Великий друг України: в пам’ять про річницю вбивства Орхана Джемаля

Вчора, 30 липня, уже рік як убили російського журналіста та великого друга України Орхана Джемаля. 

Орхан Джемаль був непересічною особистістю, чия біографія легко може лягти в основу авантюрного роману чи пригодницького екшену.

Дитинство в родині мусульманського мислителя Гейдара Джемаля та регентки православного хору. Строкова служба в десантних військах. Робота в геологічних партіях в Якутії та картографічних і спелеологічних експедиціях в Атласних горах (Північна Африка).  А потім була довга кар’єра в журналістиці, яка за своєю географією нагадує біографію Джеймса Бонда: Північний Кавказ, Південна Осетія, Сирія, Афганістан, Ірак, Ліван, Саудівська Аравія. Під час битви за Триполі, у Лівії, Джемаля поранено з танкового кулемета в ногу.

З початком окупації Криму та війни на Донбасі Джемаль сформував дуже чітку і ясну позицію, яка дуже різко відрізнялась від позиції більшості російських журналістів, які все частіше перетворювались в рупори пропаганди. “Я вам нагадаю, де взялися російськомовні кримчани. Кримських татар виселили в 1944 році, а в їх будинку поселили енкаведистів, що вислужилися“, – заявив він ефірі російського НТВ під час самої істерії “російської весни”.

Щодо самого президента Росії Джемаль також не стримувався у висловах: “Я особисто від Путіна нічого не чекаю. Я просто чекаю смерті цієї людини з природних причин або, що він в ході революції або громадянської війни буде убитий“.

Потім була війна на Донбасі. Джемаль брав у ній активну участь, як кореспондент. Але були й далеко “не кореспондентські” історії. Зокрема в серпні 2014 року, Джемаль визволяв з полону групу кіровоградських спецпризначенців. Бойовики були готові видати полонених українців лише за умови, що хтось приїде в глибокий тил їх забрати. Охочих було мало, як і транспорту для такої місії. Батальйон “Азов” знайшов десь “Ниву” з французькими номерами й на ній, ще кульгавий від лівійського поранення, Джемаль поїхав через лінію фронту за нашими хлопцями. Як згадували учасники тих подій, авто ледь не потрапило в аварію, потім дивом розминулось з підбитим танком. Репортаж надиктовували десь посеред цвинтаря. Однак всю операцію Джемаль поводив себе спокійно, ніби це не передова, а дуже глибокий тил.

Смерть Джемаля — нагла і підла, застала його в найнеочікуванішому місці — Центральноафриканській республіці. Там журналіст знімав документальний фільм про золоті копальні, які контролюють найманці ПВК Вагнера, що тісно пов’язані з “головним російським кухарем” Євгенієм Пригожиним.

Минув рік, а хто убив Джемаля та всю його знімальну групу досі невідомо, офіційна версія слідства, яка вистрибнула майже зразу – “арабомовні бандити”, які так і лишиться невідомими. Однак центр розслідувань “Досьє” до річниці смерті журналіста опублікувала звіт свого власного розслідування. Згідно з ним, за групою Джемаля стежили представники “Вагнера” від початку прибуття в ЦАР. Більшість російських “радників” в силових структурах республіки отримують від “Вагнера”. Також цікавим є те, що у внутрішньому листуванні найманців “африканських” структур Пригожина обговорювали, як створити й вкинути в ЗМІ фейкову версію про причетність до злочину “десяти арабомовних бандитів”, що стало основою офіційної версії слідства.

Раніше Служба безпеки України проводила власне розслідування цієї справи й змогла встановити особи десяти найманців Вагнера, які безпосередньо знаходилися в ЦАР в день вбивства російських журналістів. За даними українських спецслужб, Джемаль зміг докопатись до інформації, як відбувається таємне вивезення алмазів з африканської країни, та як на цьому наживаються на цьому російські можновладці.

Минув рік, як сталась це підла та нагла трагедія. Ніхто ніколи скоріше всього не докопається до істини. Лишається тільки прикрість, що найкращі люди йдуть рано. Йдуть не боячись ночі.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.