“Закрита зона”: Хто в українській владі став рекордсменом зі знищення та розпродажу Збройних сил

Чотири роки тому Росія напала на Україну. У 2014 і 15-у ми дивом відбились – завдяки відданості та самопожертві добровольців, прикордонних і боєздатних підрозділів армії, вкупі з неможливими дипломатичними перемоги керівництва держави. При цьому ми все одно тимчасово втратили з-під контролю Крим і частину Донбасу. Хоча ворог мав намір відхопити половину України. Причиною втрат став жалюгідний стан Збройних сил після втечі тодішнього президента Януковича.

Відбиватися було нічим. І тільки титанічними зусиллями всієї країни вдалося фактично з нуля відновити українську армію. На пошук винних тоді не було часу. Все зіпхали на міністра оборони при Януковичі – Павла Лебедєва, який утік до Росії. Він, до речі, почав свою політичну кар’єру у фракції “Блоку Юлії Тимошенко”. Звісно, сам Лебедєв довів чисельність українських Збройних сил нижче критичного мінімуму. І саме він подбав, що з Донецької і Луганської областей повністю зникли підрозділи сухопутних сил. Проте розвал армії започаткував не він.

Юрій БУТУСОВ, головний редактор видання “Цензор.НЕТ“: Армія розвалювалась у всі роки незалежності. Але в останні роки вже при Януковичі вона ще й свідомо знищувалася.

Це була системна деградація, тому що не було стратегії, не було політичної волі створити армію, якою вона б мала бути. Армія мала захистити державу від основних зовнішніх загроз. Основною зовнішньою загрозою була Росія. Але навіть Ющенко, попри демонстративні жести – показати, що він націоналіст – насправді ніякої чіткої стратегії не робив.

Системний продаж зброї стартував у 90 роках, а у середині 2000-х він став на потік. Чого варта хоча б історія із судном “Фаїна”, яке захопили сомалійські пірати. Воно було повністю навантажене танками та “Градами”, які офіційно призначалися для продажу у Кенію, а неофіційно – у Південний Судан.

Лише за 10 тисяч радянських танків можна було виручити 2 мільярди доларів. Літаки – це взагалі десятки мільярдів. Один коштує до 20 мільйонів доларів США.

Леонід ФРОСЕВИЧ, головний редактор видання “Український репортер”: Такий факт. Ми продали до Ємену літаки-розвідники Су-17М4 – один літак за ціною “Мерседеса”. І “Мерседеса” не нового.

Якби не корупція, лише за ці гроші українська армія могла б усі роки жити взагалі без державного фінансування. Але в результаті немає ні літаків, ні танків, ні грошей, ні винних. Бо так працювала система.

Леонід ФРОСЕВИЧ: Дерибанилося майно майже при всіх міністрах оборони. Прокуратура тупцювалася на місці, справи порушувалися для видимості, судили “стрілочників”. Міністр оборони відчував політичне прикриття з боку керівництва держави і діяв на власний розсуд.

Пік розпродажу зброї припав на середину 2000-х. Президент – Віктор Ющенко. Прем’єр-міністр – Юлія Тимошенко. Міністр оборони – Анатолій Гриценко.

Ігор КОЗІЙ, військовий експерт: Питання полягає не в тому, що Гриценко до цього відношення при тому механізмі вилучення зброї із ЗСУ, він не мав. У нього є обмежені цифри, у нього є фактично та ситуація, при якій Юлія Володимирівна робить 0,78% ВВП, за які фінансується оборона. 0,78 – це рекорд в Україні, найнижчий рекорд в Україні фінансування.

Про зловживання під час продажу військової техніки ЗСУ

Іван ВІННИК, народний депутат України: Системно, починаючи з 1991 року, армія руйнувалася. Якщо говорити безпосередньо про Гриценка і Єжеля, то дійсно пальму першості абсолютно обґрунтовано віддали Гриценку. Мільярд 316 мільйонів вартості розпроданої техніки. Але що це за цифра насправді? Це за тим курсом долара, який існував на той час. Але це ще в балансових цінах радянського союзу. Наприклад, по балансовій вартості один танк Т-72 коштував 50 тисяч карбованців. Уявіть собі, що це не перераховувалось і його списували орієнтовно за 50 тисяч гривень, за деякими перерахунками по відношенню до інфляції, індексації, яка не робилася багато років. Наприклад, РПГ-7 за балансовою вартістю коштував орієнтовно 25 карбованців на той час. Списували. Мільярд 316 мільйонів – він сформований з цін Радянського Союзу.

Андрій ТЕТЕРУК, народний депутат України: Якщо говорити важливі стратегічні комплекси, які дозволяють повністю закрити повітряний простір, то саме за часів цих названих міністрів оборони було розпродано найбільшу кількість таких комплексів. І це значно послабило нашу державу.

Ми заслуховували на нашому комітеті звіти і генерального прокурора, і головного військового прокурора про те, яку кількість взагалі було розпродано військового майна і техніки, починаючи з 2005 по 2014 рік. Сума абсолютно жахлива. Було розпродано, враховуючи ті ціни, майже на 2 мільярда доларів. Але це була бойова техніка, яка знаходилася на бойовому чергуванні або в бойовій групі, і вона розпродувалась за безцінь, для того щоб на цьому заробляли окремі особистості.

Іван ВІННИК: Якщо Гриценко був лідером з приводу знищення систем ППО, розпродажу і знищення наших літаків, то Єжель і Єхануров відзначилися, наприклад, в знищенні танкової складової. І говорити, що держава на цьому заробляла чи не заробляла? Тут не питання в якихось меркантильних оцінках, а це питання в зниженні боєздатності. А розпродавалися дійсно ті зразки, які були найбільш боєздатні, тому що вони мали ринок, мали попит, мали певний експортний потенціал. Металобрухт залишався в українській армії. А те, що працювало, те, що було першої і другої категорії, воно йшло на експорт, розпродавалося в країни третього світу, і досить вдало зараз там працює. Я не можу стверджувати, що це робилося свідомо, але точно це було не по-державницьки, недалекоглядно, не з огляду збереження національних інтересів, на розвиток армії.

– Була прем’єр Тимошенко у 2005 і 2007-2009 роках, в 2006-у був прем’єр Єхануров. Вони могли зупинити цей збройний стриптиз України?

Іван ВІННИК: Безумовно, міг зупинити верховний головнокомандуючий, президент міг зупинити, прем’єр-міністр, не приймаючи відверто антиукраїнські, антидержавні…

– А чому не зробили?

Андрій ТЕТЕРУК: Ми пам’ятаємо абсолютну залежність вищого керівництва нашої держави від того, яку думку мають в Москві. І після призначення перші візити зазвичай здійснювалися в Москву до кураторів, які і вказували, яким вектором має розвиватися держава. Наші керівники не дбали про те, щоб розвивати нашу державу як самостійну, незалежну, потужну країну. І зазвичай всі такі важливі дії узгоджувалися з кремлівським керівництвом. І наслідки цих дій – від підписання газових контрактів до розпродажу майна української армії – все це було системною роботою щодо послаблення української держави, яка була не здатною себе захищати в економічному сенсі, в військовому сенсі, яка була повністю залежна від саме рішень кремлівського керівництва.

Більше дивіться в розслідуванні журналістів “Закритої зони”.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.