Таке темне і сумне кохання: рецензія на комікс “Місто Гріхів. Важке прощання”
З розвитком екранізації коміксів голлівудською кіно-індустрією в Україні все більше з’явилось фанатів коміксів, однак при більш детальній розмові з багатьма такими фанам, виявляється, що всі їхні знання про комікс-індустрію обмежуються творчими продуктами DC та Marvel. Неймовірно приємно, що та невелика кількість українських видавництв, що взялись лупати скалу комікс-індустрії в Україні, почали “заводити” в український культурний сегмент не лише DC та Marvel, а й інші видавництва. Зокрема серед українських видавництв останнім часом дуже популярним стало Dark Horse Comics, яке виникло як противага біполярності DC та Marvel. Сьогодні ж в мої руки, для рецензування, потрапив уже культовий комікс “Місто гріхів”, який адаптувало для українських читачів видавництво MAL’OPUS.
Для більшості українців “Місто гріхів” – це насамперед фільм Роберта Родрігеса з Мікі Рурком, Брюсом Віллісом та Джессікою Альбою у головних ролях. Однак, рецензуючи комікс, варто опустити наявність екранізації, щоб краще розгорнути саму історію графічного роману.
Наразі видавництво видало перший том “Міста гріхів” – “Тяжке прощання”. Всього ж цикл нараховує сім повнометражний графічних новел.
Місто Гріхів — це вигадане місто, що розкинулось десь на південному заході США. В часи “Каліфорнійської золотої лихоманки”, одне з багатих сімейств, Рорки, розбили у місті мережу борделів, таким чином зробивши непривітне маленьке містечко — меккою розваг та втіх для всіх шукачів легкої наживи. Звісно, що такий підхід до урбаністики приніс свій відбиток на місто, яке стало стоком для всього соціального сміття — місцеві політики, які переважно представники кількох олігархічних сімейних кланів, повністю купили місцеві правоохоронні органи, перетворивши їх на кишенькових тонтон-макутів. А центр міста перетворився на величезний квартал червоних ліхтарів, який контролюється автономними збройними угрупованнями повій, які регулярно ведуть вуличну війну з поліцією та найманцями. На цьому темному тлі й розгортаються долі героїв “Міста гріхів”.
Конкретно історія “Тяжке прощання” – це притча про кохання, сенс життя та помсту, загорнутими в дуже смачну обгортку неонуару та кримінальної романтики.
Але давайте по черзі: головний герой коміксу — Марв. Марв — кремезний найманий вбивця, чиє минуле пройшло в жорсткій армійській службі, вуличних бійках, тюрмах та організованій злочинності. Біографія Марва нанесла міріади шрамів на його обличчі та психіці. Нам герой, а скоріше антигерой, являється уже психічно неврівноваженим маніяком зі спаплюженою зовнішністю та нульовою соціальною адаптацією. Але навіть в житті такого бідолаги, як Марв, з’являється щось хороше, добре та світле. Одну з ночей він проводить з найрозкішнішою повією Міста Ґолді. На ранок постіль Марва холодна, але не тому, що кохана накивала п’ятами, а тому, що вона відійшла у відпустку з якої вже не повертаються. Охоплений ненавистю та пристрастю Марв клянеться знайти та помститись убивці.
Читайте також Війни найманців, пригоди лисичок та “український Марвел”: що презентували на Київському фестивалі коміксів
Далі канва сюжету розвивається в стилі нуарного детектива-триллера з неймовірно яскравими персонажами — власником бару трансвестом, релігійними фанатиками, людожерами, бандами повій, лесбіянками в поліційним жетоном і взагалі багато ким, хто не вкладається в рамки “здорового суспільства”.
У своїх філософуваннях Марв виводить одну важливу для коміксу максиму – “Пекло — це прокидатися кожного клятого дня й не знати чого ти тут”. З цією максимою і проноситься решта коміксу — Марв, який по факту класичний літературний приклад “маленької людини”, повстає проти величезної системи корумпованої влади, мафіозних кланів та решти значно сильніших за нього сил лише з однією-єдиною метою — помсти за кохану, яким би не було її соціальне становище. Марв чудово розуміє, що вся ця історія обов’язково закінчиться його смертю, однак вона є сенсом його життя.
Читайте також Історія не зовсім тихого ранчо: рецензія на комікс “Чорний молот”
Взагалі велика частина тексту коміксу — це роздуми Марва про життя, які відмежовують від діалогів, виносячи текст за картинку. Направду, чи це старання перекладача Микити Янюка чи все ж таки оригінальний текст Френка Міллера, але багато в чому ці спогади віддають ванільними статусами в уже заблокованому “Вконтакті”, на кшталт “Я люблю дощ. Він допомагає мені думати”.
До речі, щодо самого перекладу, то він виконаний досить таки в дусі неухваленого закону Богомолець — обсценної лексики в ньому майже немає, хоча було б логічно, якби персонажі з соціального дна проклятого міста її використовували.
Щодо промальовки коміксу, то вона неймовірно якісна. Чорно-білий контраст та різкі лінії промальовки персонажів та роблять його не просто неонуаром, а по-справжньому передають атмосферу моторошного міста, в якому немає проблиску надії.
В сухому залишку, “Тяжке прощання” – це сумна притча про те, що варто лиш вкласти в життя сенс, як людина зможе зробити нездійснене. І весь цей сенс крутиться навколо кохання. Фактично, “Тяжке прощання” – це історія трагічного кохання, яку добряче обгорнули в нуар та зав’язали бантиком кримінальної романтики.
Читав і розбирався Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.