Справжній герой і капітан: історія військовополоненого моряка Богдана Небилиці

Це історія Богдана Небилиці, військовополоненого моряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. У спецпроекті “Прямого” батьки розповіли історію хлопця, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Один плац – два табори. Між юнаками та командуванням – якихось сто метрів. Та насправді їх вже назавжди розділила прірва. Це український Севастополь, де у 2014-му перед нахімовськими курсантами став доленосний вибір – з ким ти? Ми ніколи не дізнаємось, чому одні відреклися від України та переодяглися в триколор. Але одне нам відомо точно – війна оголила не тільки зрадників, а вона ще й подарувала нам справжніх героїв. І ім’я одному з них – Богдан Небилиця.

Це тоді ще 20-річний курсант Богдан Небилиця разом із друзями під час церемонії підняття російського прапору в академії почав співати гімн України. Хай ледь не зі сльозами на очах, але хлопці співали з такою силою, що навіть оркестру не вдалося заглушити їхні слова. Вчитися там та служити на флоті – мрія Богдана, про яку хлопець ледь насмілювався говорити вголос. Відмінник у всьому, Небилиця, після школи склав іспити одразу до п’яти вузів. І, здивувавши сам себе, в усі вступив. Але вибір був очевидним. Як тільки хлопець побачив власне прізвище у переліку курсантів Севастопольського військово-морського ліцею, перевагу віддав саме йому.

“І ми гуляли там усі, відмічали, що він поступив у ліцей севастопольський. А він один зажурений був. І хресна його підійшла та каже: “Богданчику, а чого ти зажурений сидиш?” А він каже: “Я переживаю, чи я справлюся з цим завданням, чи ні? Там дуже відповідально”, – пригадує мама військовополоненого Богдана Небилиці Валентина Небилиця.

Читайте також: історію військовополоненого моряка Олега Мельничука.

І вже за якихось п’ять років потому Богдан Небилиця стає командиром малого броньованого артилерійського катера “Нікополь”. Ще такий юний, а вже перший командир на човні. Наче саме ім’я хлопця вже передрікало його долю – бог дав Богдану і стрімку кар’єру, і неймовірні для його віку випробування.

“Богданом дід назвав. Дуже хотів. “Богом даний”. І я кажу, що Богданчик. Всі піддержали, що Богдан. До посліднього нам сказали, що дочка третя, а тоді в роддомі оказалось, що він родився у рубашці, як кажуть. Плівкою замотаний. Це мені так розказали, що вони, вроді як, щасливі, що на світ народилися”, – розповіла мама Валентина Небилиця.

Та марив наймолодший син в родині Небилиць не лише морем, а й адреналіном швидкісної їзди. Свого часу батьки Богдана, втішені його успіхами, придбали сину-курсанту мотоцикл, про який він так мріяв. Та після 14-го, спочатку переживши анексію Криму, згодом Україну накрила ще чорніша хвиля потрясінь. Коли російські військові зайшли на Донбас, Богдан був ладен віддати все найдорожче, аби допомогти військовим на фронті.

“Він, як приїздив сюди, так їздив на ньому. А коли почалась війна, він мені зателефонував і сказав: “Приїдуть хлопці з “Айдара” – батько, віддай”. Хлопці приїхали на бусіку. Коляску окрему, а те окремо. В бус кинули, і повезли. І я поняв, що вже Богдан – не пацан”, – повідомив батько полоненого Павло Небилиця.

Та вже згодом не менш мужньо Богдан і сам вийшов на інший бік фронту, захищаючи Україну з моря. Одного слова командира вистачило б, аби здати наші кораблі, аби скласти зброю та віддатися у полон. Та 25-річний командир Нікополя ще п’ять років тому вже стояв на своєму особистому плацу і вже пообіцяв собі: хай скільки додолу не летіло українських прапорів, він не втомиться їх підіймати знову.

Читайте також: історію військовополоненого моряка Романа Мокряка.

“А я то не знала, що він там на “Нікополі”. Він мені не розказував. Тату розказував, а мені все казав: “Мам, все добре”. Ніколи він не обсуждав роботу у морі. “Все добре”. Як захопили “Нікополь”, “Бердянськ” і “Яни Капу”, так ми дивилися Ганапольського якраз. І він взяв і читає – “Небилиця”. Я стала плакати. Він говорить: “Небилиця Богдан”… І став про нього розказувати”, – пригадує мама військовополоненого.

І хай так, сьогодні прізвище Небилиці в списку 24-х українських військовополонених, вже дуже скоро Україна забере його додому, а полон зітреться з пам’яті назавжди. Тоді як ім’я героя Богдана Небилиці назавжди закарбується в нашу історію – історію, де герой співає гімн в обличчя окупанта. Історію, коли Богдан та його побратими знову зможуть направитися із Одеського порту прямісінько в бік повернутого українського Криму.

“Ми надіємося, що все це колись має бути завершено, він повернеться і продовжить свою військову справу, як і мріяв”, – наголосив батько полоненого.

Читайте також: історію військовополоненого моряка Богдана Головаша.

Нагадаємо, у спецпроекті “Прямого” батько та мати нареченої Сергія Чуліби розповіли історію моряка, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.