“Якщо вже так свербить”: чотири реалістичні сценарії виборів під час війни
фотоколаж: facebook В.Цибулько
Джерело: Facebook-сторінка автора
Україна вкотре стоїть перед тими ж дверима, що й рік тому, й два роки тому: вибори під час повномасштабної війни. Проте цього разу на дзвінок тиснуть голосніше – з Вашингтона, Брюсселя й від політиків, які давно приміряють крісло на Банковій і лише вичікують момент, коли можна буде вишикуватися в чергу до ЦВК, немов у чергу по каву.
Президент Зеленський зробив пафосну заяву: мовляв, готовий до виборів хоч завтра, аби партнери забезпечили безпеку, а Рада забезпечила юридичну акробатику.
То що ж справді можливо? А що — має вигляд можливого тільки для тих, хто вважає, що ракети прилітають “десь там, у новинах”? Нижче — чотири сценарії, рівною мірою реалістичні та абсурдні, тобто ідеально українські.
Сценарій №1. “Вибори після війни, або Можна ми закінчимо з орками, а вже потім з бюлетенями?”
Найпростіший і найменш скандальний варіант. Україна чесно каже партнерам: “Хлопці, дайте зафіксувати лінію фронту, повернути людей додому, зібрати всіх, хто зараз в окопах, і тоді ми проголосуємо хоч у мармурових кабінках”.
Для цього треба мінімальні законодавчі зміни: чітко визначити, що перші післявоєнні вибори відбудуться в конкретний термін – наприклад, через шість місяців після скасування воєнного стану. Плюс – час на реєстр виборців, виборчі дільниці за кордоном, голосування ВПО й усе те, що в нормальних країнах робиться десятиріччями.
Переваги: легітимність, безпека, здоровий глузд.
Недолік: цей сценарій ощадливий, подобається всім, крім тих, кому дуже кортить “вибори прямо зараз, бо рейтинг дихає на ладан”.
Сценарій №2. “ad hoc-вибори під час війни: якби ми жили в Ізраїлі, може б і прокотило”
Це саме той сценарій, який натякає Зеленський: перепишімо закон, дозволимо вибори під час воєнного стану й проведемо їх за спеціальною процедурою. Усе чітко, красиво й небезпечно, як робота сапера.
Тут з’являється романтика:
* мобільні виборчі комісії на фронті;
* військові, які голосують під артобстрілами;
* біженці, які шикуються в черги до консульств у Берліні та Варшаві;
* списки виборців, які знову “трохи не співпадають”, але то нічого, бо війна.
Це можна зробити юридично, технічно, політично — ідеально підходить для країн, де ворог не б’є ракетами за 1 хвилину після оголошення графіку виборчих дільниць.
Переваги: партнери задоволені, демократія “працює”.
Недоліки: серед виборців і політичних опонентів Зеленського задоволених не буде.
Сценарій №3. “Скасувати воєнний стан на два місяці: вікно можливостей… для російських ракет”
Це сценарій для політичних оптимістів або дуже хоробрих людей. На 1–2 місяці скасовуємо воєнний стан, проводимо вибори, а потім знову його повертаємо.
Наслідки передбачити неважко:
* Кремль бере це як персональне запрошення на феєрверк;
* військові питають: “А вам норм, що мобілізація стала нелегітимною?”;
* юристи хапаються за голову, бо Конституція — це все ж не гумова стрічка.
Переваги: можна провести вибори без танців з КС і спецзаконами.
Недоліки: а хто буде готовий прийняти результат таких виборів?
Сценарій №4. “Гібридні вибори: голосує хто може, а хто не може – той вибачає”
Один із найімовірніших компромісів. Вибори проводяться лише на підконтрольній території, у зонах реальної безпеки. Військові голосують за спецпроцедурами. Біженці – за кордоном. Території, де голосування неможливе, тимчасово залишаються без мандатів або розподіляються пропорційно.
Це схоже на вибори 2014 року, тільки у масштабі, який тоді ніхто не міг уявити. Такий сценарій потребує:
* змін до Виборчого кодексу;
* участі міжнародних спостерігачів;
* дуже прозорої системи підрахунку голосів, щоб ніхто потім не бігав зі словами “легітимність під питанням”.
Переваги: реалістично й здійсненно, за умови коли учасники таких виборів відмовляться ревізувати їх результати.
Недоліки: Росія зробить усе, щоб оголосити такий процес “фейковим” — і значна частина світу це слухатиме.
Отже – вибори можливі. Але не всі варіанти однаково корисні. Україна опинилася в унікальній ситуації: нас хочуть бачити демократією в дії “саме тоді, коли по нас стріляють”.
Наше завдання – не зробити вибори в умовах війни, а зробити вибори, які “не знищать довіру до держави, більше ніж це зробив Зеленський”. Бо перемога на фронті мало що варта, якщо політична система розлітається від першого ж фейку в соцмережах.
Чотири сценарії існують. У кожному є логіка. У кожному – прірва ризиків. Головне – не забути просту істину: “вибори мають підсилювати державу, а не призвести до громадянського конфлікту на тлі війни”.
Хоч війна – це про зброю, але вибори – про легітимність.
А легітимність у XXI столітті – така сама критично важлива , як і ППО.
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.
• Матеріали, що публікуються в розділі “ДУМКИ”, відображають думку автора публікації, який несе повну відповідальність за вірогідність інформації.
• Редакція prm.ua може не поділяти думки, викладені в авторському матеріалі.
• Власник вебсторінки в розділі “ДУМКИ” є автор публікації.