Від табличок до способу мислення: що змінює декомунізація в Україні

На День перемоги над нацизмом харківський міський голова Геннадій Кернес закликав жителів міста підтримати петицію про перейменування проспекту Петра Григоренка в проспект маршала Жукова. Згодом цю ініціативу підтримала міська комісія з питань топоніміки й охорони історико-культурного середовища Харкова. Однак, Український інститут нацпам’ять заявив, що таке перейменування є порушенням законодавства про декомунізацію, за що передбачена кримінальна відповідальність. Думки ж самих харків’ян розділились — одні виступають категорично проти, називаючи Жукова “людоїдом”, а інші — підтримують перейменування в знак заслуг полководця в Другій світовій війні.

Фото: Український інтерес/Юрій Шкода

Про те як змінила декомунізація суспільство та чого очікувати від цих процесів у майбутньому в матеріалі “Прямого”.

Більшість сенсів повертається з початку століття

Філософ-урбаніст Ігор Чорний вважає, що процес декомунізації — це не лише процес зміни назв вулиць та демонтажу пам’ятників сумнівним історичним персоналіям. Процес декомунізації — це також зміна міського простору, наповнення міста новими сенсами.

“Якщо дивитись на українські міста, то після декомунізації вони дійсно наповнюються новими сенсами, насамперед тими, що пов’язані з початок ХХ століття, коли Україна отримала можливість створити власну державність”, – зауважує філософ.

За його словами, внаслідок процесів декомунізації на мапі наприклад Києва з’явились такі топоніми, ще буквально 4-5 років назад вважались нереальними.

“Вулиця Омеляновича-Павленка, вулиця Алмазова замінили вулиці Суворова та Кутузова. Багато хто не розуміє, до чого тут декомунізація, але якраз суть в тому, що всіх цих російських імперських упирів діставала сталінська влада для того, щоб возвеличить славу “рускага воінства” в роки Другої світової, фактично, це та ж сама радянська пропаганда”, – пояснює філософ.

Також, за його словами змінився наприклад зовнішній вигляд Києва.

“Насамперед це стосується такого явища, як мурал. Взагалі відношення до нього двояке. Бо з одного боку мурали почали використовувати для прикрашення фавел в Бразилії, і доцільно використовувати в нас такий вид мистецтва теж десь в спальних районах, а не в центрі. Але менше з тим, мурали у нас також мають часто декомунізаційний характер — мурал Скоропадського, мурал Петлюри, мурал Героїв Крут, і це лише в Києві, схожі мурали намагались наприклад в Запоріжжі, але це все ж досить радянізований край, там їх сплюндрували, але це теж певна відповідь на декомунізацію”, – розповідає урбаніст.

Також за словами урбаніста у місті почали виникати нові сенси уже сучасної України.

“Багато почало виникати таких от локальних топосів — насамперед назв вулиць на честь загиблих герої російсько-української війни. Тобто от живе собі хлопець чи дівчина на якісь вулиці, з неї йде на фронт, на жаль там помирає, і жителів вулиці, для вшанування чести цього хлопця чи дівчини називають свою вулицю на його честь. Таким чином у кожному місті витворюється власний культ локальних героїв — це дуже цікаве і правильне явище в формуванні міської пам’яті”, – пояснює Чорний.

Однак, на думку філософа, з процесами декомунізації Україна має і втрати, насамперед того, що стосується тоталітарного мистецтва.

Читайте також: В Естонії створять перший Міжнародний музей пам’яті жертв комунізму

“Чимало зразків монументального мистецтва та архітектури — це радянський продукт. Так, вони несуть потужний ідеологічний меседж, водночас це дійсно потужне мистецтво, яке зараз не роблять. Наприклад, от пам’ятник Чекістам на Либідській площі. Очевидно, що чекісти — це убивці й виродки, і те, що цей пам’ятник стояв до 2016 року — це абсурд. Але сама по собі скульптура досить таки потужна і просто розтрощити її кувалдою — це варварство. Думаю, що такі от скульптури мали бути законсервовані, а потім перевезені в якийсь музей тоталітарного мистецтва чи пам”яті жертв комунізму”, – пояснює філософ.

Однак філософ вважає, що процес декомунізації не повністю завершений в Україні.

“Декомунізації — це не лише зміна зовнішнього вигляду, а формування нової міської культури, нової міської свідомості. Фактично все те, що стосується міської культури у нас формувалось при СРСР, у 1920-30 роках, коли почалась “велика війна міста проти хутора”. Нам пощастило, що ми змогли скористатись частково політикою українізації, однак все ж більшість наших міських сенсів тягнуться з радянського минулого. Тому я бачу кінцеву мету декомунізації — саме в формуванні сучасних українських міських сенсів, можливо частково запозичених з того революційного минулого, однак саме українських” – резюмував філософ.

Населення скоріше підтримує декомунізацію

Соціолог Володимир Паніотто, посилаючись на дослідження, заявляє, що в населення скоріше підтримує політику декомунізації, аніж виступає її противником.

“Щодо загальної абстрактної підтримки декомунізації, то її підтримує приблизно половина населення, не підтримує третина, а інші не визначилися. Тобто в цілому населення скоріш підтримує, ніж не підтримує декомунізацію. Але коли мова йде про перейменування конкретних вулиць та знесення пам’яток радянської епохи, то дуже часто, можливо, в більшості випадків, люди проти перейменування і знесення пам’яток. На мій погляд це так тому, що процеси декомунізації відбуваються формально, показово, без врахування громадської думки й оцінки результатів тих чи інших дій”, – пояснює соціолог.

Читайте також: Верховна Рада схвалила перейменування Кіровоградської області

Для прикладу, який описує ситуацію з декомунізацією Паніотто наводить перейменування міста Кіровоград в Кропивницький.

“За даними дослідження КМІС у 2016 році 80% населенні міста було проти перейменування Кіровограду у Кропивницький, у жителів були свої пропозиції. Але його перейменували й саме в Кропивницький, а не в альтернативні назви, які схвалювало населення міста. Через два роки, 60% продовжувало мати ті чи інші негативні почуття: 28% – гнів, 18% сум, 17% – розгубленість, 16% – безвихідь (можна було вибирати декілька альтернатив), в той час як позитивні почуття лише 17% (з них задоволеність – 6%, радість – 3%)”, – зазначає дослідник.

Паніотто зауважує, що за даними Рейтингу за травень 2018 року, навіть у Києві, де ставлення до декомунізації краще, ніж у більшості регіонів країни, 65% опитаних продовжують вважати, що не потрібно перейменовувати назви вулиць, названі на честь радянських діячів, 22% вважають, що перейменовувати потрібно тільки назви, пов’язані з особистостями, які вчинили злочини проти українського народу, і тільки 9% – за повне перейменування вулиць, що носять імена, пов’язані з радянською історією.

Читайте також: На Луганщині пам’ятник Леніну замінили на скульптуру Цибуліно

“На мій погляд, перейменування не має бути насильницьким, не можна діяти, не враховуючи громадську думку. Треба спочатку переконати людей у доцільності цих дій, довести, наприклад, що людина, ім’ям якої назвали місто чи вулицю, є злочинцем, добитися, щоб хоча б 60-70% підтримували цю ідею. Інакше таке перейменування дратує людей, викликає спротив, недовіру до влади й має зворотний ефект для самої декомунізації. Коли людей не переконують, а примушують, ситуацію легко “відіграти назад” при зміні влади, процес декомунізації не стає незворотним. Якщо б ми почали цей процес у 1991 і рухалися б меншими темпами, але послідовно, постійно переконуючи людей, то досягли б більшого успіху, ніж рішучими діями, які йдуть врозріз з громадською думкою”, – розмірковує Паніотто.

На думку соціолога, якщо в Києві перейменовують 160 вулиць, то старше покоління буде ще довго плутатися в назвах, а молодим буде простіше.

Декомунізація допомогла багатьом українцям дослідити власні родинні історії

Голова Українського інституту національної пам’яті та відомий історик Володимир В’ятрович зазначає, що процес декомунізації має кілька аспектів.

“Це усунення з публічного простору символіки комуністичного тоталітарного режиму, тобто ми говоримо, про перейменування якихось вулиць та населених пунктів, мова йде про демонтаж пам’ятників, мова йде про деконструкцію дуже багатьох міфів та стереотипів, які є у свідомості українського народу і мова йде відкриття архіві КДБ, які є одним з найважливіших джерел історії України. Вся ця сукупність аспектів декомунізації є важливою для того, аби українці почали формувати власні погляди на своє минуле, яке ми й називаємо національною пам’яттю. В цьому полягає прямий та безпосередній зв’язок між процесами декомунізації та формування національної пам’яті”, – пояснює історик.

Читайте також: На Прикарпатті знайшли унікальний архів бійців УПА: історичні фото

За його словами, процеси декомунізації створили умови для пізнання своєї історії, тому на мапі українських міст і сіл з’явилось багато нових історичних персонажів. Однак В’ятрович зазначає, що не було передбачено якогось конкретного списку прізвищ для перейменувань, щоб не нав’язувати якихось поглядів.

“Через те, в різних регіонах ми говоримо про різних людей, яких повернули українці в контексті декомунізації”, – розповідає голова УІНП, додаючи, що багато переосмислено багато персонажів період Української революції 1917-1921 рр, а також учасників ОУН-УПА.

Читайте також: Зовнішня розвідка України оприлюднила унікальний архів про діяльність УНР

Найбільш важливим наслідком декомунізації, на думку історика, стало те, що багато українців змогли дослідити власні родинні історії в контексті загального історичного процесу.

Однак, очільник УІНП розуміє, що здобутки декомунізації можуть використовуватись політиками під час загравання з електоратом, який досі є носієм радянських цінностей, як наприклад це відбувалось в Харкові.

“Очевидно, що в Україні, так чи інакше, є чимало людей, які досі залишаються носіями радянських цінностей. Їхнє уявлення формувалося в умовах радянської пропаганди. Очевидно, що є політики, які раді скористатися цим є такі люди, і відповідно, позиціонують себе, як захисники свого минулого, але впевнений, що таких людей меншість, і вони є недостатньо активними для того, щоб становити якусь загрозу реваншу в питаннях декомунізації”, – резюмував В’ятрович.

Підготував Ігор Кромф.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.