Є всі шанси “переплюнути” Росію: очільник космічного агенства Усов про українське ракетобудування, супутникову програму та колонізацію Місяця

Україна має багате космічне минуле. Першу людину в космос відправляв український авіаконструктор Сергій Корольов. Американці відправляли людину на Місяць “шляхом”, який прорахував українець Юрій Кондратюк. Не так давно Україна брала участь у низці міжнародних космічних проєктів, однак останні три роки в держави не існувало космічної програми. Тепер новому очільнику Державного космічного агентства Володимиру Усову потрібно розробити національну космічну програму наново. Раніше він розробив цифрове видавництво Gutenbergz, який користуються українські школи. Згодом створив стартап Kwambio, який виготовляв високоточні 3D-принтерів для кераміки. Зокрема розроблений компанією 3D-принтер Ceramo Oneстав найбільш швидким та точним 3D-принтером для кераміки в світі. Замовниками компанію Усова були General Electric,Stanley, Coca Cola, NASA та TechStars. До призначення на посаду Усов працював над проєктом ADAM для 3D друку органічних кісток.

Оглядач PRM.UA поговорив з новим очільником ДКАУ про нереалізовані проєкти попередніх років, колонізацію Місяця та чому важливо розвивати космічну галузь.

Перше, що кидається у вічі на вашому Facebook – це ваша аватарка. Ви стоїте “в компанії” погруддя американського президента Джона Кеннеді та моделі ракети “Сатурн-5”. Чому саме ці експонати?

Кеннеді — це визначна постать не лише для історії США, а й для світу в цілому. Завдяки, його політичній волі люди змогли потрапити на Місяць. Як висловився перший “місячний” астронавт Ніл Армстронг, “зробили гігантський крок для людства”. Для того, щоб об’єднувати такі глобальні зусилля нації потрібна неабияка політична воля і лідерські якості. А ракета “Сатурн-5”, тому що це саме та ракета, яка доставила людей на Місяць. З 1972 року, люди на супутнику Землі не бували. Я сподіваюсь, що у 2024 році американська місія повернеться на Місяць. Загалом, коли ми спостерігаємо, як приватна компанія доправляє астронавтів на МКС, то можна стверджувати, що нас очікує новий етап розвитку орбітальної економіки. Якщо з 1998 року там побувало 200-220 людей, то можна очікувати, що тепер там буде 200-220 людей щомісяця. Так поступово, крок за кроком, будемо освоювати земну орбіту.

Питання космосу — це завжди політика. Чи є в українських можновладців державницький погляд на це питання?

Коли я проходив конкурс, то остання моя співбесіда була з президентом України, хоча за статусом мав бути міністр економіки. Я сподіваюсь, що в Україні буде створена Рада з питань космосу при Президенті.Така практика існує в США та інших західних країнах, коли очільник держави стає таким собі адвокатом національної космічної галузі у світі.

З’являлась інформація, що планують створити окремого віце-прем’єра з питань космосу…

Ми чули про таку інформацію. Якщо це дасть фахову підтримку космічної галузі, а не перетягуванням космосу під військову сферу, а дасть можливість розвиватись космічній галузі, як глобальному та внутрішньому ринку, то це звісно буде плюс.

Сьогодні космічна галузь і Державне космічне агентство знаходиться у віданні Міністерства економічного розвитку та торгівлі, яке займається і сільським господарством, і промисловістю, і ще багато якими галузям. Тому профільний фокус він був би потрібний, але лише якщо це не перетворить космічну галузь в такий “відросток” оборонного комплексу.

Україна не мала власної космічної програми останні три роки. Яка першочергова стратегія розвитку.

Нашим головним завданням є створення національної космічної програми. Якщо такий довгий час не займатись галуззю економіки, то потім важко все відновлювати. Насамперед, ми повинні забезпечити два головних напрямки. Перший — це незалежний доступ України у відкритий космос. Попри те, що Україна досі вважається космічною державою, вона його не має. Це неправильно і так не повинно бути.

Другий — створення власного угруповування супутників. Застосування методу космічного зондування території необхідне не лише для наукових досліджень чи національної безпеки, а й для багатьох галузей економіки. Ми зможемо відстежувати добування бурштину чи вирубку лісів, стан покриття доріг, застосовувати в сільському господарстві. Зараз ми отримуємо дані з закордонних супутників, що має багато економічних, політичних перепон, є питання про оперативність таких даних. Завдяки даним з супутників ми спрощуємо та робимо більш прозорим цілу низку відносин у форматі “громадянин-держава”. Саме тому Україна повинна запустити власне угруповання супутників високої (до метра діапазон) та середньої (2-4 метри) радійної дальності. Це буде скупчення в 6-8 супутників.

Історія з українським супутником “Либідь” завершилась невдало…

Згідно з рішенням Лондонського арбітражу, нам відмовлено в поверненні грошей за цей супутник. Тобто цей договір не є дійсним. Тобто можемо отримати наш супутник. Але з ним є велика проблема – він знаходиться на території Російської Федерації. Запускати його мали ракетою, сконструйованою на “Південмаші”, з російським двигуном, якого ми теж звісно вже не отримаємо. Взагалі, чи є сенс використовувати супутник, що забезпечує спецзв’язок, якщо його будуть запускати в Росії, з військової бази?

Які можуть бути альтернативи в цьому питанні?

Є три шляхи. Ми самостійно все зробимо запустимо спільно з росіянами. Другий шлях — ми введемо третю сторону, інтегратора, який на себе візьме відповідальність, інвестиції та ризики, і ми ділитимемо з ним потужність супутника на орбіті. І є третій шлях — ми передаємо права на те, щоб він вимагав супутник в РФ, а за ці кошти будуємо новий український супутник. Зараз, у 2020 році, це можна зробити швидше, дешевше та ефективніше.

Який буде шлях — має вирішити уряд, тому що це буде великий проєкт під державні гарантії.

Коли мова заходить про супутники — це завжди питання національної безпеки. Яка необхідність в супутниках в Збройних Силах України?

Оперативність в питання національної безпеки — це вкрай важливо. Наявність власних супутників дає можливість максимально швидко зібрати та інтерпретувати дані космічного зондування. Особливо, коли мова йде про такі питання, як міждержавний кордон чи зона бойових дій. Завжди такі питання будуть складно проходити через міжнародних партнерів, в яких є свої мотиви та національні інтереси. Це можна побачити й на прикладі України. Всі заявляють про наміри з нами дружити, але коли йде мова про реальну підтримку — варто розраховувати на власні сили. Теж саме і в космічній галузі.

Ми згадували Кеннеді і програму по освоєнню Місяця. В України є власна модель місячної станції — чи цікава вона західним партнерам, наприклад з NASA чи SpaceX?

Є кілька міжнародних організацій, які опікуються питаннями освоєння Місяця. Зокрема, це MoonVillage. Буквально, на наступному тижні ми зможемо оголосити про те, що нас прийняли до цієї організації. Україна може бути активним учасником розвитку місячних місій.

Цей проєкт (української місячної станції — ред.) комплексної місячної промислової бази, яка дає змогу підтримувати життєдіяльність людини в космосі й на Місяці зокрема. Вона складається з різних аспектів і сегментів — це і житлові модулі, які пристосовані до місячної поверхні, так і енергетичні установки для безмембранного електролізу, тобто для того, щоб трансформувати компоненти льоду у воду, кисень, а також виробляти на Місяці елементи ракетного палива, що забезпечуватиме переміщення по орбіті навколо Землі й Місяця.

Ми навряд чи зможемо брати участь в місячній програмі цілісною базою, однак частково, у низці проєктів, які будуть у межах місії, ми зможемо взяти участь. Насамперед, це вже озвучені проєкти з гідролізу чи енергетичні проєкти — це ті проєкти, з яким ми наприклад можемо взяти участь у міжнародній місії Artemis, яка, власне, і заснована, як програма, де будуть брати участь різні нації та країні, а не лише США. Думаю, що колонізація на перших етапах здійснюватиметься на основі цих міжнародних місій, що спонсоруються США. Згодом доєднається Китай та можливо інші країни. Я бачу, щоб в межах наступної п’ятирічної національної космічної програми, щоб існували плани про колонізацію Місяця, саме нашої українською базою. Але у складі міжнародних груп зі своїм обладнанням ми можемо бути серед перших місячних колонізаторів.

Україна одна з п’яти держав, які мають повний цикл виробництва ракетних двигунів. Чи можемо ми витіснити Росію з цього ринку, особливо враховуючи санкції запроваджені щодо “Роскосмосу”?

Це дуже класна історична можливість для України — вибити Росію з американського ринку. Вони справді тісно співпрацюють в проєктах Antares та ATLAS ULA. Уже навіть відбувались слухання в Конгресі щодо залежності американської аерокосмічної сфери від Росії у питаннях ракетних двигунів.

Якщо в нашу космічну програму заклали імпортозаміщення двигунів першого ступеню, де в нас є 70-80% напрацювань, тобто треба лише завершити їх тестування і вивести на ринок. То ми можемо стати дуже потужним експортером в цьому напрямку і легко закрити щонайменше два космічні проєкти в США. Це вкрай необхідно для України, як і для підтвердження своєї суб’єктності, як космічної держави, бо я переконаний, що космічна індустрія — це останній бастіон суб’єктності України у світі, бо в решті галузей економіки ми маємо якісь напрацювання, але вже не є суб’єктами.

Коли ми говоримо про таке виробництво про які суми йде мова?

Це значні суми для українського бюджету — кілька сотень мільйонів доларів на рік. Це в десятки разів більше, ніж бюджет Державного космічного агентства. Це при мінімальних вливаннях, які потрібні для завершення гаявних напрацювань, зокрема двигунів першого ступеню. Мова йде про 40 млн доларів. Цього достатньо, щоб сказати, що в нас є там один чи два двигуни першого ступеню і ми готові виводити їх на орбіту.

Ви наголошуєте на необхідності створення Українського аерокосмічного концерну, за прикладом NASA. На скільки це можливо, якщо наприклад космічна галузь у нас в підпорядкуванні Мінекономрозвитку, а авіація – “Укроборонпромі”?

Моя позиція, що Державне космічне агентство повинне займатись формуванням реалізації політики в галузі, а не господарськими питаннями. Саме цим займається NASA в США. А не керує окремими підприємствами. Тому не важливо, яка саме форма власності у підприємств — Мінекономрозвитку чи Укроборонпром. Хоча звісно більш привабливими для інвестицій є підприємства, які не належать до оборонного комплексу, бо ніхто не хоче “годувати чужу армію”.

Ми повинні сформувати спільну логіку формування, як космічної, так і авіаційної промисловості. Визначати такі “точки росту”, що об’єднують ці промисловості. Наприклад, проєкт “Повітряний Старт”, яким ми зможемо дати Україні незалежний доступ до космосу. Тут необхідно використовувати потенціал, як авіаційної, так і космічної промисловості. Власне це хороший приклад, для чого створювати аерокосмічне агентство.

Щодо “Повітряного старту”. Саме під нього створювали легендарну “Мрію”. Але для такого типу доставки супутників необхідно два літаки — один, як носій, а інший — страхувальний. Чи означає це, що проєкт “Мрія-2” зможуть відродити?

Це правда — є в нас лише одна “Мрія”. Друга, на мою думку, ніколи добудована не буде. Але коли мова йде про “Повітряний старт” – це не лише “Мрія”, а й низка більш реальних, ефективних і дешевих варіантів. Зокрема, це низка інших літаків з КБ “Антонов”, а також — ті, неукраїнські літаки, які є в наявності в Україні, наприклад — “ІЛ-76”. Їх легше і дешевше використовувати, навіть без спеціальної модернізації. Цими літаками можна давати навантаження під 200 кілограмів і виводити на розрахункову орбіту. Цього достатньо для супутників з радійною дальністю до одного метра. Це буде фюзеляжний пуск, тобто не треба нічого везти чи чіпляти над чи під ракетою. В цілому, в нас є декілька проєктів. Ми хочемо, щоб вони були представлені, щоб вони були конкурентні. Ми плануємо реалізувати їх в межах першої космічної програми, тобто раніше, ніж за п’ять років. Це забезпечить можливість отримати власний незалежний доступ до космосу вперше в історії України.

Якщо з “Повітряним стартом” зрозуміло, то як питання з ракетним? Колись існував проєкт спільного космодрому з Бразилією. Його будівництво планувалось, коли я ще в школу ходив. Що з цим проєктом?

Його будівництво планувалось, коли я ще в школу ходив. (Сміється). Цьому проєкту вже 15 років. Проблема в тому, що на нього було витрачено мільярд доларів, однак ні космодрому, ні ракети-носія немає. Відроджувати цей проєкт немає сенсу. Те, що ми зараз робимо – це повертаємо кошти і ті активи, які зараз в нас є. Це десь близько 250 млн доларів. Це дуже серйозні гроші, враховуючи, що бюджет всього ДКАУ – кілька мільйонів доларів. Повернути ці гроші – це має бути політична воля. Потім їх можна буде використовувати в інших проєктах, але вже на основах бізнес-логіки, з залученням іноземних інвесторів, бо бінарний проєкт, де власником є дві держави – це провалений комунікаційний та політичний процес і ми бачимо, що з цього буває.

То проєкту бразильсько-українського космодрому бути чи ні?

Може бути проєкт бразильського космодрому, в якому Україна братиме участь, як один з акціонерів або засновників проєкту. Тому що географічне розташування Бразилії дуже ефективне. В нас є активи на кількасот мільйонів доларів. Зараз ми відновили перемовини з бразильською стороною і можливо з цього проєкту ще можна буде щось отримати.

Існувала ідея приватного космодрому на Херсонщині…

Теоретично така ідея була, але теоретично – це дуже складно і неефективно з точки зору енергетики. Окрім того я не бачив якихось серйозних розрахунків чи інвесторів для цієї ідеї.

Ми говорили про супутники і національну безпеку. Однак існує також важливий аспект — протисупутникової оборони. Що в цьому питанні планує робити Україна?

Такі проєкти є в США, в Китаї, навіть в Росії є такий проєкт. Індія робила свої перші спроби в цьому напрямку. В Україні, на сьогодні, така робота не ведеться. Такий проєкт потребує значних ресурсів. Коли Україна немає незалежного доступу до космосу та супутників, то займатись протисупутниковою обороною було б не дуже розумно. Спочатку отримаємо супутники, доступ до ракет, а потім вже займатимемось і протисупутниковою обороною, і підготовкою космонавтів, і пілотованою місією, бо я вважаю, що це вкрай необхідно закладати в наступну космічну програму.

А до речі відбувається в Україні підготовка космонавтів? Бо перше, що приходить на думку — це скетчі з шоу “Файна Юкрайна” про космонавтів Льоню і Олесика, які хоч і не літають, але завжди тренуються.

Ну Леоніда Каденюка частково готували в Україні, а також ще в США та РФ. Тобто школа підготовки в нас була. З 1997 року цим ніхто не займався ,але думаю, що потреби можна буде відносити ресурс. Кваліфіковані кадри в Україні досить є. Багато хто перейшов працювати в різні комерційні структури, але вони мріють колись повернутися і працювати в українській космічній індустрії.

Ви запустили акслератор стартапів. Скільки подалось бажаючих і які є цікаві проєкти?

Уже завершився прийом. Ми отримали понад 40 заявок. Там є кілька проєктів орбітальних апаратів і навіть легких та надлегких ракет-носіїв. Це на мій погляд дуже багато для України. Це говорить про те, що запит у нас є. Є ідеї. Є команди. Але не було можливості. Ми цю можливість даємо. Ми будемо надавати їм підтримку, що вони пройшли цей найскладніший відрізок від нуля до одиниці. А далі вони повинні розвиватись в умовах ринку, як це роблять у всьому цивілізованому світі.

Не можу не спитати в зв’язку з останніми подіями в світі космічних освоєнь — наскільки реальна колонізація Марсу?

Я в цьому плані оптиміст і підтримую розвиток людства через розширення ареалу життєдіяльності. Увесь технічний прогрес, який ми маємо, був повязаний з розширенням людиною власних горизонтів. Технічно сьогодні це майже можливо. Це питання вирішене. Інше питання — ми як люди чи зможемо туди долетіти і там існувати.

Питання двигунів і ракет ми вже вирішили, а питання біологічного та психологічного існування ні. Всі тести існування людей у замкненому просторі більше десяти місяців завершились невдачею. Як два роки туди летіти і ще два роки там прожити — це той фокус на які повинні бути направленні всі дослідження.

І наостанок, як ви думаєте, чи існують іншопланетні форми життя?

Тут може бути хіба моя субєктивна позиція. На жаль, підтверджень в жодну сторону цієї гіпотези немає. Мені здається, якщо умови розвитку життя виникли на Землі, а ми сьогодні бачимо, що так умов в космосі може бути багато. То чому б ні? Можливо ми ще встигнемо їх побачити.

Спеціально для Прямого Ігор Кромф.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.