Олег Тягнибок: У час революції поляки нам допомагали і були нашими адвокатами. Зараз вони відкрили “другий фронт”

У Польщі в середовищі екстремістів-радикалів суперпопулярне гасло, вони там майки носять – “Донбас – російський. Львів – польський”. Це значить, що вони десь передбачають, що може бути розвал України. І, відповідно, вони вже окреслюють, які території їх цікавлять.

Про це розповів голова політичної партії Всеукраїнське об’єднання “Свобода” Олег Тягнибок у програмі “Подія” з Миколою Вереснем.

Про візити українських високопосадовців на публічні заходи за кордоном

– Деякі поїхали на Віденський бал, деякі поїхали на Вашингтонський сніданок. Яке ваше ставлення до таких дій?

Насправді в світі такі заходи відбуваються доволі часто. І вони використовуються для того, щоб політики однієї держави або різних країн спілкувалися між собою, про щось домовлялися. Я пригадую, що коли ми були народними депутатами, то взагалі було без проблем – ледь не ходили по кулуарам ВР і роздавали запрошення на цей американський сніданок молитовний. Мовляв, хто хоче, той може поїхати. Але можна ще комерційно поїхати.

Мене цікавить ефект. Якщо після будь-якого такого сніданку появляється якась інформація про те, що десь хтось появився додатковий лобіст України або якийсь результат, що звели якихось політиків і підписали якісь відповідні договори, або добралися до Трампа, наприклад, і зуміли переговорити про щось, не в коридорі сфоткатися, а отримати якийсь позитив, – то так, тоді для України це є добре. Тоді Україна навіть може говорити про те, що варто вкладати навіть якісь засоби для того, щоб наша дипломатія успішно отримувала певні позитиви.

Але впродовж багатьох десятиліть поїздки наших політиків – це просто вигулювання самих себе і, очевидно, тих супутників, з якими вони туди їдуть. От і все. Типу, круто – я, чик, селфі. Я тут сиджу за столику, а там десь за рогом, за сто метрів Обама чи Трамп появився.

В принципі, та сама історія у Відні. Вони постійно проводять ці бали. Теж використовується і бізнесменами, і політиками, для того щоб спілкуватися. Але мусить бути з того ефект.

Про заборону “бандерівської ідеології” у Польщі

Я думаю, що відповідь дав мудрий український народ. Є така приказка: “На похилу вербу і кози скачуть”. От Ізраїль – не “похила верба”. Ви подивіться, як вони прореагували. Щойно Сенат ухвали рішення – моментально посла сюди для консультацій. Підключили всіх. Зразу на другий день Америка дає реакцію, Франція дає реакцію. Це ж ізраїльське лобі. Вони їх зачепили. До речі, багато з українських глядачів кажуть, що Америка дала реакцію, що нібито поляки щось ущемили в українців. Ні, Америка не за українців дала реакцію. Америка дала реакцію внаслідок позиції Ізраїлю.

Я би зараз не хотів там зачіпати і говорити мотивацію поляків, бо то є їхня внутрішня справа. Але нам її не критикувати треба, а нам її розуміти треба. Нам треба виходити з точки зору українських національних інтересів. І українська влада повинна їх захищати. Не тільки питання історичної справедливості мотивувало поляків. Хоча вже оцінили, що тут було однобоке трактування історії. І для всіх очевидно, що поляки проявили елементи великодержавного шовінізму. Вони не тільки про себе говорили. Вони говорили про інших. Тобто нам вказують, яких героїв ми повинні вшановувати.

Тут інша ще мотивація. Два мільйони українців зараз у Польщі на заробітках або вчаться. Я думаю, що мотивація цього закону – в тому числі, це була певна асимілятивна політика українців, які сьогодні знаходяться в Польщі. Поляки їдуть на заробітки в Німеччину і в Британію. Їхні місця займають українці. І два мільйони – це ще не є межа. Ви ж знаєте, польська сторона взагалі зробила заяву, що ЄС має врахувати українців, які приїхали у Польщу, як їхню квоту на біженців. Мовляв, не треба нам біженців із Африки та Азії, а у нас є українці і є Донбас: ми прийняли біженців – ви, будь ласка, нам більше квоти не давайте.

Польща завжди таку політику вела – полонізація українців. Тобто, мовляв, зараз українець, який приїхав на заробітки, він вже не буде гордо говорити “я – українець”. А мова про те, що десь там портретик Бандери чи календарчик, чи якийсь там прапорець чорно-червоний – все, ти вже під криміналом. І маю вже таку інформацію, що вже на кордоні окремі польські митники, навіть польська поліція вже починають питатися: бандерівець чи ні? І таке інше.

І ще один аспект – реституція. Це є повернення майна, яке раніше було конфісковано. В нашому випадку конфісковано ким? Радянською окупаційною владою. Отже, вже є два судових процеси – у Львові і в Луцьку – де польські громадяни кажуть: ось мій прадід десь там колись був власником такого-то будинку, і я би хотів його повернути. Крім того, в цьому законі польському територія сучасної Галичини і Волині іменована “східна малопольща”. Це вже є заявка на такі юридично не обґрунтовані, але теоретично територіальні претензії. А якщо врахувати, що сьогодні в Польщі в середовищі екстремістів-радикалів суперпопулярне гасло, вони там майки носять – “Донбас – російський. Львів – польський”. Це значить, що вони десь передбачають, що може бути розвал України. І, відповідно, вони вже окреслюють, які території їх цікавлять.

Ще один приклад приведу. Польські підприємці, які зараз замовили в Китаї три кораблі торговельного флоту для себе, вирішили змінити назву. Один – “Львів”. Інший – “Тернопіль”. А ще один – “Вільнюс”. І так звані “східні креси” – ці два слова – стали дуже часто вживатися в польському політикумі. Тобто це є території сучасної Західної України, Західної Білорусі і Литви навіть. І вони окреслюють, що це наші території “великої Польщі”. Звісно, що така риторика політиків подобається багатьом полякам. Бо – “велика Польща”. Це – від “може до може”. А там і вибори, і хочеться отримати відповідні голоси. І зрозуміло, що вони це накручують. Але найважливіше, що поляки ніколи би цього не робили, якби вони не відчували слабинку української влади.

– А що робити? Треба ж якось вирішувати. Де та червона лінія і що робити – це питання велике.

Кроки мають бути дипломатичні, кроки мають бути політичні, кроки мають бути ідеологічні. Нас будуть поважати тоді, коли ми будемо сильними. У світі поважають сильного – “закон джунглів” панує. Якщо ти сильний – з тобою рахуються. Якщо поляки відчують, що українці за себе можуть постояти і дати відсіч – вони не будуть цього робити. Ви зверніть увагу, в час революції поляки таки нам допомагали і були нашими реально адвокатами. Зараз вони відкрили “другий фронт”. Але що це значить? Вони бачили силу української нації. І що, польські політики приїжджали і зі сцени Майдану виступали, коли Майдан наполовину майорів червоно-чорними прапорами і портретами Бандери – і нічого! Сприймали. Зрештою, мене в складі делегації після революції навіть поляки нагороджували відповідними відзнаками після Майдану.

Тобто ми маємо себе поважати – тут найважливіше. Влада наша має бути сильною – тоді і буде реакція Заходу, в тому числі Польщі. Я думаю, що нам вдасться, рано чи пізно, налагодити ті стосунки. Але вони зараз є дуже складними.

Про ініціативи “Свободи” щодо колишніх співробітників КДБ

– Ви казали про те, щоб позбавити ветеранів НКВС і КДБ матеріальних дотацій. А якийсь охоронець, який стояв, десь когось охороняв, навіть тюрму – він сержант чи невідомо хто. Чи ви не думаєте, що вже можна їх забути, бо їх так мало залишилося, цих ветеранів КДБ?

Це є актуально. Йшлося про один з пунктів нашої “Програми захисту українців”, де якраз зафіксована наша позиція: скасувати спеціальні пенсії для прислужників совєтського режиму, керівників комуністичної партії і комсомолу та каральних органів СРСР, прислужників режиму Януковича та посібників московських окупантів. Це є позиція нашої політичної сили. Це і сьогодення, в тому числі. Тобто йдеться про ті спеціальні пенсії, які давалися високопосадовцям радянської окупаційної адміністрації, в тому числі і каральних органів. Це є частина історичної справедливості… А тим всім негідникам – тут треба ставити їх на місце. І жалю не повинно бути ніякого. Тут ніхто не оцінить того, що ми шкодуємо колишніх агресорів-окупантів, які приходили, нищили і вбивали, і фактично руйнували Україну. От така позиція.

Про олігархів

– Боротьба з олігархатом. Знову проблема. Очевидно, що це один із найбільших викликів. Олігархат – це величезний мур на дорозі українців до чогось цивілізованого, до цивілізованого життя. Але, з іншого боку, дуже складно відокремити “мухи і котлети”: це робочі місця, це пенсії, це щось, це щось… І кажуть, що треба відокремити політику від бізнесу. Я таке собі важко можу уявити.

Що таке боротьба з олігархатом? Це значить унеможливлення впливу олігархів на українську владу. Тобто усунення їх від того в пливу, який вони мають в українській політиці, в тому числі й економічними і політичними методами. Перше – Верховна Рада голосує за закон про повернення коштів з офшорів, які зараз знаходяться, і це є близько 150 мільярдів доларів за останніх десяцькі років. Механізм полягає в наступному.

Українська влада дає олігархам або тим бізнесменам, які вивели кошти за кордон, скажімо, півроку часу, для того щоб вони могли добровільно їх повернути в Україну. А якщо добровільно не повернули – тоді конфіскація їхнього рухомого і нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, і вони оголошуються поза законом. Якщо ж вони погоджуються добровільно його повернути, держава забирає, конфіскує 50% – це як певний штраф за порушення цього закону. А на решту 50% держава каже: прошу, ми вам легалізуємо ці кошти, але, будь ласка, за умови, якщо ви вкладаєте в розвиток української економіки.

Нагадаємо, Сейм Польщі 26 січня прийняв закон про заборону пропаганди так званої “бандерівської ідеології”.

МЗС України у відповідь на такі дії польської сторони заявило, що  глибоко стурбоване фактом ухвалення 26 січня 2018 року Сеймом Польщі закону про заборону пропаганди так званої “бандерівської ідеології”. У МЗС виразили сподівання, що Сенат Польщі при розгляді даного законопроекту виявить політичну мудрість стосовно питань, які можуть негативно вплинути на розвиток двосторонніх відносин.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.