Це приголомшлива людська історія такого шекспірівського розливу – Сергій Лойко розповів про свій новий фільм

Відомий журналіст і письменник Сергій Лойко розповів про свій новий документальний фільм, який можна буде побачити вже цієї осені.

Сергію, я хотіла поговорити з вами про той фільм, який глядачі нашого каналу вже побачать цієї осені. Це черговий документальний фільм. Не будемо “спойлерити”, але все-таки з ваших вуст це дозволяється. Про що це буде? Чому буде присвячена ця робота?

– По-перше, я хочу почати з того, що вітаю всіх наших глядачів і вас зі святом. Це чудовий день, приголомшлива погода. Приголомшливий парад. Бажаю всім щастя і здоров’я в особистому житті. Тепер – про мій новий фільм. Мене часто запитують: чому у вас “Аеропорт” була військова книга, майже документалістика, а “Рейс” – це трилер, бойовик, зовсім інший жанр, і чому другий фільм відрізняється від першого? Перший фільм – це шпигунський детектив, який розповідає про життя простих людей на сході України. А цей фільм – це така трагікомелодрама. Мене в першу чергу цікавлять люди, які якось діють в обставинах, які їм пропонує життя.

Це документальна історія чи це художня?

– Абсолютно документальна історія. Це історія однієї жінки, яка відсиділа 20 років, отримала вирок до довічного ув’язнення за злодійське, жорстоке і, я б сказав, звіряче, судячи з матеріалів справи, вбивство двох людей, двох чоловіків. Її в цьому звинуватили.

І вона відсиділа в Качанівській колонії 20 років?

– Вона в Качанівській колонії сиділа 13 років, а більше семи років до цього вона сиділа у Львівському СІЗО. Качанівська колонія, знаєте, в порівнянні з Львівським СІЗО – це Маврикій який-небудь, грубо кажучи. І президент Порошенко дарує їй свободу. Він її помилував. Але ви повинні розуміти, що помилування абсолютно не означає прощення гріхів і не означає виправдання. Тобто вона сама у фільмі говорить: “Я вийшла на свободу, але я вбивця. Я знаю, що я нікого не вбивала, але всі люди навколо дивляться на мене як на вбивцю. Я йду по вулиці, і люди бачать в мені вбивцю”. І вона зараз намагається повернути собі чесне ім’я, намагається добитися перегляду того вироку. Вона вважає – і тут ми переходимо до найголовнішого, до любовної історії, до любовному трикутнику – що її підставив і засадив у в’язницю її коханий, якого вона безмірно любила, якому вона довіряла. І всі ці 20 років ні на суді, ні на слідстві, ні в тюрмі вона ні разу не визнала свою провину. І ось вона виходить з в’язниці, і головна думка – це не помста, а вона просто хоче зустрітися зі своїм колишнім коханим і заглянути йому в очі. І здавалося, коли ми починали робити цей фільм, це неможливо. Тобто нам доведеться без цього обійтися. Але, як в передачі “Жди меня”, у нас раптом все склалося. І ви побачите цю приголомшливу зустріч двох коханих після 20 років розлуки. Вона вважає, що він злочинець і він засадив її в тюрму. Він каже, що він взагалі з нею не мав жодних стосунків. І це приголомшлива людська історія, на мій погляд, такого шекспірівського розливу. Тому я раджу всім подивитися. І називається цей фільм “Кривава квартира”. Я спочатку хотів назвати її “Нехорошою квартирою”, таким ось булгаківським кліше, але потім подумав, що “Погана квартира” – це все-таки якось так трошки з гумором, саркастично. А тут не до гумору. Це дійсно кривава квартира, за яку загинули дві людини, потім загинув ще один. І глядачам дуже цікаво буде за цим подивитися. Тому що кожен зможе себе поставити на її або його місце. І їхня зустріч – ось ця приголомшлива зустріч – вона більше розповість глядачеві про те, хто правий і хто винен, ніж матеріали слідства, ніж сухі рядки вироку.

Ви і досі підтримуєте зв’язок якийсь з цією жінкою? Я пам’ятаю цю історію. Я пам’ятаю, що помилування відбулося цієї зими. І вона приходила до нас на канал. І тоді було з нею інтерв’ю. Як зараз відбуваються події в її житті?

– Я не знаю. Я з нею після зйомок не спілкувався. Вона живе поки в Києві. Зараз адвокати і народний депутат Олександр Грановський, за клопотанням якого, взагалі, і сталося все це помилування, – вони зараз готують матеріали до перегляду справи. Зараз для неї … Розумієте, дивовижна річ. Тут все треба дивитися в масштабі. Вона жила в тюрмі, і там було зрозуміле, розмірене життя. Кожен день одне і те ж, нічого не станеться, все нормально, все спокійно – поснідав, пообідав. Хоча ти оточений злочинця і вбивцями, вона жила 13 років в колонії, де на 23 в’язнів-жінок припадало 62 вбивства – майже по три на людину. І там були такі страшні вбивці, про які я навіть не можу розповідати. Мій негативний герой мого роману “Рейс” – офтальмолог – в порівнянні з ними взагалі дитина. І вона жила всі ці роки. Але в цьому житті була стабільність. Це, знаєте, як багато хто говорить, що в Радянському Союзі було добре, тому що там була стабільність. Ось у неї теж було добре, там була стабільність. І раптом вона вийшла на свободу, і повинна бути, начебто, щаслива, але зараз головне у неї випробування – довести світові, що вона не вбивця. А це страшніше і важче зробити, ніж сидіти в тюрмі.

Я би хотіла, щоб ви коротенько розказали, чому і з яких причин ви розірвали перемовини, які тривали майже рік, з компанією Columbia Pictures?

– Я розповідав про це багато разів, але зараз коротко повторю. Коли вийшли мої статті про Донецький аеропорт в Los Angeles Times, я отримав дзвінок від високих керівників Columbia Pictures і Sony Corporation, які запропонували мені контракт за матеріалами моїх статей. Але герої моїх статей, обставини, вчинки – вони вже всі перекочували в книгу. І для мене було важливо, щоб був зроблений фільм за романом “Аеропорт”.

І щоб ви могли контролювати весь процес?

– Не обов’язково. Але просто виходило так, що вони могли за моїми статтями зняти фільм, який був би навіть не про Україну. Просто їм сподобався сюжет. А я наполягав на тому, що це повинен бути Донецький аеропорт, і що, почекайте, я зараз напишу книгу, і тоді ви її прочитаєте. Вони сказали: “Та не будемо ми нічого читати. Нафіг нам твоя книга”. Вони розірвали контракт. Я блефував, я зробив помилку. Напевно, треба було погодитися, і тоді цей фільм допоміг би книзі. Але це одна їх не найбільших помилок в моєму житті. Я втратив 150 тисяч доларів. Але зате у мене ще залишається надія, що хтось зробить фільм за моїм романом “Аеропорт”.

Як ваші враження від нашого сьогоднішнього параду? Дивилися ви, була у вас така можливість?

– Я вам чесно скажу, що, по-перше, я дуже багато працював на парадах, на радянських, як фотокореспондент, як кореспондент. Я приїжджав туди о п’ятій ранку, довго там стояв, чекав. Там потім відбувалося брязкання зброєю. Я не люблю паради. Я так багато часу провів на війні, що я не люблю салют, тому що мені страшно стає. Так і з парадами.
Але цей парад, на відміну від московського параду, він виправданий. Я не люблю, коли паради проходять в мирних країнах. Україна – мирна країна, але вона знаходиться в стані війни. Україна захищає свою батьківщину. І цей парад – він виправданий, на відміну від російських військових парадів, якими вони намагаються налякати весь світ. Україна нікого не намагається налякати. Вона намагається показати всьому світу, що ми не боїмося ворога, що ми будемо захищатися, ми такі класні, ми такі красиві. І ось ці хлопці, вони приїхали з фронту, вони зараз поїдуть на фронт. І це по-справжньому. З усіх радянських парадів мені подобався тільки один парад – 7 листопада 1941 року, коли хлопці приїхали на Червону площу з фронту і з Червоної площі поїхали на фронт. Тут приблизно було те ж саме. Я вважаю, що відмінно все пройшло. Погода чудова. Дякую всім творцям цього параду. Чудова справа. Вітаю вас ще раз.

Нагадаємо, 24 серпня  Україна святкує День Незалежності. Нашій державі виповнюється 27 років. Також 24 серпня святкує день народження телеканал “Прямий”.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.