Український сценарій, або як не повторити досвід Грузії

Джерело: Facebook-сторінка автора

Хто тільки не висловився стосовно прогнозів аналітиків JPMorgan щодо сценаріїв закінчення війни в Україні.

Нагадаю: нам напророчили на 50% “грузинський” сценарій — поступове залишення сам на сам з росією і падіння до її сфери впливу. Інші сценарії — “південнокорейський”, “ізраїльський” і “білоруський” приблизно поділили між собою інші 50% вірогідності.

До цього прогнозу висловлено чимало обґрунтованих претензій. Авторам закидають нерозуміння України, природи нашого спротиву, динаміки суспільства, змін, що відбулись після 2014 і 2022 років… Все це так. І дуже доречно, що цю дискусію перенесли на шпальти й західних медіа, і сегментів соцмереж: чим більше позитивного знання про Україну, тим краще.

Але такі відсторонені — хай поверхові й без глибинного розуміння — погляди в можливе майбутнє насправді дуже корисні. Бо вони допомагають глянути на самих себе. Ба більше: вони дають уявлення про те, як нас бачать у світі. Які там стереотипи та очікування. І як відповідно змінювати нашу інформаційну роботу назовні та змістовну політику всередині – яка єдина здатна генерувати переконливий зміст для роботи інформаційної.

Щоб не впасти в “грузинський сценарій”, треба “не стати Грузією”. Чимало написано про те, що “ми не такі”. Але визнаймо: динаміка громадської думки — річ дуже залежна від обставини та тривалих інформаційних впливів. Влада може тішитись показниками “довіри” – аж поки не вріжеться сходу в крижану реальність.

Бо попри всі оптимістичні заяви та патріотичні настанови, тривожні сигнали лунають. А російський бульдозер, як відомо, повзе.

1. Сам факт появи подібних прогнозів показує, як сприймають події у західному аналітичному середовищі. Саме собою це не смертельно.

Україна з часів відновлення незалежності у 1991 багато разів показувала себе “неочікуваною націю”, unexpected nation словами друга України британського дослідника Ендрю Вілсона. Зрештою, ми скористались шансом відновити незалежність у 1991, не впали у внутрішній конфлікт у 1994-96, відбили намагання встановити проросійський режим у 2004, захистили європейський вибір у 2014 і стали на український курс, а у 2022 Київ не “впав за три дні”. Все – всупереч прогнозам маститих радянологів/росієзнавців.

Однак сам імідж “країни всупереч” добряче набрид. Хотілося б асоціюватися із чимось довготривалішим і стратегічно присутнім. Україна за потенціалом є регіональним лідером і здатна посісти в регіоні місце на кшталт Туреччини. Але для цього треба, хоча б подібно до Туреччини, дати лад нашим спроможностям. Щоб розмови про український потенціал не звучали більше як відомий анекдот.

2. У звʼязку з цим напрошується потреба в зміні дипломатичної та інформаційної роботи за кордоном.

Оцінкою роботи є результат. Це насамперед видно на зовнішньому напрямку. Тому замість “дипломатії договірняків про сімейні фото” Єрмака має прийти підхід “дипломатичного хабу” — скоординованої роботи влади, опозиції, експертів, лідерів думок, діячів культури, журналістів… усіх, кого чують.

А замість російськомовного убозтва “дом-фрідом” має бути відновлено професійне іномовлення, і наповнено змістами та засобами донесення, які зроблять новини з України помітними, позицію України — видимою, а думку України — неможливою до ігнорування.

Досвід обох таборів у Другій світовій може підказати вдалі та невдалі інституційні рішення, а розвиток соцмереж — дати можливість донести повідомлення туди, де необхідно, і у вигляді, який “зайде”.

І так, “марафон” маст дай. Ресурси знадобляться якраз для нормального іномовлення.

3. Людський фактор. Чимало критиків згаданого прогнозу JPMorgan зазначають, що “західні аналітики не розуміють природи нашої стійкості”.

Змушений виступити на захист колег —  трохи розуміючи, як працюють тамтешні установи. Там діє принцип – “рахунок на табло”. Можна справедливо пишатися стійкою незламністю – але згадаймо про стан мобілізації. Ключового елементу опірності країни в війні.

Тут не треба про “рашистське ІПСО” — у нас же чесна розмова. Спроби “присоромити ухилянтів” точно мають моральну силу в вустах тих, хто воює — але чи вони ефективно виконують поставлену задачу? Чи збільшують кількість рекрутів?

Мобілізація — серйозна тема, яку не раз тут обговорювали. Але питання базової підготовки, строків і умов служби, справедливого рекрутування, швидкої реакції на проблеми та захисту прав людини, інформаційного супроводу – все ще залишаються невирішеними. А спроби замінити розв’язання проблем піарним “перетрушуванням” — чи то керівництва ТЦК, чи закладів МСЕК – ситуацію не покращують.

Це той випадок, коли величезну проблему треба розбити на кілька менших, вирішити їх – і стане легше й загалом. Але не вирішуються конкретні проблеми – то залишається і загальна. А бульдозер повзе, грошей на орків у ворога поки вистачає.

4. Компенсувати перевагу ворога у живій силі можна і треба застосуванням нових технологій і масовим виробництвом.

Українці здатні до творчих ефективних рішень – це визнає навіть ворог.

Але ці рішення мають підхоплюватися і масштабуватися. А замість почивати на лаврах – має вестись постійний пошук, як зашкодити ворогу і захистити своїх. Тут теж не може бути партійних симпатій та антипатій, всі ідеї та виробництва мають бути задіяні, а не відкинуті, придушені чи рейдовані, бо повʼязані Порошенком чи будь-ким, хто не подобається владі.

Виживання країни залежить від того, щоб українська влада виходила з ефективності для країни, а не перспектив на виборах.

5. Для здійснення потрібних змін категорично не підходить нинішня система управління “5-6 менеджерів”. Точніше, певне, “4-5 менеджерів” після загибелі Портнова.

Образно кажучи, всі, хто в човні, мають отримати по веслу і можливості гребти саме там, де ефективно. А влада намагається з капітанського містка натомість бити веслами по голові тих, кого вважає перепоною до безроздільного і безкінечного панування. Впритул не бачачи небезпеки та сподіваючись, що “якось буде”, “пронесе” і “обійдемось без Порошенка (а також генералів, мерів, підприємців, журналістів тощо)”.

Ось такі дії, до речі, які чіткі й видимі у світі, штовхають аналітиків на висновки про “грузинський сценарій”. Бо це ж було вже, як модно цитують Кучму.

Найкраще спростування таким викладкам – не мантри про потужну незламність на марафоні чи через моноделегації слуг за кордоном, а через десонстрацію реальної єдності. Для цього, власне, і придумано уряд національної єдності як інститут воєнного часу в демократичній державі.

Тим більше смерть Портнова по-своєму створює для цього шанс. Взятий в союзники проти “папєрєдніков” ватний рейдер, який ще у 2018-19 роках погрожував українським патріотам таборами та “воспітатєнимі мєропріятіямі”, тепер перестав бути. З ним може – і повинне – розпастись усе кубло корупційних звʼязків з антимайданівським, російським по суті душком.

Але саме собою не станеться. Бо надто звикли Єрмак з Зеленським до всевладдя. Зберігатимуть спрута за будь-яку ціну. А це вже створює системний виклик – по всьому ланцюжку описаних тут факторів.

Бо якість управління “4-5 менеджерів” не відповідає масштабам задач. І питання лише в тому, чи вистачить Україні ресурсів перестояти та “переупрямити” росію, коли на кожному повороті влада діє в кращому випадку “задовільно”, а не “добре” чи “відмінно”. Зате добре пояснює людям.

От лише піар-картинки не зупинять дронів та штурмів орків.

Я писав раніше, що “дива не буде”. Знищення Портнова прибрало один з елементів, який робив владу нездатною до змін.

Нині відкрилось вікно можливостей. І зміст українського сценарію насправді залежатиме від того, наскільки українці зможуть виправити систему управління, яка дозволить краще розпоряджатися ресурсами й отримувати допомогу, що дозволить вистояти та перечекати, коли росія надірветься.

Ілюстрація: так ШІ побачив наші перспективи. Сонце для нас зійде – якщо докладемо зусиль на шляху крізь пекло.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.

• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.