Журналістика vs влада: чому утиски свободи слова – це завжди програш

Журналістика, як ремесло, можлива лише за умови наявності свободи слова в державі. В інакшому випадку доводиться говорити про рекламу, пропаганду, атракцію, що завгодно, окрім журналістики. Вчора слідчий Держбюро розслідувань Олег Корецький публічно заявив, що в ДБР поставлене завдання заарештувати телеканал “Прямий”, що є безумовним проявом тиску на медіа та обмеженнями свободи слова в Україні.

“Прямий” підготував кілька випадків, коли держава намагалась тиснути на ЗМІ й чим це врешті завершувалось.

Pentagon Papers

В 1971 році США ще утримували значний контингент у В’єтнамі, але рейтинги президента Річарда Ніксона вже тягнулись до низу. В редакцію The New York Times потрапляє справжня медійна бомба — величезний блок документів для внутрішнього вжитку Міністерством оборони, який викривав низку провалів та хиб американського керівництва у В’єтнамській війні.

Перший цикл статей на цю тему оприлюднює The New York Times, однак вже в червні редакція отримує судову постанову, що забороняє публікувати матеріали засновані на даному блоку документів, який отримав назву Pentagon Papers. Суд виніс такий вердикт за позовом уряду США до газети, де стверджував зокрема, що такі публікації завдадуть “непоправної шкоди оборонним інтересам та національній безпеці Сполучених Штатів”.

Тоді багато політиків зазначало, що оприлюднення таких документів “не на часі”, тому що бойові дії у В’єтнамі тривають і можуть поставити під загрозу життя американських вояків. Хоча це була неправда, бо блок цих документів стосувався уже минулих подій та операції. Зокрема він визначав реальні причини вторгнення США у В’єтнам.

Після судової заборони The New York Times, цикл надважливих статей про найдовшу війну в історії США підхопили The Washington Post. Після спроби заборонити публікувати статті на основі цих документів The Washington Post відбувся один з найбільших в американській історії судових розглядів стосовно свободи слова у медіа. Цю справу називають ще Сполучені Штати проти Вашингтон Пост і компанії (United States v. Washington Post Co.). Тоді Верховний Суд США став на сторону медійник, дозволивши публікувати їм статті на основі “витікших” матеріалів Пентагону, і світ зміг дізнатись правду про рішення, які ухвалювались керівництвом США під час цієї війни.

Опублікування Pentagon Papers нанесло серйозної шкоди рейтингу президента Ніксона, який буквально за рік, потрапить в “Вотергейтський скандал”, який так само широко освітлюватиме The Washington Post, що призведе до відставки президента.

Поліетиленова кімната консульства в Стамбулі

Почасти держава переслідує не медіа в цілому, а окремих журналістів, які “дозволяють собі забагато”, зокрема критикувати владу. Останній випадок став найбільш разючим за своєю жорстокістю та наслідками — це вбивство головного редактора газети “Аль-Ватан” і критика президента США Дональда Трампа та керівництва Саудівської Аравії Джамаля Хашоґджі.

Джамаль Хашоґджі був відомим публіцистом та медійником в Саудівській Аравії. Очолювана ним газета “Аль-Ватан” була опозиційним ЗМІ. Зокрема, Хашоґджі критикував участь Саудівської Аравії у війні в Ємені та розрив дипломатичних відносин з Катаром. Також журналіст опублікував низку матеріалів стосовно переслідування активістів у світі.

У 2016 році керівництво Саудівської Аравії офіційно заборонило Хашоґджі займатись журналістикою, тому він вів колонку в  Washington Post.

У жовтні 2018 року, Хашоґджі разом з нареченою прибув в саудівське консульство в Стамбулі, щоб отримати документи для одруження. Працівники консульства не впустили наречену журналіста, і вона прочекала Хашоґджі до півночі. З дипустанови він вже не вийшов.

За даними турецької поліції, в день прибуття Хашоґджі до консульства усім турецьким співробітникам дали вихідний. Попередньо в консульство прибула група чиновників з Ер-Ріяду. Кімнату в яку завели Хашоґджі, попередньо обтягнули поліетиленом. Після низки катувань, журналіста убили, а потім розчленували.

Саудівська влада протягом 18 днів приховувала факт убивства Хашоґджі. Після чого заявила, що журналіста убили внаслідок оборони працівників дипломатичного відомства. Однак, під тиском міжнародної спільноти саудівський принц визнав свою відповідальність за убивство Хашоґджі. Уже в грудні 2019 року було засуджено винуватців убивства Джамаля Хашоґджі.

Коментуючи вирок, генеральний секретар міжнародної організації “Репортери без кордонів” Крістоф Делуар заявив, що смертні вироки п’ятьом обвинуваченим у справі Хашоґджі можуть бути способом приховати правду про цю справу

Влада тьми і темників

Спроба влади тиснути на ЗМІ в Україні уже була в період 2001-2004 року. Тоді в професійному жаргоні українських медійників з’явився термін “темники”.

“Темник” — це закрита директива керівництву українських ЗМІ, яка містила детальні інструкції щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні. Назва “темник” походить від початкової назви цього документу, терміна “Теми тижня” (рос. “Темы недели”), розробленого на початку 2000-х в Росії тамтешніми політтехнологами.

Коло людей, які отримували темники, обмежувалося вищим керівництвом ЗМІ та їхніми головними редакторами. Безпосередньо до редакторів телевізійних програм та журналістів вказівки ззовні доходили вже в інтерпретаціях керівництва. Виконання “рекомендацій” забезпечувалося завдяки побоюванням безперервних перевірок з боку державних органів (наприклад, податкової адміністрації) та скасування ліцензії на трансляцію. Співробітникам телевізійних каналів невиконання “рекомендацій” загрожувало пониженням на посаді, скороченням заробітної платні, а то й втратою роботи.

У 2004 році з парламентської трибуни про “темники” заговорив голова Київської незалежної медіапрофспілки Андрій Шевченко. Згодом оприлюдненням “темників” зайнявся опозиційний сайт “Українська правда”. Після Помаранчевої революції практика використання “темників” припинилась.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.