Удар США по Сирії позбавить Росію унікальної ролі круп’є на Близькому Сході – директор Інституту сходознавства НАНУ
Як Російська Федерація відіграє роль круп’є у Сирії та чому вона не може конкурувати у регіоні не тільки з США, а й з Туречинною та Іраном, розповів у програмі “Подія Вересня” на телеканалі “Прямий” директор Інституту сходознавства Національної академії наук України Олександр Богомолов.
– Яка ймовірність удару, і який це буде удар, якщо він буде, з боку Америки, по сирійській владі?
Ймовірність дуже висока, майже стовідсоткова. Тому що треба виконувати обіцянки. Це, можна сказати, частина бренду президента США Дональда Трампа. Він наполягає на тому, що якщо він щось каже, то воно обов’язково відбувається.
– А який це буде удар? Може, це буде удар безпосередньо по Асаду? Можливо, американська розвідка буде просто з повітря його вбивати? Інші кажуть, що він вже тікає в Бейрут з російськими військами.
Це перебільшення. Я думаю, що це просто такий інформаційний вибух чи супровід. Але насправді, звичайно, я не думаю, що йдеться аж про це. Хоч би як багато хто цього не хотів, я думаю, що буде все ж таки більш виважений якийсь вчинок. Бо це було б порушенням традиції, яка склалася щодо сирійського питання, якби одразу остаточно вирішення знайшла б проблема Башара Асада просто в такий спосіб.
– А можна знайти вирішення проблеми Асада? Асада знищать?
Колись він буде знищений. Я думаю, що він не закінчить спокійно своє життя. Все, що про нього наразі кажуть, і ті оцінки, які, в тому числі, дав Трамп, вони достатньо жорсткі і, мабуть, якщо сказати розмовною мовою, абсолютно правдиві: що ця людина є військовим злочинцем. Це абсолютно доконаний факт. І саме цим, як не парадоксально, він є цікавим. Тобто не те, що його хочуть обов’язково бачити Росія чи не Росія, чи Іран… Він є дуже зручним в цій ситуації, яка є дуже складною. Бо зрештою, як раптом виникне якась можливість для якоїсь домовленості і розв’язання, на нього можна повісити всіх собак, пустити його на дно. А решта на фоні його будуть виглядати “д’Артаньянами”, як то кажуть, просто в білому і пухнастому всі будуть. Навіть ті, яких теж можна багато в чому звинуватити.
– Вже приблизно ми собі уявляємо, як буде поділена Сирія?
Сирія фактично вже поділена. Просто питання в тому, що кордони цього поділу є гнучкими. І вони весь час стають предметом якоїсь суперечки між кількома сторонами, як це зараз має місце між курдами і Туреччиною, американцями і ще західними союзниками, і ще дотичними до цього сунітами, і таке інше… Надто складна виникла ситуація. Вона є поділеною, бо фактично є зони, де хтось домінує. І є зона, де домінує Асад. Умовний Асад. Бо Асад нічого не вартий. Асад – це насправді означає: Іран – на 60%, і на 40% чи на 30% – Росія. Те, що араби розповідають про ту ситуацію, яка зараз була навколо Східної Гути. “Гута” – до речі, це “кришка” означає арабською. Це така східна кришка Дамаску.
І на цій “східній кришці” виникла така ситуація, що ніби араби кажуть, що з росіянами вони вже домовилися. Вони, в принципі, намагаються домовлятися з росіянами здебільшого. Бо з іранцями, як правило, погано виходить. А з Асадом просто не варто мати справу, бо він нічого не вирішує сам по собі. Він такий собі Барбак Кармаль – в кишені колись Радянського Союзу – він сидить просто на кріслі і уособлює собою таку кнопочку, яка називається “сирійський суверенітет” і якою користуються обидві інші сторони, так звані союзники.
Росіяни насправді не можуть нічого зробити. Бо у них потуга вся в повітрі літає, а на землі не така вона. А “солдатський чобіт” – це підконтрольні іранцям переважно парамілітарні угрупування, почасти також їх власні “стражі Ісламської революції”. Воно побудовано приблизно так, як на сході України – росіяни і місцеві співвідносяться так приблизно. І в такій ситуації “чобіт” вирішує ситуацію набагато більше, ніж повітря. Повітря – дуже вирішальний чинник, але недостатній для того, щоб закріпитися.
– Що ми отримаємо, припустимо, через десять років на місці Сирії?
Страшно навіть собі і подумати. Вже половина населення країни підірвалося. Тобто фактично вони втратили свої домівки, у них немає дому. Навіть якщо вони не поїхали з Сирії, не стали формальними біженцями, то вони внутрішньо переміщеними особами. Тобто це фактично люди, які є потенційними біженцями, які втечуть назовні чи кудись там. Фактично це люди без коріння вже. Є люди з багатьма образами і претензіями, так само з відчуттям батьківщини, з відчуттям власності на певний шматок землі. Тобто це шалений вибуховий потенціал, який залишається в повітрі, фактично нависає. Це один чинник.
Інший чинник – це те, що країна насправді розпорошена. Йдеться про те, що подеколи відбуваються демографічні зміни, навмисно зроблені під керівництвом іранців. Туди завозять якихось шиїтів аж з Афганістану, наприклад. І зараз депортують населення Гути. А замість нього, як кажуть араби, привозять тих, хто воював на боці Асада, в шиїтських умовних цих загонах. Ймовірно, планується, що вони там будуть розміщені. Тобто Іран би хотів, щоб країна була в етноконфесійному сенсі більше керованою. Бо для Ірану це такий плацдарм…
– В принципі, шиїтів дуже мало в Сирії.
Шиїтів десь в межах 140 мільйонів на всій земній кулі. Сирія не їхня. І навіть алавіти, які там умовні шиїти, тобто та спільнота, до якої належить сам Асад, вона – не класичні шиїти. Але останнім часом цей чинник зневажається, і вони поводяться так, що ніби вони належать до шиїтського світу: “російський мір”, але тільки на шиїтський манер. Так само, як і єменські шиїти. Вони теж іншого штибу, іншого напрямку зовсім. Але іранці дивляться на них як на своїх людей і намагаються на цьому будувати. Привозять інших шиїтів.
Тобто фактично у них яка ідея? Вони воюють проти Саудівської Аравії, потенційно вони намагаються здобути стратегічну глибину і можливість проекції сили на Ізраїль і через нього на Захід фактично. Тобто така ситуація на Середземному морі. І воно до цього йде, так чи інакше.
– Росія втрутилась. І чим це закінчиться для Росії? Тому що у мене немає переконання, що вона реально повернулася на Близький Схід в якості серйозної сили.
Я би дозволив собі таке метафоричне порівняння. Те, що утворилося в Сирії, такий ринок конфлікту, який дуже складний, в нього багато різних ставок, різних учасників, – його можна порівняти з казино, а Росія виконує роль круп’є в цьому казино. Тобто вона сама безпосередньо не грає, нічого безпосередньо в прямому сенсі. Таких ставок, як у турків, чи таких ставок, як в іранців, чи таких ставок, як у саудитів, у них немає. Вони не претендують на ці шматки територій. Можна говорити, звичайно, що вони хотіли би закріпитися у військовому сенсі у вигляді двох військових баз. Але це просто засіб. Треба зважати на те, що це засіб. Це зовсім не те, чого намагаються досягти інші сторони. Інші сторони там живуть.
Росія там не живе. Вона туди приїхала, і вона приїхала гастролювати туди. І вона – в ролі круп’є. Як ми знаємо, казино завжди виграє. Тобто зараз в цій ситуації, яка насправді дуже нагадує ситуацію в казино, казино і відповідно круп’є виграють. Байдуже, в який бік розвивається конфлікт, вони завжди знаходяться в позиції “разводящего”. Тобто вони завжди між сторонами, вони можуть допомогти там… І багато хто, в тому числі той самий Трамп, продовжують мати якісь види, умовно кажучи, чи якесь бачення, в якому він і на рахунок Сирії зможе домовитись.
Росія – чому вона круп’є? Це єдина сторона, яка спромоглася тримати стосунки в той чи інший спосіб з усіма абсолютно без виключення учасниками цієї кризи. Немає жодної іншої сторони, яка має контакторів більше, ніж двох-трьох сторін і таке інше. Там “надцять” сторін в цьому конфлікт. А якщо спуститися нижче на землю, безпосередньо на грунт, і там ідеться про конкретні озброєні угруповання, то Росія так само створила такий механізм, який дозволяє з кожним тримати розмову. Для цього створений “Центр примирення” так званий, який керований Міністерством оборони РФ. Там сидять фахівці, вони знають арабську мову, вони нормально спілкуються з ними всіма, і вони намагаються насправді долучатися до кожної справи у вигляді саме такого “разводящего”, такого круп’є.
Але це дуже ризикова ситуація. Ми зараз побачимо, що насправді відбувається в цьому розкладі. Росію, звичайно, тут бомбардувати ніхто не буде. Росія, більше того, намагатиметься уникнути… що б вони не говорили офіційно, які б не були різні розмови і заяви Путіна чи Пєскова, але насправді Росія уникатиме якоїсь точки дотику з американцями, якщо вони втручаються в цю ситуацію. Обов’язково вона втече.
Що це означає? Це означає втрату для неї власну спроможність далі бути потужним круп’є. Принаймні часткову втрату для початку. Все залежить від того, як потужно будуть тиснути американці. Бо Росія зараз потрібна тим самим іранцям, які насправді її, так то кажуть, бачили в…
– Іранці взагалі тільки про це думають. Вони і китайці.
Але вона дуже важлива їм як затичка чи запорука того, що американці не будуть їх безпосередньо бомбардувати, бо вони скрізь разом. Бо вони знають, що американці уникають у всілякий спосіб прямого конфлікту з Росією. Тобто Росія фактично є щитом для іранців в цьому. А якщо, в принципі, вона усувається і перестає виконувати цю функцію, що вона зробить? Вона змушена буде це зробити, бо вона не хоче цього конфлікту. То для іранців цікавість Росії, скажімо, акції Росії в цьому шоу падають дуже сильно, але не остаточно. Така сама гра йде між Росією, Ізраїлем та Іраном.
– Яка мета Сполучених Штатів?
Є історичний контекст, який треба враховувати. А є також ситуативний, який виник внаслідок діяльності попередньої адміністрації. Ми знаємо, що протягом тривалого часу американці фактично домінували на Близькому Сході. Обама вирішив, що це не обов’язково потрібно Сполученим Штатам. Його політика – повернутися туди, де домінує Китай насправді, і почати з ним конкурувати. Така була ідея. Для цього утворювалися ці всі об’єднання багатонаціональні.
Близький Схід завжди був потрібний в дуже багатьох відносинах. Фактично він був лакмусовим папірцем чи тестовим майданчиком: хто домінує на Близькому Сході – той домінує у світі. Бо це дуже конфліктний регіон. І тут втратили Сполучені Штати. Але це не є провиною трампівської адміністрації.
– Тобто Америка повертається на Близький Схід.
Америка Трампа… Я би сказав так, що не стільки за своїми власними програмними якимись тезами чи орієнтацією особистісною Трампа як політика, а скільки взагалі Америка в цілому як країна, як істеблішмент – вони намагаються відновити втрачене. Така тенденція присутня. Але на це накладається бажання Трампа не перебільшити і не втратити щось так само, його такий певний націоналізм, орієнтацію все ж таки на інтереси внутрішні американські. І це трішки в суперечність вступає. І це заважає насправді бути ефективним.
Детальніше про ситауцію у Сирії читайте у матеріалі “Прямого” Хімічна атака у Сирії та загроза удару новими “розумними” ракетами по режиму Асада: хроніка подій.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.