Сьогодні – 171 рік з дня народження Олени Пчілки: 10 найкращих творів української письменниці
Минуло понад півтора століття від дня народження української письменниці, меценатки, перекладачки Олени Пчілки (Ольга Петрівна Косач) 17 липня 1849 року, але її твори й досі залишаються у пам’яті мільйонів людей.
Ім’я Олени Пчілка нерозривно асоціюється з її донькою – видатною Лесею Українкою.
Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмом, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
Тож, в день народження української письменниці Олени Пчілки згадаємо її найкращі твори.
Товаришки
– Так що ж се ви, Маріє Петрівно, невже таки справді пустите дочку за границю?
– Ох, нічого я не знаю, Катерино Пантелеймонівно! Власне, таки не знаю, що мені робить!..
– А що ж там вам робить? Не пускайте, та й годі!
– Так то вам говорити, Катерино Пантелеймонівно! А як же я не пущу, коли у мене серце болить, дивлячись на дівчину… Звичайно, вона не то щоб напосідалася, а все ж я бачу, що у неї тільки й думки, що про ту науку та про мандрівку в той Цюріх, чи як там він…
Артишоки
Ви знаєте, що таке артишоки? Які вони?
Спробуйте, мій провінціальний друже, попитать отак скількох ваших знайомих, то ви побачите цікаву річ: ні один з них не признається, що він не знає і не бачив на своєму віку артишоків. А чому б, здається, і не признатись?.. Ну, отже! Не признається… Почне говорити щось невиразне, говоритиме з міною похмурою, зморщивши брови, одначе пік, мовби він тую овоч їв. Через що ж се так ведеться? Через те, здається мені, що і той, хто не Личин артишоків, з певністю знає одно: що артишоки якась панська річ. Ну, то як же таки признатись, що навіть і тямку про неї не маєш, коли навіть Меджі (пам’ятаєте у Гоголя ту сучечку з дуже панського дому?) згадує про сю потраву, подавану в її аристократичній господі!..
Соловйовий спів
Ми сиділи в садку чудовим весняним вечором. Весна подихала тим лагідним диханням уст своїх, коли вона тільки що відчинить чарівною рукою двері тепла, радощів, любові. Природа ще не розгорнула всіх див своїх; вона тільки що прокинулась, тільки що почала творчу працю свою. Якесь вільне зітхання стояло в тихому, легкому повітрі, напоєному пестінням. Життя, нове, молоде життя чути було наоколо. Молоденька травиця навіть і при вечоровому світлі відбивала ярою барвою від чорної, ще вогкої землі. Садок стояв нерухомо, укритий більше цвітом, ніж листом, укритий тим білим та ясно-рожевим цвітом надії, ніжної, непорушеної краси. Сам соловейко тим чарівним співом розвивав той цвіт… Тож пісня його єдналася і з тим цвітом, і з прозорою блакиттю весняного неба; воля, щастя, озивалися в тім співі!..
На Хуторі
У хаті в селянина Остапа та його жінки Ганни — радість: найшлось телятко теї ночі. Вони внесли його в хату, бо мороз був великий, і воно могло й замерзнути в хліві…
— Минічка, миня! — примовляла Ганна, гладячи телятко.— Яке ж воно гарненьке! — додала молодиця, весело дивлячись на чоловіка.
— Ото вже тішитиметься Івасик, як прокинеться!
Ганна поглянула на піл, там спав ЇЇ первенчик — гарненький, білоголовий хлопчик Івась.
Телятко ледве держалося на ногах та дивилось карими добрими оченятами, поводячи вухами. Остап сів на лаву, уперся руками в коліна і поглядав то на теля, то на піл, на Івася. На молодому виду в Остапа сяяла втіха, сірі очі наче сміялись, одсвічуючи в собі щасливу думку. Ганна побігла і через якусь хвилину вернулася з оберемком соломи в руках.
Найгірші вороги
Стояла велика діброва. Були там і дуби широкочолі, і липи запашні, і ясені-красені, й тремтячі осики, і всяке інше дерево, скраю, понад лукою, була и оілоцвітна черемшина» і червона калина. Стояла діброва, пишалася; купалася в промінні сонця, з вітром гомоніла. Пишалася, красувалася. Аж ось одного дня прийшли люди, а з ними вози. На тих возах лежали сокири; вони були ще без топорищ, та були нові, блискучі, страшні. Побачила ті сокири діброва й стурбувалася, збентежилася. Зашуміла берестина дебелим віттям, затрепетав осокор білим листом, мов роняючи сльози, захитався в турботі і клен веселий, зажурилася тяжко й червона калина…
Увінчаний співець
Українські оповідання для дітей, Олена Пчілка, Ольга Косач, оповідання Увінчаний співець”Колись давно, віків шість тому назад, жив собі співець у далекій від нас стороні. Зручних співців називали тоді в тій стороні трубадурами: «трубадур» — значить, вигадник, перебендя, бо то ж, власне, ті співці складали пісні з своєї голови, ходячи з одного місця в друге, співали вони свої пісні на послухання убогим і багатим. Той співець, про якого я хочу вам розповідати, звався Артур Вродливий. Він мешкав у великому стольному городі, де жив сам король, але часто Артур ходив і в інші місця, від більшого до меншого, від города до села. Складав він прехороші пісні і, приграваючи хороше на кобзі, співав їх то по вулицях, то по дворах…
Як швидко літо проминуло
Як швидко літо проминуло!
Прийшла осінняя пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько,
Жене понурії хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.
Лелека
Полтавські примовки
— Лелеко, лелеко!
До осені далеко?
— Як замовкнуть жаби,
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, —
Мені їсти не стане,
Полечу в інший край,
На той рік дожидай!
Сон
Приснився сон малій Марусі,
Що вже у білому кожусі
Прийшла сама Бабусенька зима —
І рукавами в полі має,
Замети сипле-насипає.
Садки у інеї стоять,
Доріжкою санки риплять…
Маруся з братиком у хаті,
Тепер на волю не багаті,
Лиш ту собі потіху мають,
Що дивні квіти розглядають —
Ті квіти білі на шибках,
Мов у якихось дивних снах,
Химерне листя розстилають.
І тільки всього…
Сумно з хати
Марусі в вікна виглядати.
Зимовий вечір
Пізній час, моє дитятко,
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко,
Час вже спатоньки лягати.
Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув — знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Малр стріхи не зриває.
Не клопочеться й хлопчина,—
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.