидатів конкуруючих. Як ми говорили тільки що, сам статус країни-агресора, імідж Російської Федерації і особисто Володимира Путіна – це найпотужніший інструмент впливу за принципом “від протилежного” з точністю до навпаки. І цей інструмент, безумовно, є. І інструментарій військових або напіввійськових провокацій – теж, в формі підтримки тих чи інших кандидатів.

В цілому, я вважаю, Путін віддає собі звіт в тому, що принципово в російсько-українських відносинах нічого не зміниться, незалежно від перемоги будь-якого з реальних фаворитів виборів. Оскільки цих відносин де-факто немає, країни стали ворогами, і це надовго.

З іншого боку, Путін, оскільки він консерватор і прибічник будь-яких інерційних сценаріїв, його влаштовує статус-кво, а значить – нинішній президент. Хоча нічого страшного в перемозі інших фаворитів Путін не бачить.

По-третє, головним радником Володимира Путіна по Україні давно вже залишається Віктор Володимирович Медведчук. І від його точки зору і позиціонування в українській системі інтересів також багато залежить.

– Томос вже отримано. Проте, істерія на російських каналах продовжується – образа, що це порожній папірець. Але це ж уже відбулося. Питання вичерпане. Навіщо про нього говорити для російської аудиторії? Знайшли б “фашистів” або “бандерівців” якихось. Причому тут Томос? Навіщо довбати росіян тим, що Томос вже дали? Я не розумію.

Це цілком логічно з точки зору офіційної пропаганди Росії. Адже отримання Томосу серйозна вдарило по позиціях Московського патріархату. І зараз важливо, щоб ці позиції не почали розповзатися в самій Росії. Я переконаний, що Московському патріархату залишилося історично не так довго – він поступиться місцем конфедерації незалежних парафій. Це розуміє і сам Московський патріархат, який давно перетворився в державне відомство. І тому престиж цього відомства важливий для держави в цілому, але на російській території.

При цьому я б зазначив особливо, що Володимир Путін не доклав титанічних зусиль до того, щоб Україна не отримала Томос. У нього тут теж окрема позиція.

– А що за позиція?

Він не ототожнює себе в повній мірі зі священним початку РПЦ МП і інтересами цього священного початку, перш за все, патріарха Кирила Гундяєва. Володимир Путін взяв курс на самоізоляцію Росії. У плані цієї самоізоляції, може бути, і вигідно, щоб українська церква ніяк не стикалася з РПЦ МП і тим самим РПЦ МП не мала б ніякого наднаціонального значення, тим самим робить її хоча б умовно незалежною від Кремля.

Нагадаємо, раніше Станіслав Бєлковський розповів, як бути Україні при “новому” президентові Путіні.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.