Він патріот: історія військовополоненого моряка Сергія Цибізова

Це історія Сергія Цибізова, військовополоненого моряка, одного з 24 захоплених військами Російської Федерації біля Керченської протоки 25 листопада 2018 року. У спецпроекті “Прямого” його родичі розповіли історію хлопця, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

“У мене все добре. Не хвилюйтеся. Всім люблю і цілую”. Три коротких речення і 9 стислих слів, які дуже схожі на студентські повідомлення. Таке справді поспіхом діти пишуть своїм батькам, аби ті не хвилювались. Але цей лист особливий – його писав зовсім юний хлопець з полону.

“Сірьожу окружили кораблі. Вони стріляли в сірьожин корабел”, – розповів брат Сергія Артем Цибізов.

Росіяни стріляли на ураження, бо вірили, що їм усе знову зійде з рук. Стріляли, бо бачили на кораблях юнаків. Тож сподівалися, що, можливо, вони злякаються зброї. Стріляли, бо більшого їх і не вчили. Але кулі вражали метал – але точно не мужність наших моряків. Таких як 21-річного матроса корабля “Нікополь” Сергія Цибізова.

“Весною так само пішов призов, почався призов в армію. Він пішов в воєнкомат сам, без повістки, без принуждіння. Пішов. Про море він з дитинства мріяв. На морі в дитинстві теж не був, получилося так”, – розповів батько військовополоненого Андрій Цибізов.

Доросле життя тільки почалося, де весь світ стелив тисячі можливих доріг перед Сергієм. А він сам, поки однолітки ховалися та бігали від воєнкомів, пішов до армії та уклав контракт. Але встиг до полону відслужити у Військово-морських силах лише перше півріччя.

“Це “Кременчук” – перший корабель, на який він пішов служити. Це йому командир, коли він пішов з того корабля, подарував це фото”, – згадує бабуся Людмила Цибізова.

І вже згодом Сергія призначають на “Нікополь”. Цей корабель став третім судном у такій недовгій кар’єрі хлопця. Та під час обстрілів всі як один моряки розуміли: назва, викарбувана на кормі корабля, – це нагадування, що вони боронять не просто холодні води моря, а вони – це наш щит для кожного, і навіть однойменного міста Нікополь.

“Він патріот. Тому що в нього, наскільки я розумію, був вибір: йти туди чи не йти туди. Просто я свого сина знаю дуже добре”, – розповідає батько.

Сергій – старший син Андрія Цибізова, справжня гордість та опора. Адже вдома моряк завжди бавився і доглядав молодших братиків, які точно ще до кінця не розуміють, що таке полон, і як це, коли окупанти виривають із обіймів твоїх рідних та розігрують їх наче карту в покерній партії, аби виправдати свої злочини. Діти ще не знають про біль матері та не розуміють її сліз кольору холодного моря. Діти просто чекають на брата, аби Сергій знову покатав їх на мотоциклі та аби у світлій, ошатній формі відвів їх уперше до школи.

“В мене буде день народження. Мені буде шість років, і я піду в перший клас”, – розповідає брат Сергія Цибізова.

– А хто тебе поведе в перший клас?

Артем Цибізов: Сірьожа.

– Ти віриш, що тебе Сергій поведе в перший клас?

Артем Цибізов: Да.

– Ти його чекаєш?

Артем Цибізов: да.

Звідки стільки мужності у кожного з українських моряків? Звідки стійкість протистояти хвилям агресії та тиску вмовлянь? Там у суді, коли їм сухо зчитували заздалегідь погано написаний вердикт, здавалося, що в цю мить вони думають зовсім про інші. Вони нову наче на своїх кораблях плили додому в рідну гавань, де вже відкритими парусами-обіймами їх так чекають рідні.

“Ми цих три місяці не спимо і не їмо нічого. Ми кожен день чекаємо вісточку від нього”, – відзначила бабуся.

“Держусь. Скільки надо буде, стільки й буду ждати. Головне, щоб повернувся”, – розповідає мама Сергія Цибізова.

“Мама кожен день жде його, поки він не приїде”, – розповідає брат.

“Їх дуже ждуть всі сім’ї, всі батьки, всі жінки, всі сестри. Вся країна жде їх”, – додав батько військовополоненого.

Нагадаємо, у спецпроекті “Прямого” батько та мати нареченої Сергія Чуліби розповіли історію моряка, щоб кожен українець знав, який шлях пройшов один із українських героїв.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.