Українці, що підкорили канадську кригу: огляд на фільм “Юкі”
Хокей не найпопулярніший вид спорту в Україні, а перипетії Української хокейної ліги цікавлять лише дуже невелике коло вболівальників. Натомість там за океаном, в Канаді та США, існує ціла культура заснована навколо гри з ключками та шайбою з власними героями, традиціями та міфами. Частина цієї культури – українці, чиї батьки перетнули Атлантику в пошуках кращої долі. Про них, власне, нова документальна стрічка спортивного журналіста Володимира Мули – “Юкі”.
Назва фільму походить від американізму “Uke”, так в Північній Америці називаються вихідців з України. Герої стрічки – десятеро канадських хокеїстів українського походження, які стали володарями кубка Стенлі в різні роки: Ерік Нестеренко, Орест Кіндрачук, Джонні Буцик, Джефф Чічрун, Едді Шах, Майк Боссі, Кен Данейко, Руслан Федотенко, Террі (Тарас) Савчук і Вейн (Іван) Грецкі.
Сюжет фільму – це глибоке дослідження внеску українських діаспорян в розвиток та розбудову канадського хокею. Об’їздивши Канаду та США, автор зумів записати інтерв’ю з видатними гравцями, однак в них вони не просто розмірковують про особливості техніки поводження з ключкою чи ностальгують за бентежними часами, коли грали без захисних масок і шоломів, а розповідають про розуміння власної національної ідентифікації. Попри те, що всі ці люди народились в Канаді чи США, жоден з них не володіє української мовою – вони все рівно ідентифікують себе українцями та вважають власні перемоги частково здобутком України.
Для того, щоб підсилити “діаспорну” сутність документалки, режисер використовує дубляж, який записаний довоєнним мовленням, яке збереглось в діаспорі. Спершу важко на слух сприймати, що звичний “воротар” – це “брамник”, однак уже за пів години звикаєш і відчуваєш уже сповна атмосферу української діаспори.
Окрім, власне, записаних інтерв’ю, фільм має багато історичних хронік початку XX століття, що дають нам змогу увійти в контекст доби Української Революції та періоду 1920-30-тих років, коли українцями довелось стати мігрантами. Історичну довідку у фільмі задає історик Роман Коваль, який досить часто подає ангажовану думку та дозволяє собі лишати політичні коментарі, що не найкращим чином впливає на якість наративу у фільмі. Однак, цей недолік перекривається низкою архівних відео хокейних перемог та коментарями північноамериканських хокейних експертів.
В цілому атмосферність “Юкі” дуже сімейна. Кіно не скільки про спортивні звитяги, скільки про становлення спортсменів, їхні сімейні відносини, національну самоідентифікацію, тощо. Тут не так багато історії про волю до перемоги чи залаштунки льодових арен, за те багато про взаємовідносини батька та сина, бережливе ставлення до родинної пам’яті та взагалі про сімейні цінності.
Особливо потужним з емоційної точки зору фінал стрічки, коли під фонову “Зродились ми великої години” канадські зірки хокею (в Канаді, наприклад, популярність Вейна Грецькі цілком співставна з Мадонною) заявляють, що пишаються тим, що вони українці, а потім під наростаюче звучання “Нам Україна вище понад все” йдуть титри з іменами усіх українців, імена яких колись карбувались на кільцях одного з найпрестижніших хокейних трофеїв – кубка Стенлі, патріотичні почуття хоч-не-хоч, але тьохкатимуть в грудях.
В сухому залишку, “Юкі” – це не просто спортивна документалка про хокей та НХЛ. Це стрічка про те, як в професійний спорт поєднується з національним характером та питанням самоідентифікації, що особливо значуще на фоні, коли деякі професійні спортсмени дозволяють собі виводи спорт поза межі політичних процесів.
Спеціально для Прямого Ігор Кромф.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.