Статистика розкрадання армії України у 2004-2017 роках: Луценко озвучив приголомшливі цифри

Генеральний прокурор  Юрій Луценко під час засідання тимчасової слідчої комісії щодо фактів розкрадання в Збройних силах України повідомив приголомшливі цифри систематичного руйнування української армії.

Трансляцію вів “Прямий”

На кінець 1991 року на території України після розвалу СРСР залишилось стратегічне угрупування військ у складі трьох військових округів.

На території України дислокувались три військові та дві танкові армії, армійський корпус, чотири повітряні армії, окрема армія протиповітряної оборони, ракетна армія, чорноморський флот, два вузли систем упередження протиракетних нападів та інші військові формування.

Загальна чисельність особового складу становила понад 800 тисяч військовослужбовців. 6,5 тисяч одиниць танків, 7 тисяч одиниць броньованих машин, 2 тисячі літаків, 350 кораблів, 1272 одиниці ядерних боєголовок і міжконтинентальних балістичних ракет.

В 1991 році Україна була ядерною державою. отримавши третій після США і Російської Федерації ядерний арсенал. Його основу становили 5 дивізій 43-ї ракетної армії колишнього СРСР. На її озброєнні стояли стратегічні комплекси стаціонарного базування, у шахтах ракети УРП, РТ, “Піонер”.

В цілому Україна мала 176 міжконтинентальних балістичних ракет і близько 2500 одиниць тактичної ядерної зброї.

На озброєнні ВСУ перебувало 44 стратегічні бомбардувальники Ту, які могли переносити ядерну зброю.

За оцінкою більшості військових фахівців, цей потенціал був достатнім для створення потужних національних збройних сил для розв’язання соціальних питань, у тому числі оперативних.

Реалізація надлишкового майна, озброєння та військової техніки дозволяли отримати достатні кошти для проведення модернізації ЗСУ.

Світовий досвід військового будівництва і військова наука свідчать про те, що у певний час оптимальна чисельність Збройних сил має становити близько 1% від чисельності населення держави.

Тим не менш, одразу після 1991 року після декількох років, коли Українська влада почала здійснювати комплекс заходів по контролю над збройними силами і технікою, яка дісталася складам від розвалу Радянського Союзу, відбулося бездумне скорочення військ в Україні. А від так, пов’язане з ним, бездумне визнання озброєння скорочених військових частин як надлишкового майна.

При проведенні кримінального провадження слідчими і експертами хронологію подій було умовно розділено на чотири етапи.

1. 1991-1996 роки. Це президенти: Леонід Кравчук, Леонід Кучма. Міністри оборони: Костянтин Морозов, Віталій Радецький, Валерій Шмаров, Олександр Кузьмук. Начальники Генерального штабу: Георгій Живиця, Василь Собков, Анатолій Лопата, Олександр Затинайко.

Цей етап характеризується намаганням вищого військово-політичного керівництва держави організувати управління військами, що залишились на території України після розпаду СРСР. В результаті проведення заходів по роззброєнню, зокрема по відмові від засобів тактичної ядерної зброї були створені умови для поступового системного зниження рівня боєздатності Збройних сил України.

2. 1997-2005 роки. Президенти: Леонід Кучма. Міністр оборони: Олександр Кузьмук, Володимир Шкідченко, Євген Марчук. Начальники Генштабу: Олександр Затинайко, Володимир Шкідченко, Петро Шуляк, Сергій Кириченко.

За висновками експертів характеризується скороченням чисельності військ, формуванням нової структури Збройних сил України, намаганням створення ефективної структури управління обороною України.

В результаті продовження заходів необґрунтованого скорочення чисельності збройних сил, розпочався процес системного зниження рівня боєздатності ЗСУ.

3. 2006-2009 роки. Президент України – Віктор Ющенко. Міністри оборони: Олександр Кузьмук, Анатолій Гриценко. Начальники Генштабу: Сергій Кириченко, Іван Свида.

Характеризується намаганням удосконалення нормативно-правової бази, уточнення доктринальних документів щодо організації підготовки із застосування ЗСУ. При цьому значно поглибився процес зниження рівня боєздатності ЗСУ в результаті продовження проведення заходів без системного скорочення чисельності Збройних сил.

4. 2010-2014 роки. Президент України – Віктор Янукович. Міністри оборони: Михайло Єжель, Дмитро Саламатін, Павло Лебедєв. Начальники Генштабу: Григорій Педченко, Володимир Замана.

Один із найскладніших етапів функціонування ЗСУ, який характеризується ігноруванням керівництва Міністерства оборони України та командування ЗСУ основних положень і засад теорії воєнного мистецтва, досвіду раніше досягнутих результатів реформування ЗСУ.

Цей етап ми умовно розбиваємо на три частини.

Перший період – 2010-2011 роки. Міністр оборони:  Михайло Єжель. Начальник Генерального штабу: Григорій Педченко.

Характеризується розформуванням об’єднаного оперативного командування і командування сил підтримки ЗСУ. Експертами встановлено, що розформування об’єднаного оперативного командування, практично знищено оперативно-стратегічний рівень структури ЗСУ і дезорганізовано управління обороною держави на оперативностратегічному рівні.

Відсутність оперативного стратегічного органу управління стало однією з основних проблем організації оборони та територіальної цілісності України у 2014 році.

В результаті розформування об’єднаного оперативного командування ЗСУ були позбавлені органу управління військами, який був би спроможний спрямувати міжрядове обговорення військ, організувати його підготовку, спланувати операцію зазначеного угрупування військ та успішно провести її.

В результаті проведення досліджень встановлено, що на початку 2014 року мобільність військових формувань ЗСУ на оперативно-стратегічному, оперативному рівні була повністю паралізована.

Генеральному штабу ЗСУ прийшлось у 2014 році поспіхом формувати так званий штаб АТО на території Донецької й Луганської областей. Фактично це був аналог знищеної у 2010 році об’єднаному оперативному командуванню, який набував у ході бойових дій оперативної спроможності з управління міжрядовим і міжпідвідомчім формуванням військ в ході операції бойових дій на Донбасі.

Комісія експертів зробила висновок, що розформування командування підтримки ЗСУ призвело до втрати централізованого управління системи всебічного забезпечення ЗСУ в мирний час та під час підготовки проведення операції. Відсутність централізованого керівництва системою матеріально-технічного оперативного забезпечення в подальшому призвело до дезорганізації матеріально-технічного і оперативного забезпечення військ, що спонукало стихійний розвиток волонтерського руху в початковий період застосування ЗСУ проти незаконних збройних формувань на території Донецької, Луганської областей у 2014 році.

Другий період – 2012 рік. Міністри оборони: Дмитро Саламатін, Павло Лєбєдєв. Начальник Генштабу: Володимир Замана.

Характеризуються остаточною дезорганізацією системи ППО держави, переглядом воєнно-адміністративного розподілу території України, безпідставними змінами системи мобілізації та планування переведення ЗСУ на так звану трирівневу систему управління, яка, по суті, створила умови для критичного рівня розбалансування системи загального управління військами операції.

Заходи планувалися й проводилися без урахування вимог законів України, постанов кабміну та підзаконних нормативно-правових актів. В цей час структурний підрозділ міноборони, генштабу, військових установах командування ЗСУ розпочався поступовий перехід до розробки тимчасових окремих керівних документів, які розроблялися для так званого узаконення політики міноборони та командування ЗСУ, які не відповідали ні законам України, ні військовій теорії.

Зазначені рішення, які приймались керівниками міноборони та генштабу в 2012 році негативно вплинули на подальший стан організації протидії окупації Криму та східних територій України. Створення окремого оперативного командування в Криму, в результаті чого всі військові частини, що дислоковані на його території, були передані під управління командуванню військово-морських сил.

Штучно порушили єдині системи управління берегової й територіальної оборони й мобілізації, що унеможливило вплив командувачів на ЗСУ на виконання завдань за призначенням формуванням військ під час окупації української території в Криму.

Третій період – 2013-2014 роки. Міністр оборони: Павло Лєбєдєв. Начальник Генштабу: Володимир Замана.

Характеризується завершенням розформуванням армійських корпусів як основи оперативно-тактичного рівня структури ЗСУ, остаточною дезорганізацією системи управління військами на всіх рівнях від бригад до видів ЗСУ, крім повітряних сил ЗСУ.

Цей період “військового будівництва” також характеризується намаганням організаторів оборонного планування штучно, у мирний час, розподілити ЗСУ на три окремих командування, які мали б бути сформовані за територіальним принципом і практично не підпорядковувалися загальному командуванню.

Комісія експертів Київського науково-дослідного інституту зробила висновки, які є ключем до подальших дій слідчих і прокурорів.

Президент України Віктор Янукович, під час його перебування на посаді президента України, всупереч вимогам статті закону України “Про оборону України” на інформації служби зовнішньої розвідки України у вигляді документу оцінки воєнно-політичної обстановки, затвердженої Міноборони, в якому розглядалися потенційні загрози України з боку РФ шляхом посилення угруповань РФ поблизу українського кордону та наявності потенційних територіальних претензій Росії до України стосовно Севастополя та Криму.

Були вказані можливі сценарії організації загрози України з боку РФ, зокрема варіант можливого створення збройного конфлікту на держкордоні України, а також щодо переростання його у збройний конфлікт всередині держави, належним чином не відреагував.

Як верховний головнокомандувач ЗСУ президент Віктор Янукович всупереч вимогам ст. 102 та п. 19,20,21 ст 106 КУ воєнно-політичної обстановки в Україні та в світі не врахував. Рішення щодо відвернення потенційної загрози не було прийнято.

Всупереч вимогам ст. 13 КУ “Про національну безпеку України”, національної безпеки України не забезпечив. Всупереч ст. 6 ЗУ “Про оборону України” відповідних указів, директив, завдань з оборони – не видав.

Тим самим створив умови для втрати в подальшому частини територій держави, які відбулись в результаті агресії з боку РФ шляхом прямого військового втручання в події в Україні, що відбулися в 2013-2014 роках у Криму, Донецькій та Луганській областях.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.