Російські шпигуни, друзі України та журналістська солідарність — Катерина Лісунова за лаштунками ООН
24 жовтня світ відзначає День Організації Об’єднаних Націй і телеканал “Прямий” та ООН пов’язує дуже багато.
Телеканал “Прямий” вже кілька років залишається єдиним українським медіа в ООН і багато в чому це є заслугою Катерини Лісунової.
Нашій спецкореспондентці вдалося майже неможливе — всього за два роки роботи Катерина отримала статус резидентки ООН із власним офісом в штаб-квартирі. Зазвичай на це йде багато років і журналісти світових ЗМІ чекають на статус резидента 10-15 років.
– “Прямий” наразі єдине офіційне українське медіа в ООН, який чином отримується така акредитація?
Загалом, акредитуватися в ООН може будь-яке верифіковане офіційне ЗМІ. Однак, ми зараз говоримо про звичайну, тимчасову акредитацію. До прикладу, під час Генасамблеї акредитовуються багато журналістів з усього світу, але не усі вони працюють власкорами в штаб-квартирі ООН. Акредитація на високий тиждень Генасамблеї дається найлегше, але діє недовго — приблизно місяць. Водночас, якщо ви хочете працювати постійним кореспондентом, то процедура вашої перевірки буде детальнішою. За її результатами вам видадуть довгострокову акредитацію.
Для цього потрібно надати документи спецкореспондента, який працюватиме у штаб-квартирі, офіційний лист-запит від телеканалу. Також необхідно надати документ від уряду США, який би підтверджував, що ви тут на законних засадах. Окрім того, ваше ЗМІ має надіслати приклади ваших сюжетів, статей які стосуються ООН. Це підтверджує діяльність вашого ЗМІ та вашу суспільну активність і зацікавленість у глобальних, світових процесах.Таку акредитацію потрібно буде поновлювати кожен рік або півроку, і повторно надавати усі необхідні данні.
Але і це не все. “Прямий” канал наразі не лише має постійну спецкореспондентку в ООН, але й також отримав власний робочий офіс та статус резидента. Цей статус є своєрідним підвищенням після надання постійної, довгострокової акредитації. По-перше, ваше ЗМІ має оформити офіційний запит на отримання офісу та статусу резидента. Також вам варто закріпити ваш запит супровідними листами, які би підтверджували важливість та необхідність вашого підвищення. В цьому випадку, я маю подякувати за підтримку та наполегливість нашої української дипмісії, яка дуже мені допомагала у оформленні цих документів та подальшій боротьбі за отримання цього статусу. Неабияку важку та важливу роботу зробив колишній прес-секретар постійного представника України при ООН — Олег Ніколенко. Він вивів ці питання на рівень дипломатичної важливості та уміло аргументував основні причини. Зокрема, йшлося про те, що Україна є країною засновницею ООН, але досі не мала постійного кореспондента та робочого місця для українських ЗМІ. До слова, Олег Ніколенко вже завершив свою каденцію в якості прес-секретаря, але я можу сміливо сказати, що він зробив унікальний і навіть історичний внесок в роботу українських ЗМІ при ООН. Нагадаю, що саме за допомоги Олега “Прямий” канал зняв документальний фільм про роботу українських дипломатів при ООН. Ми його випустили у 2018-му році.
Одним словом, завдяки спільним старанням та наполегливій праці, я отримала статус резидентки ООН із власним офісом за два роки роботи в штаб-квартирі. Це надзвичайно швидко! Для порівняння, я маю колег-журналістів із різних країн світу, які чекали на підтвердження статусу резидента по 10-15 років. Медіа-центр ООН стежить за вашою роботою, за вашою активністю і перевіряє, чи дійсно ви заслуговуєте на постійне робоче місце. “Прямий” канал відпрацював це право за два роки. Це дивовижна суміш наполегливості, злагодженої роботи, підтримки наших дипломатів, та щирого, непідробного везіння. До слова, коли я завершила оформлення запиту на статус резидента, я постійно перевіряла в ООН, як там у нас справи? Чи просувається наше питання? І насправді, в медіа-центрі ООН мені казали щоб я “заспокоїлася” бо такі заявки розглядаються по 5, 10, 15 років. Зрештою, окрім мене, там іще величезна черга із кореспондентів, бажаючих отримати цей статус. Але, як бачите, нам пощастило, наша наполегливість дала швидкі плоди.
Серед привілеїв цього статусу не лише власне робоче місце, а також повний доступ до штаб-квартири ООН — 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Я в будь-який час та за будь-якої потреби можу прийти в штаб-квартиру, щоб попрацювати у своєму офісі. До слова, у нашому ньюз-румі є навіть спеціально обладнана студія для інтерв’ю чи прямих включень. Також журналісти-резиденти ООН користуються дипломатичним входом у будівлю, не проходять додаткових перевірок і навіть можуть проводити із собою гостей без потреби попередньої акредитації.
– Враховуючи сучасну пандемію, наскільки може змінитись структура роботи ООН?
Робота в ООН вже зараз дуже змінилась. В штаб-квартиру допускають лише кореспондентів, які мають статус резидентів. Зокрема, через це “Прямий” був єдиним українським медіа, яке повноцінно висвітлювало Генасамблею 2020 в часи світової пандемії COVID-19. Як відомо, ця подія стала унікальною у своєму роді та першою в історії “онлайн зустріччю” світових лідерів із часів заснування організації. Чи змінить пандемія роботу ООН? Я думаю, що так. Але онлайн-формат ніколи не замінить особистих зустрічей та дипломатичних перемовин у їхньому класичному розумінні. Дипломатія — це процес пошуку спільних точок перетину. А Генасамблея — це не лише виступи лідерів у великій залі. Це також двосторонні зустрічі та перемовини за зачиненими дверима, як з політичних, так і з економічних та стратегічних питань. Відтак, більшість дипломатів, з якими я спілкувалась, наполягають на тому, що ООН не можна переводити в “онлайн формат”. Наполягає на цьому і наш постпред, Сергій Кислиця.
Від себе зауважу, що “онлайн формат” несе із собою великі ризики. Нагадаю, що саме під час пандемії Росія змогла організувати онлайн зустріч членів Радбезу із так званими “правильними кримчанами”. Тобто, із тими, хто підтримав анексію півострова.
– Які наразі настрої в ООН щодо України?
Тут працює незмінний принцип — усе залежить від нас самих. Україна має бути рушійною силою, тоді усі інші відповідатимуть на наш запит. Але якщо ми не даємо запиту, то і відповіді не отримаємо. Іншими словами, ніхто не буде воювати з Росією на міжнародній арені від нашого імені. Якщо ми даємо слабину, то вся оборона розвалюється — тому що усе тримається на нас. Так і має бути. Зауважу, що за каденції 5-го президента Петра Порошенка, Україна мала чіткий вектор руху і дуже зміцнила свої позиції та загальну активність в організації. Просувалася також ідея миротворчої місії ООН на Донбасі. Але сьогодні, на жаль, ці розмови стихли. Подивимося, що буде далі.
– Топ-3 “друга” України в ООН?
Це чудове запитання! Взагалі, я думаю, що на нього найкраще відповість наш постійний представник, пан Сергій Кислиця. І я обов’язково його про це запитаю! Але суто із моїх суб’єктивних вражень — найпринциповішою та найнепохитнішою у своїй позиції завжди була Велика Британія. Хоча, окрім офіційної позиції, багато чого залежить від особистостей та персональної харизми дипломата. Так, до прикладу, заступник постпреда Великої Британії в ООН Джонатан Аллен ніколи не давав розслабитись Москві. Він залишається заступником вже при двох поспіль постпредах і виступає від імені Лондона частіше ніж самі постпреди. Він був заступником при Метью Райкрофті, і тепер при Карен Пірс. Я брала ексклюзивне інтерв’ю у британських постпредів, але тепер планую інтерв’ю із їхнім заступником, Джонатаном Алленом.
На другому місці, я би поставила Сполучені Штати. За каденції Дональда Трампа, на мою суб’єктивну думку, США зайняли дещо егоцентричну позицію. Нині заяви американських дипломатів відштовхуються від внутрішніх потреб США і мають менше непохитної принциповості, як це було раніше. Окрім того, американський лідер має особисте негативне ставлення до ООН, про що він неодноразово заявляв. Зрештою, за президентства Трампа американці вийшли із складу ЮНЕСКО, із ради ООН з прав людини, із ВООЗ. Авжеж, увесь світ має претензії та вимоги до ООН, але розвертатися та уходити — це означає залишати організацію на панівне лідерство країн-диктаторів та узурпаторів влади, таких як Росія та Китай. Але тим не менш, США залишаються нашими міцними партнерами, хоч в моєму особистому рейтингу ООН вони вже на другому місці.
Третє місце я би розділила між Литвою та Грузією. Литва на рівні промов, виступів, та заяв ніколи не забуває про Україну. Натомість, Грузія може не завжди згадати Україну під час свого виступу — тому що у них власна війна з Росією. Зате Грузія має міцну антиросійську позицію — на рівні голосування та активних дипломатичних дій.
Окрім того, нашими сильними та незмінними партнерами є Польща та взагалі країни ЄС і Західного Світу. Однак, головний партнер України — це наш власний демократичний, про-європейський вектор. Якщо ми будемо його дотримуватись, західні партнери нас завжди підтримуватимуть.
– Чи існує журналістська солідарність в прес-пулі ООН?
Авжеж, я завжди можу розраховувати на допомогу та підтримку інших кореспондентів в ньюз-румі ООН. Тут цікава атмосфера, своєрідний мікс представників ЗМІ із різних куточків світу. Тут ти чітко бачиш, як мало насправді ми знаємо про цю планету та проблеми інших країн і наскільки усе взаємопов’язано. Ми вимагаємо, щоб проблеми України знав увесь світ, але самі мало знаємо про проблеми наших сусідів. До слова, коли я задаю критичні запитання по Україні, зокрема під час щоденного брифінгу спікера Генсека ООН, Стефана Дюжарика, до мене неодноразово підходили колеги із Fox News та інших постійних медіа при ООН і щиро хвалил мене за наполегливість — часто навіть питають поради по Україні для їхніх статей. Тож, робота спецкореспондента в ООН — це також своєрідна медійна дипломатія на рівні ньюз-руму, переповненого міжнародними медіа.
– Як спілкуватись з російськими колегами в ООН?
Найкраще спілкування із російськими ЗМІ — це відсутність будь-якого спілкування. Я одразу чітко визначила кордони: сказала, що російською я не спілкуюсь, зате можу англійською, іспанською, трохи івритом і, власне, українською — якщо вони здолають. Але насправді, іще на початку моєї роботи в ООН, у 2017-му році, я мала суворий досвід, який одразу показав мені справжній стиль роботи російських ЗМІ. Тоді під час Генасамблеї знімальна група програми “60 минут”, що на телеканалі “Россия-1”, нишпорила у мене на столі, щоб дізнатися розклад візиту тодішнього президента України Петра Порошенка. Вони також представлялися українськими ЗМІ, і відверто питали мене про розклад українського лідера. При чому такі смішні: казали, що вони, мовляв, із телеканалу Інтер. Ну, я ж і почала із ними українською говорити, але бачу, що вони ані слова не розуміють. І тут мені цей хлопчина видає, що він, мовляв, із Києва і тому української не знає. Для мене як киянки, у якої уся сім’я із Києва, і мати і бабця, це звучало як повний провал цього “штірліця”. Тоді ж я познайомилася із чоловіком Ольги Скабеєвої — Євгеном Поповим. Він, як виявилося, раніше був власкором у США і щороку приїжджає на Генасамблею ООН. Але окрім нього, тут є і постійні кореспонденти російського видання “ТАСС” — намагаюся бути із ними максимально обережною.
– Як думаєш, багато журналістів в прес-пулі ООН шпигуни?
Колись я прочитала, що справжнім шпигуном має бути непримітна людина, яку важко уявити в ролі розвідника. І мені здається, що це має сенс. Водночас, я тут піднімала архіви журналістів, які працювали в ООН, починаючи іще із 40-х років, і виявила, що багатьох радянських кореспондентів, зокрема видання ИТАР-ТАСС, судили в США за шпигунство. Сьогодні є навіть ряд мемуарів цих радянських власкорів, які розповідають про те, як вони були шпигунами при ООН. Парадоксально, але росіяни взагалі не соромляться шпигунської діяльності — вони навіть цим пишаються. Це ментальність країни, яка усюди бачить ворогів.
– Роботу структури ООН часто критикують, проте Нобелівську премію миру цьогоріч отримала саме програма ООН. Як думаєш наскільки ще можливе існування “оонівської системи” в світі і наскільки ефективні її механізми?
ООН потрібно реформувати — це однозначно. Іронічно, але найбільше до реформ підштовхує саме Росія, яка активно зловживає усіма своїми правами в організації. Як членством в Радбезі, так і правом вето, і членством в Раді із прав людини, куди її, на жаль, нещодавно повернули після перерви із 2016го року. Хоча систематичне порушення Москвою прав людини мало би виключити ймовірність повернення РФ до Ради. Таким чином, ООН порушує власні ж правила. Існування “оонівської системи” у світі напряму залежить від готовності організації до реформування. Якщо ООН не проведе системних та ґрунтовних змін — вона сама себе ліквідує. Але для світу це буде дуже сумна новина. Тому що Друга світова почалась після руйнації Ліги Націй. Усі глобальні війни починаються тоді, коли дипломатія вичерпує себе. Тож, як би ми не дорікали ООН, закликати до ліквідації цієї організації є руйнівним та безглуздим шляхом. Демократичний, розвинений світ має наполягати на впровадженні реформ. А Україна має вже ставати справжнім гравцем на міжнародній арені, а не лише спостерігачем. Можливо, саме нам належить головна скрипка в оновленій організації.
Ihor Kromf спеціально для “Прямого”.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.