З нікого стати всім або невдалий день в супергероя: огляд на екшн “Ніхто”
Попри те, що карантинні обмеження охопили кілька великих український міст – всеукраїнський прокат в кінотеатрах не зупиняється. З 18 березня на великих екранах неочікуваний для українського прокату екшн – “Ніхто”.
Кінооглядач “Прямого” зумів встигнути в останні передкарантині дні подивитись фільм.
Бухгалтер середнього віку Хатч потонув в побутовій рутині. Ефектний набір пришвидшених кадрів показує нам, що всі дні головного героя нагадують один. Проте якось вночі, в будинок Хатча проникають грабіжники, яким він не дає відсіч, а викликає копів. Попри те, що він зробив все за правилами, Хатч перетворюється на об’єкт насмішок знайомих чоловіків. Ця ситуація відкриває давно незакритий гештальт Хатча, який за великим рахунок не бухгалтер на заводі, а професійний ліквідатор (кілер) ФБР, життя якого не можливе без якісної дози ультранасилля. Саме це приводить Хатча до бійки з ватагою гопніків, а як наслідок конфлікту з російською мафією.
Прочитавши про сюжет, можна зробити висновок, що фільм одна з можливих версій Джона Віка (тим більш, що автор сценарію та продюсер у стрічок однаковий), однак, попри сюжетну схожість – “Ніхто” зовсім інший фільм. Перше, що насправді глибоко відрізняє серію про “Джона Віка” від “Ніхто” – це те, що замість харизматичного Кіану Рівза, що мав уже достатній досвід участі в екшн-проєктах від старенької “Швидкості” до культової “Матриці, грає Боб Оденкерк. Так той самий стендап-комік, що став зіркою серіалу Breaking Bad та створено під нього спін-оффу “Краще подзвоніть Соулу”. Перевтілившись в абсолютно нетипову для себе роль, Оденкерку вдається переінакшити звичний, ніби кемпеблівськими методичками, жанр бойовика.
Читайте також: Кіно епохи відеосалонів. Рецензія на “Boss Level: Врятувати колишню” з Мелом Гібсоном
Режисер Ілля Найшуллер, який до того зняв силу-силенну відеокліпів та один дуже концептуальний фільм “Хардкор”, намагається зняти свого роду еталонний бойовик зі свого дитинства. У фільмі ми бачимо багато “пасхалок” на російські кримінальні бойовики, наприклад російськомовний ефіоп – це очевидне посилання до “Жмурок” Олексія Балабанова, а харизматичний бос російської мафії (неперевершений Олексій Серебряков) – це просто зібраний образ російського кримінальника починаючи від “Бумера” і закінчуючи “Чужая”.
Поряд з шаржем на російське кримінальне кіно, Найшуллер вибудовує загальну канву сюжету в стилі найбільш відомого режисера азійських бойовиків Такасі Міїке. Фільм починається з сірого приглушеного світла, показує нам першу бійку досить незграбно та в чомусь навіть гіперболізовано. Однак уже фінальна сцена – це теплі тони та великий простір, а зображене на екрані побоїще виглядає, як захоплива та весела атракція з потрійним хедшот зі снайперської гвинтівки, пастками-розтяжками та харизматичним Крістофером Ллойдом (так-так, з “Назад у майбутнє), що роздроблює кісти з дробовика наліво і направо. І ось ця кінематографічна еволюція триває протягом усіх півтори години стрічки, повільно вводячи глядача в смак.
Читайте також: Вбивства, статистика та Різдво: огляд на кримінальну комедію “Лицарі справедливості” з Мадсом Міккельсеном
Ключовою у стрічці є мотивація головного героя. Якщо зроблені з магми та сталі герої бойовиків 1980-90-тих здійснювали знищення частини світу з якихось благородних мотивів, як от захист родини чи відстоювання честі, то герой “Ніхто” робить це тому, що йому просто подобається убивати поганців. Цим він певною мірою схожий на головного героя “Лицарів справедливості” Андерса Єнсена, який прикриваючись помстою за дружину, насправді просто вбиває поганці, бо звик так робити на війні. Таким чином “Ніхто” – це одночасно нині популярна данина фільмам епохи відеосалонів та стрічка в дусі “нової щирості”, яка редукує непотрібні їй умовності, драматичності та моралізаторства, а просто показує те, що хоче бачити глядач – потужний екшн з погонями без правил, перестрілками з нескінченними набоями та бійками, що порушують усі можливі закони фізики та фізіології.
В сухому залишку, “Ніхто” – це дуже пластичний екшн, який має гармонійну вибудовану драматургію з усіма атракційними елементами бойовика, включно з “попкорнівським” гумором. Водночас він куди глибший, ніж його попередники з епохи відеосалонів та прокату DVD, що явно показує еволюцію навіть строго розважального сегмента кінематографа.
Спеціального для “Прямого” Ігор Кромф
Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.