Страху не було, лише усвідомлення приреченості: Василь Бирзул про перші дні після аварії на ЧАЕС

Ведучий телеканалу “Прямий” Василь Бирзул поділився спогадами про події після аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Він був одним з перших журналістів, хто потрапив туди після аварії та почав висвітлювати події тих днів.

“Ми з Олександром Будком фактично нелегально дісталися Прип’яті. Ми домовилися із екіпажем ракети, яка їхала в Прип’ять, щоб нас вписали в члени команди. Таким чином ми приїхали десь на початку травня, близько 9 числа”, – розповів він.

Бирзул згадує, що в зоні ще бігали свійські тварини, проте людей не було вже більше 10 днів. І це жахливе видовище, коли все цвіте, все буяє, а ти йдеш пустинним містом.

Зрештою журналістів заарештували, привели до урядової комісії, де чиновники почали збиткуватись: “що вам тут потрібно, чому ви приїхали?”. В зону був закритий в’їзд і ніхто не міг потрапити, бо дуже складна ситуація була, ніхто не знав, що буде з цим реактором.

Бирзул розповів, що зрештою йому дали зелене світло на висвітлення ситуації в Чорнобильскій зоні: “зустрічався з академіками, Велеховим, Кідаспрою, який потім застрелився, з багатьма людьми, які були відповідальні за роботи в Чорнобилі. Треба було бачити паніку Велехова, який чотири дні не спав”.

“Ми побували на всіх об’єктах, нам потім видали ось такі перепустки, де написано “всюду”.  Тобто будь-куди я міг піти за цією перепусткою і на будь-якому місці бути. Тобто радіожурналісту не обов’язково було бути там, де зварюють стінку між 3 та 4 блоком, але ми туди з доземетристками по тих галереях бігли, щоб менше радіації схопити, і дивилися, як електрозварювальники виконували роботи. І потім уже у безпечній зоні ми з ними брали інтерв’ю.

Нас цікавило все. Навіть тоді Віктор Хапренко, замполіт 605 управління каже мені: “Василь, хочеш заглянути в реактор?”. Він мав перевіряти вже коли закривали реактор і залишилося кришку накрити. Ми довго йшли цією станцією, десь вода тече, дійшли до 72 відмітки. Та сидів солдатик, який говорив “Майна! Віра!” для того, щоб опускати кришку цього саркофага, яка довго не могла стати на місце. Я досі пам’ятаю цього солдатика і пам’ятаю зрештою всіх людей, можливо прізвище забув, але очі пам’ятаю багатьох. Страху не було в людей в зоні, але вони розуміли, що приречені.

…я виходжу з, скажімо, укриття і мені треба їхати на Чорнобиль. Я зупиняю “міксер”, який їде до брудного перевалочного пункту. Він висаджує мене на дорозі, я йду пішки до Чорнобиля, їде якийсь “бобік” і з нього кажуть мені: “Парнішка, садісь”. Це той випадок, коли краще погано їхати, ніж добре йти. І я залажу на якісь там ящики і мене довозять до Чорнобиля. Ми добували матеріал незважаючи на небезпеки”, ділиться спогадами журналіст.

Бирзул задоволений, що таким чином виконав свою журналістську місію.

“Ми почали розповідати про те, як іде ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС, як наші люди працюють. Інша справа, що цензори вирізали багато з того, що ми говорили. Але все одно якась інформація доходила, і оскільки ми були радіожурналістами, то радіослухачі відчували, що ми там є і ми розповідаємо, які роботи виконуються. Вони принаймні були спокійні, що все під контролем”, – розповів він.

Нагадаємо, 26 квітня Україна та увесь світ згадують жахливу за наслідками та найбільшу  в історії людства техногенну катастрофу – вибух четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.