Референдумами конфлікти не вирішують: вплив Росії на найвідоміші плебісцити та їх плачевні результати
Цього тижня від команди президента України Володимира Зеленського пролунала гучна заява, яка може вплинути на подальшу долю України. Глава Адміністрації президента України Андрій Богдан заявив про те, що кінцеве рішення переговорів з Російською Федерацією з найбільш болючих питань може бути винесене на всеукраїнський референдум.
Тим часом президент України Володимир Зеленський під час зустрічі з громадськими активістами, яка відбулася в Адміністрації Глави держави, і серед учасників якої були волонтери, колишні військові, заявив про те, що винесення питання про укладення мирних домовленостей із Росією на референдум не має законодавчої ініціативи – це спосіб з’ясувати думку суспільства. У свою чергу учасники зустрічі заявили про те, що доцільно назвати це не референдумом, а опитуванням і діалогом з суспільством.
Вже пролунали заяви інших учасників політичного процесу в Україні про те, що така ініціатива є перекладанням відповідальності, а не новою якістю політики, яку би люди хотіли від нової влади. “Я розумію, що новообраному президенту треба відповідати на обіцянки, які він давав. Він обіцяв більше народовладдя. Він намагається йти легким шляхом. Але це дуже небезпечна тема, особливо зважаючи на те, що ми не повністю контролюємо свій інформаційний простір. А особливо зараз, з сучасними технологіями. І тут знову ж таки пошлюся на приклад “Брекзіту”, коли просто люди ззовні зламують навіть ту систему, яка, здавалося б, повністю контролює весь процес, тобто маніпулює інформацією“, – про це в ток-шоу “Прямий ефір” заявив заступник голови партії Святослава Вакарчука “Голос”, екс-голова правління антикорупційної організації Transparency International Ukraine Ярослав Юрчишин.
Раніше п’ятий президент України Петро Порошенко порадив команді діючого глави держави Володимира Зеленського якнайшвидше розвіяти чутки про капітуляцію перед Росією.
Говорили й про інший аспект заяви від команди Зеленського. “Давайте проводити референдум по питанню Росії, але давайте задавати чесне питання українцям. Не задавати питання про те, що ви за поліпшення, чи якась там інша маячня. Давайте чесно запитаємо в українців: чи хочете ви давно у Російської Федерації створити в межах унітарної країни – Україна дві автономних республіки “ЛНР” і “ДНР” з власними судами, і з власною поліцією, власною армією, з власною Конституцією, і обов’язковим представництвом керівництва цього “ЛНР” і “ДНР” в українському парламенті. І от тоді давайте будемо говорити про це. Якщо ми задаємо чесне питання – я за такий референдум. Якщо ми хочемо погратися у розповіді про “за все хороше” і нічого не задати, а потім прикриватися листочком і говорити, що український народ за дружбу з Росією – я категорично проти подібних речей”, – заявляв народний депутат фракції Партії “Блок Петра Порошенка” Вадим Денисенко.
Слід зауважити, що, беручи до увагу заяву Богдана, постають нові загрози і виклики, на які слід мати чіткі відповіді.
Референдум та законодавство про нього в українських реаліях
Так, Конституція України надає президенту право проголосити всеукраїнський референдум щодо зміни Конституції або за народною ініціативою. Проте нині в Україні відсутній закон, який би регулював проведення плебісцитів.
Треба нагадати про те, що Конституційний Суд скасував старий закон, ухвалений ще за часів президентства Віктора Януковича. Це був один із останніх гучних прикладів в Україні нехтування демократичними цінностями. Адже тоді через цей “закон” Янукович мав намір шляхом маніпулювання думкою української спільноти схилити громадян до прийняття рішення – вступу до Митного Союзу з Росією. Тоді він заявляв: питання щодо приєднання України до Європейського або Митного союзу повинні вирішуватися на загальнонаціональному референдумі. А ми всі пам’ятаємо, чим закінчилася історія з “підписанням” Угоди про асоціацію Україна-ЄС за часів Януковича.
Схвалений Радою у 2012 році закон про референдум викликав хвилю критики з боку як опозиції, так і міжнародної спільноти. Закон, зокрема, передбачав, що на всеукраїнському референдумі можна було приймати нову редакцію Конституції, скасовувати закони і вносити поправки в Основний закон без участі Верховної Ради. Його результати повинні були бути остаточними і не потребували додаткового затвердження. Тоді цей закон розкритикувала й Венеціанська комісія, а експерти також наголошували: на організацію і проведення референдуму могла впливати президентська вертикаль влади, що викликало побоювання щодо посилення влади президента.
Окрім того, як пояснювали правовики, закон надавав можливість змінити Конституцію. Однак, не було чітко прописано, скільки саме людей мають узяти участь у голосуванні, але у разі підтримки більшістю учасників можна було отримати новий Основний закон.
“Якщо спершу можна буде провести позачергові парламентські вибори без конституційних підстав, то згодом не виникне проблем провести будь-який референдум без конституційних підстав і навіть за відсутності самого закону. Крок за кроком”, – написав 21 травня, у день заяви Андрія Богдана про референдум, на своїй сторінці у Facebook правовий експерт Андрій Магера.
Очевидно, що новий закон про референдум мав би бути таким, який би не дозволяв маніпулювати територіальною цілісністю України, суверенітетом і державністю, а крім того не міг би бути використаним задля того, аби “продавити” президентську вертикаль влади. Це лише основні вимоги, яким би він мав відповідати, розуміючи українські реалії: російську агресію, небезпечний вплив кремлівської пропаганди та найболючіші наші питання – війну на Донбасі та окупований Крим.
Уявімо, що такий демократичний і прозорий закон ухвалено. Однак тоді постає інше не більш актуальне питання, яке могло б звести нанівець будь-який такий закон. Які питання і після яких процесів могли б бути винесені на народний плебісцит? Адже хто нестиме відповідальність за його результат і чи справді підсумки голосування гарантуватимуть результат, що відповідатиме інтересам України?
Якщо запитатися у історії, то референдум для врегулювання конфліктів використовують вкрай рідко. Для цього потрібні мирний план та погодження з боку сторін (про ніякі плани щодо врегулювання ситуації на Донбасі ми поки від команди Зеленського не почули – ред.). Тоді до чого тут плебісцит?
Із все-таки існуючих подібних випадків часто наводять приклад Ірландії. Референдум для схвалення мирної домовленості було проведено в Північній Ірландії і в Республіці Ірландія в один і той самий день – 22 травня 1998 року. А мирний план врегулювання конфлікту в Північній Ірландії (термін реалізації якого є 18 років) досі реалізується.
Якщо звертатися до досвіду європейських країн, зокрема, таких як Естонія, де проводився відомий плебісцит про вступ до ЄС, то треба розуміти, що ця країна від самого початку своєї незалежності дотримувалася демократичних цінностей, а громадяни, завдячуючи прозорій роботі державних органів, чітко виписаному законодавству та його абсолютному дотриманню приймали рішення, маючи повну довіру до політичної, інституційної системи. Саме тому Естонія нині є прикладом країни (навіть Німеччина неодноразово ставила у приклад Естонію), де працює електронна система голосування і де є висока довіра до державних органів влади. Сприяла цьому і Конституція країни, де врегульовано питання щодо роботи державних інституцій, їх систематичної перевірки, а тому громадськість бачить результати діяльності чиновників.
Без міцних державних інституцій, які є основоположними гарантами державності у багатьох демократичних країнах, проведення референдумів, які напряму стосуватимуться долі всіх громадян на багато поколінь вперед, неможливе.
Безпосередній російський вплив
Найгучнішими прикладами плебісцитів, які завели політичну ситуацію в глухий кут, можна впевнено назвати чотири останніх. Це і світова, і українська практика. Що об’єднує всі ці референдуми? Так, російський вплив.
Уряд Великої Британії запідозрив Росію у втручанні в референдум про вихід країни з Євросоюзу – ця думка звучить давно. Вона ґрунтується на тому, РФ могла вплинути на результати референдуму щодо виходу Британії з ЄС через розповсюдженням фейкових новин англомовним інформаційним агентством Sputnik і телеканалом RT, а також за допомогою проплачених облікових записів у соціальній мережі Facebook. Цю тезу можна також підтвердити і тим, що за Brexit голосували переважно пенсіонери та люди без вищої освіти – це відомий факт. А вплив (думка про те, що раніше жилося краще) на такі верстви населення, як правило, і використовує пропаганда Кремля.
Референдум про Brexit не обернувся покращенням для Великої Британії. За цей час процес виходу витребував від британських чиновників велетенського обсягу роботи – розрив та створення маси угод. Але вихід з ЄС повноцінний такі не відбувся. Так, 22 травня прем’єр-міністр Британії Тереза Мей погодилася провести голосування про повторний референдум щодо виходу Британії з Євросоюзу. Таким чином, Мей пропонує противниками Brexit, які вимагають повторного референдуму, одночасно проголосувати і за референдум і за вихід країни з ЄС на умовах угоди Мей. Вона заявила, що Brexit може не відбутися, якщо британський парламент знову відхилить її варіант угоди на голосуванні в червні.
Усі ці “поневіряння” через вихід чи не вихід з ЄС коштували Великій Британії дуже дорого. Як порахували Goldman Sachs, з моменту проведення референдуму про Brexit британська економіка втратила приблизно 87 млрд фунтів стерлінгів, що в перерахунку становить близько 101,4 млрд євро. І саме через Brexit Велика Британія недорахувалася близько 2,5% свого ВВП.
Боротьба за Асоціацію України з ЄС – це був довгий шлях для нашої держави. Чому? Референдум у Нідерландах, який раптом став перепоною для підписання цієї угоди. Референдум в Нідерландах відбувся 6 квітня 2016 року. 61% тих, хто взяв у ньому участь, проголосували проти угоди. Деякі експерти тоді казали, що буцімто справа не в Україні. Головна мета організаторів референдуму полягала нібито в в тому, щоб налаштувати голландців проти ЄС.
Тоді угоду про асоціацію, яку ЄС запропонував Україні, вже давно отримали Йорданія, Молдова, Чилі та багато інших країн. Але саме в Нідерландах чомусь український договір тоді викликав такий фурор. Як писали іноземні ЗМІ, насправді у Нідерландах Москва використовувала “мережу контактів, побудованих протягом багатьох років. Навіть голландські депутати від партії D-66 Шурд Шурдсма і Кейс Верхувен звернулися із запитом до МЗС Нідерландів з проханням роз’яснити, чи існують ознаки впливу Росії на майбутній референдум щодо Угоди про асоціацію з Україною.
Лише 30 травня 2017 Сенат Нідерландів (верхня палата парламенту) остаточно проголосував за ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Болісний березень 2014 року – “референдум” в окупованому Криму. Він відбувся всупереч чинному українському законодавству, яке не передбачає плебісциту на місцевому рівні. Також, відповідно до Конституції України, питання про зміну державних кордонів України повинно вирішуватися виключно на загальнонаціональних референдумах.
Тоді у кримчан запитали: чи підтримуєте ви відновлення конституції Криму 1992 року і за статус Криму як частини України; чи підтримуєте ви входження Криму до складу РФ. Контролювали “волевиявлення” російські війська та російські козачі загони контролювалі проведення так званого “волевіявлення”. Як тоді заявляв терорист Ігор Гіркін, депутатів Верховної ради Криму приймати рішення для входження півострова до складу Росії примушували “ополченці” за підтримки БТР російської морської піхоти.
“Референдум” в Криму став “достатньою” для приєднання півострова до Росії 18 березня 2014 року.
Таки же чином відбулися “референдуми” на окупованих російськими бойовиками територіях Донбасу. “ЛНР” та “ДНР” після цих “народних волевиявлень” оголосили про свій “суверенітет”, а також заявили про своє бажання приєднатися до Росії. Однак допоки ці території є окупованими, і про їх приєднання до сусідньої держави не йдеться. А ось розмови, які “запускає” російська пропаганда, про те, щоб втиснути ці утворення назад в Україну ще й так, щоб при “владі” залишилися російські бойовики, ширяться інформаційним простором досі. Вони неодноразово лягали в основу “мирних планів”, де проросійсько налаштовані політики намагалися протиснути цю думку поглибше в українську політику, однак з цього нічого не вийшло. Однак й досі є політики в Україні, які намагаються продавити думку про необхідність “домовитися” з Росією. Попри те, як показують соціальні опитування, українці не хочуть завершення війни за будь-яку ціну, тобто український соціум виступає проти капітуляції перед Росією.
Питання для референдумів
Незабаром у Швейцарії проведуть референдум, на якому розглянуть питання заборони тестування продукції на людях та тваринах. Федеральний уряд зазначив, що автори петиції зібрали необхідний мінімум в 100 тисяч підписів для проведення голосування. Ось такого рівня у прогресивній та багатій європейській країні проведуть плебісцит. Питання, яке винесене, дуже актуальне, а його вирішення потрібне суспільству.
Для України ж питання, які можуть виноситися на референдум – це не тема для влаштування скандальної атмосфери в інформаційному просторі, поки інші питання очікують на своє вирішення з боку нової влади. Для нашої держави, яка потерпає від російської агресії, де на фронті майже кожного дня гинуть українці, питання про мир чи війну не може виноситися на референдум. Інакше це виглядає як жорстока реальність для її громадян: вам вирішувати, чи капітулювати перед Росією. Бо інакшого реального питання поставити українцям не можуть. У Росії не проведуть одночасний плебісцит на тему того, чи росіяни віддадуть назад Крим і чи російські війська покинуть окупований Донбас.
А українській владі пора замислитися на тему: що далі з “Мінськом”, “Нормандським форматом”, місії “блакитних касок”, заручниками Кремля, військовими на фронті та їх сім’ями. Питання, які потребують сили та відповідальності перед кожним українцем.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.