Наталія Микольська: Ми прийшли до часу, коли ми можемо і повинні “показувати зуби”

Географічно Україна є місцем для торгівлі відкритої – як зовнішньої, так і внутрішньої. 

Про це повідомила заступник міністра економічного розвитку та торгівлі, торговий представник України Наталія Микольська у програмі “Подія” з Миколою Вереснем.

– Філософське питання. Міністерство економічного розвитку, мабуть, мусить бути в будь-якій країні. А чи мусить бути Міністерство економічного розвитку і торгівлі? Для мене торгівля – це щось таке, що я сам собі виходжу на ринок і сам собі продаю, а держави тут нема.

Насправді ситуація трошки інша. В багатьох країнах немає міністерств економічного розвитку, а є міністерства міжнародної торгівлі. Для чого? Тому що насправді в держави є декілька функцій філософських. Звідки ці функції беруться? Вони беруться з того, що, як правило, в багатьох країнах експорт є драйвер економіки. Про що це говорить? В Україні, наприклад, експорт становить близько 50% нашого ВВП. Тобто, щоб люди зрозуміли, що таке 50% ВВП. Від цього залежить промисловість, виробництво, від цього залежать зарплати. Плюс, якщо ми говоримо про валютну виручку, від цього залежить стабільність української гривні. Це простими досить словами.

Відповідно, у світі глобальна конкуренція зростає. Ми там не одна країна, а їх є багато. І завдань у кожної держави декілька. Перше – це створювати політику, для того щоб цей експорт був, внутрішній і зовнішній. До зовнішніх відноситься укладення різних угод про вільну торгівлі, різних преференційних союзів і тому подібне.

Другий елемент цієї політики – це допомагати компаніям виходити на зовнішні ринки. Не всі вони виходять. Особливо для малого і середнього бізнесу це є складно. Для великих компаній це є просто.

І третій важливий блок – ми живемо в еру протекціонізму. Тому третім дуже важливим блоком – це не давати застосовувати і створювати бар’єри щодо нашої продукції, товарів і послуг на зовнішні ринки. Тобто є три важливі функції держави в даному питанні.

– Тобто вільної торгівлі нема? Виходить так, що всі ці слова про лібералізм, що давайте якось все будемо вільно робити – менше держави, менше різних забобонів, а більше волі, більше свободи, більше самостійності, – цього вже нема?

Ви знаєте, “менше держави” є. І над тим, щоб менше було держави в торгівлі, працюють багато організацій. Вони пробують уніфіковувати правила і спрощувати, але ми бачимо, в яку еру ми живемо. Ми бачили ініціативи у США, ми бачимо ініціативи, які у нас європейські, як зростає протекціонізм в Європі, ми бачили ініціативу РФ. Тобто, попри глобальні тенденції, і країни ліберальні, такі як Канада, яка зараз стає світовим лідером, яка штовхає всі країни і весь світ в те, щоб йти у вільну торгівлі, але є ще питання того, що…

– Тому що там міністр закордонних справ – українка. І тому Христя це все робить.

Я скажу ще більше. Вона до того, як стати міністром закордонних справ, вона була міністром міжнародної торгівлі. Тому важливим є декілька речей. Попри те, що ми говоримо, що є загальна тенденція країн, які говорять про вільну торгівлю, відбувається така конвертація. Наприклад, Китай, який до цього часу був дуже протекціоністською країною, країною, яка завжди захищається, то зараз Китай стає поборником вільної торгівлі в світі.

– Чи я правильно розумію? Те, що за останні 200 років будь-яка країна починає з повного протекціонізму, виходить на високий рівень економічного розвитку, і потім каже: давайте торгувати, давайте ліберальність. А в перші 100 років ніякого лібералізму нема. Зараз Китай так робить.

Ситуація досить специфічна. Тому що це залежить від ери, в якій ми знаходимося: в ері економічного розвитку, чи це є світова криза, чи це навпаки світовий підйом, чи це бум, і на якій стадії розвитку знаходиться держава. Тому що ми не можемо порівнювати Україну зі США. Я навіть не говорю про економічний розвиток. Я говорю і про політичний розвиток, і про еру, в якій ми знаходимося. Другий важливий момент – це є географічне становище держави. Для країн, які є закриті в принципі, тобто немає доступу до моря, і не стоять на перетині шляхів, – для них питання закритої економіки, якихось протекціоністських речей – це одне. А коли держава географічно знаходиться, як Україна, і ми споконвіку торгували, то для нас це є об’єктивно… Хто б що не говорив, для нас це є в крові. Тому що у нас були купці, які возили туди-сюди. Кава, яка в Європу прийшла, там теж через Україну. Без нас не обійшлося. Це все говорить про те, що географічно Україна є місцем для торгівлі відкритої – як зовнішньої, так і внутрішньої.

Тому, в принципі, для нас так склалося споконвіків, що для нас експорт – це була можливість заробляти для країни. Зараз, коли ми говоримо про відкритий ринок, про бізнес, експорт – це можливість бізнесу заробити для себе. Тому що бізнес працює в основному для себе. І для країни – тому що вони завозять сюди валютну виручку і платять з цього податку. Тому що в цілому світі доведено, що майже всі експортні бізнеси є більш прозорими, більш відкритими і більш “білими”, ніж інші, в силу декількох простих речей.

– Тобто те, що українське суспільство нарікає на олігархів – це воно неправильно робить? Тому що олігархи більш прозоро ці експортно-імпортні оборудки роблять, і ми знаємо все?

Тут є дві площини великі. Перша площина – це є контроль за олігополіями в державі і контроль за монополіями. Це, в принципі, те, що мав би здійснювати Антимонопольний комітет. І є питання здійснення експорту-імпорту. Якщо ми говоримо про питання наших великих фінансово-промислових груп, то їхні всі експортні бізнеси, вони є достатньо прозорими. І частина з них знаходиться на ІРО, частина з них залучає міжнародне фінансування. І, звичайно, є деякі бізнеси, до прозорості яких є питання і з прозорістю яких повинні працювати регулятори всередині країни.

– Коли ви кажете словосполучення “Антимонопольний комітет”, я здригаюся. І тільки після того, як я здригнуся, я думаю: “О Господи, у нас же він є”. Його нема насправді, без сумніву. Напис є, табличка є, все є. Але коли була революція, всі люди, які говорили про економіку, і я був на останньому місці, бо я нічого не розумію в економіці, але я навіть тоді розумів, що має бути якийсь перший віце-прем’єр по антимонополізму. Бо Україна – супермонополізована країна.

Дивіться. Тут є декілька важливих аспектів, про які знову-таки філософськи потрібно говорити. В країні 25 років не будувалося, або, якщо і будувалося, то не добудовувалися і не запускалися системи й інституції, які працюють для бізнесу. Тому що насправді Антимонопольний комітет працює не лише для споживача – він працює також для бізнесу. В нашій країні за 27 років, в моменти, коли у нас ріс шалено експорт, коли у нас валютна виручка текла в країну, тому що була така крута світова цінова кон’юнктура, ми не збудували систему підтримки експортера. Україна – це є біла пляма на карті світу, одна з небагатьох держав, в якої немає системи підтримки експортеру і малого та середнього бізнесу. Це всюди в світі є. Всюди в світі є організації, які фінансуються державою, або створені державою, які вчать бізнес, як експортувати, які беруть його за ручку і кажуть: дорогий малий бізнес, прийди до нас, ми тебе заведемо на ринки, які тебе цікавлять, ми тобі поможемо.

– І в Україні такого нема?

За 25 років не було створено.

– Коли приїздиш в серпні на Херсонщину, думаєш: ну просто гинуть врожаї динь і кавунів. Це підняти і відправити в Європу. Знаєте, скільки коштує у врожайний рік кілограм кавуна? 7 український копійок. Це ж просто мільйони лежать.

Я сьогодні почитала у Facebook такий пост – ми дуже часто бачимо негатив. Ми мали бачимо позитиву. А є яскравий приклад на тій самій Херсонщині. Українська фірма, яка виробляє томатну пасту та експортує цю томатну пасту не лише в Європу, зараз вона експортує в Японію, зараз вони знаходяться на виставці в Об’єднаних Арабських Еміратах. Фірма, яка їздить в Африку, для того щоб продавати свою томатну посту. Це є яскравий приклад, як ми почали працювати, як ми скористалися нашою природною перевагою. Тому що, як виявляється, через Україну проходить “томатний пояс”. У світі є “томатні пояси” – кліматично і географічно.

– Я не знав про це.

Я теж не знала, поки не побувала на підприємстві. І Україна скористалися цією перевагою тим, що ми почали виробляти томатну пасту і зараз її експортуємо в дуже багато країн світу. Давайте візьмемо приклад тих самих овочів і фруктів – українських кісточкових фруктів. Експорт кісточкових фруктів – це вишня, черешня, абрикоси – до світу у нас зріс навіть не в рази, а в десятки разів. Про що це говорить? Це говорить про те, що українські компанії зрозуміли, що на цьому треба заробляти, і переорієнтувалися з російського ринку. Тому що, всі згадаємо, наші вишні і черешні нефасовані, насипом фурами поїхали з села прямо до РФ, а там десь продались, невідомо як.

І другий важливий момент. Україна зараз є однією з країн, де розміщуються виробництва мусів і морожених овочів та фруктів, які використовують в йогуртах і наповнювачах, в булочках, в круасанах в цілому світі. Про це мало хто знає і мало хто говорить. І є величезний інтерес інвестувати в галузь переробки овочів і фруктів.

– Чи це знову якісь монополії? Це якісь такі “ахметови”, які собі вирішили таку забавку зробити? Таких людей багато, чи це одиниці?

Я завжди говорю про те, що для мене як для торгового представника будь-який експорт є героєм. Якщо він платить в цій країні податки, незалежно від його розміру, він є героєм. Тому що я знаю, наскільки важко працювати експортером на зовнішніх ринках. Я знаю, як зараз нашу українську металургію пробують закрити, для неї ринки в багатьох країнах світу. І я знаю, як вони складно борються і скільки це їм коштує ресурсів. Я говорю – людських, фінансових, консультантів і всього решта. При цьому я ще більше схиляю голову, і постійно про це говорю, перед малим і середнім бізнесом. Тому що для них це взагалі зовсім інша сфера діяльності. Для них це люди, які в один день вирішують з малого підприємця почати експортувати.
Якщо говорити, наприклад, про переробку овочів і фруктів, то це є як і середній бізнес, так і малий.

Наприклад, органіку та органічні овочі і фрукти вирощує малий бізнес і експортує. Якщо говорити про переробку, то це як і українські інвестиції, так і компанії з іноземними інвестиціями.

– В кінці минулого року я відчув, що уряд сильно зосереджується на бізнесі.

В хорошому сенсі?

– Ну, це ми будемо в кінці 2018 року з вами сидіти тут і обговорювати: в хорошому чи в поганому. Я не знаю. Це те, що я побачив: що будуть законопроекти, що цих законопроектів, як сказав пан прем’єр, 35. І вони всі, якщо ти їх прочитаєш, зосередження йде на те, щоб попхати кудись економіку, бажано в правильному напрямку. Чи правильно я розумію? І чи ви вірите, що за рік ведення бізнесу буде легким, монополій буде менше, середній і малий бізнес почнуть розвиватися?

Відповідь насправді проста. Бо якби я не вірила, то я би не працювала в цьому уряді. Це без пафосу. Це дійсно так, як є. Що важливо? Чому, в принципі, цього року ми маємо відчути вже певні результати роботи? Тому що ми працювали минулий рік. Минулого року ми закладали основи. Я повернуся до просування експорту, тому що це тема моя, і мені простіше на ній пояснювати приклад.

25 років ми сиділи, щось робили, щось не робили – не можна сказати, що ми нічого не робили. Але системно ми не будували. Що ми зробили минулого року? Минулого року ми вперше за 26 років прийняли експортну стратегію України. Цікава така штука. Експорт займає 25% ВВП – а в України немає експортної стратегії. Бізнес не розуміє, куди ми рухаємося. Всі органи рухаються, роблять все що хочуть, західні партнери не розуміють, що ми робимо. Ми не розуміємо, на яких ринках ми фокусуємося. Ми не розуміємо, які у нас перспективні сектори, що нам робити. Тобто взагалі…

Відповідно, минулого року запрацювала угода з Канадою. Ми зробили ще декілька важливих речей. І цього року наше завдання – запустити систему державної підтримки експортера. Така, як є в європейських країнах. Тобто, крім спрощення умов ведення бізнесу, про які ви говорили, а це 35 проектів, уряд ще записав, і про це сказав прем’єр особисто, що одним з його пріоритетів є підтримка експорту. І ви дійсно праві, що економічне зростання є одним з драйверів нашої економіки. Там багато хто говорить про інвестиції. Про експорт говорять менше. Тому що тема специфічніша, складніша, технологічніша. Але експорт просувати необхідно український. Треба боротися, крім того, за кожен долар і копійку нашого експорту, який ми вже експортуємо.

Тому що, як тільки ми займаємо на якомусь ринку хороше становище, чуть-чуть витісняти національного товаровиробника, інші країні нам починають говорити “ой-ой-ой” – то один бар’єрчик ввели, то другий, то третій. І за цим треба слідкувати. І на це не можна просто сидіти і казати, що, ну, так сталося, і не реагувати. Ми прийшли до часу, коли ми можемо і повинні показувати зуби.

І другий важливий момент. Багато хто думає, що бізнес може сам зробити все. Так, бізнес може, і великий. Але є речі, які великий бізнес не може зробити. Візьмемо яскравий приклад. Є для нас дуже цікавий ринок і перспективний – ринок африканських країн.

– Ви чомусь в торгмісії в Гані і Нігерії. А це нафіга таке вам треба? Що у нас спільного з Ганою і з Нігерією.

Нігерія у нас є ринком у фокусі для українського експорту, і це не наша видумка. Це зроблено на підставі аналізу українського експорту й імпорту з Нігерією за останні десять років. Тому Нігерія – це величезний ринок. Там населення зростає. Ти можеш тільки експортувати в Нігерію, і тобі не потрібні більше ніякі ринки. Те ж саме стосується Індії, те ж саме стосується Китаю. А друге – це ринок, де є корисні копалини. І це ринок, який економічно зараз росте. Тобто це те, де зростає купівельна спроможність.

– Взагалі Африка зростає дуже швидко. Це відомо. Ми про це просто не знаємо.

Ми про це знаємо, тому ми туди й їдемо. І бізнес про це знає. Але країна достатньо зі специфічним політичним устроєм. І, відповідно, самому пробитися туди бізнесу досить складно: як через регуляторні вимоги, так і через те, що потрібно знайти правильні контакти. Тому ми їдемо туди, щоб допомогти українському бізнесу, і це відкрито та прозоро, тим компаніям, які хочуть поїхати, знайти там партнерів і допомогти зайти їм у владні кабінети, для того щоб відкрити для них цей ринок. І тут не треба шукати зради, що їдуть хтось і когось лобіюють. Їдуть всі ті, хто зареєструється, хто подасть документи, і хто готовий щось експортувати в ці країни.

– Люди, мерщій в Нігерію! Тут є свідок, який скаже, що це правда.

Це не просто правда. Минулого року ми були в Кенії і Танзанії з двома місіями. І наш експорт до Кенії, наприклад, по цим результатам почав рости не у відсотки, а в рази. І це говорить про те, що в цілому світі країни це роблять постійно і системно. У них ці торговельні місії відбуваються по десятки разів на рік: як то під керівництвом заступника міністра, так і міністра. Так і є торговельні місії, головою яких їде прем’єр. Яскравий приклад цьому – зараз є поїздка Трюдо в Індію. З ним приїхала величезна бізнес-делегація. І ніхто там не говорить про те, що це лобізм, що там невідомо хто їде, невідомо кому і що допомагає. Кожна країна дбає про свій експорт і допомагає йому тими способами, які в неї є ресурси на це. І це є у них в пріоритеті.

– Політичне питання. Товарообіг з Росією зростає. Одні люди плескають в долоні і кажуть: ура, це дуже добре, тому що будь-яке зростання товарообігу – це добре. Другі кажуть, що це все-таки війна, і якось з агресором не варто підтримувати такий високий товарообіг. Мені здається, на 29% за минулий рік зріс цей товарообіг. Ви на якому боці стоїте?

Дивіться, не на 29, а на 10. 9,6 – якщо точно. По товарах – це наш експорт – товарообіг дійсно зріс. Ми говоримо про те, що Росія для нас є природнім торговельним партнером. Я поясню. Тому що, по економічній теорії, по простій, країни-сусіди є завжди, як правило, один для одного найбільші торговельні партнери. Так вже складається економіка, так вже складається історично. Шляхи рухаються, каравани, човники, чумаки… Тому, в принципі, якщо говорити про це, дійсно Росія для нас була природнім торговельним партнером. А якщо накласти на це ще ці ланцюжки доданої вартості – зараз це модне слово, а раніше це були наші підприємства, які входили в одні холдинги – то вони були для нас дійсно природнім торговельним партнером.

Потім в один момент хтось прокидається або не прокидається сплановано. І ці зв’язки обриваються. І що у нас відбувається? У нас відбувається величезне падіння товарообігу. А тепер що у нас відбувається? Тепер у нас відбувається відновлення товарообігу. Про що це говорить? Це говорить про те, що є товари, які російський бізнес не може замістити українськими. В силу різних причин, навіть зі сплатою мита. Тому що ми знаємо, що Росія застосовує зараз мито до України. Ці товари вигідніші для російського споживача або для російських компаній, ніж українські. Те саме стосується України. Тобто бізнес шукає що? Де дешевше, де швидша доставка.

– Але багато людей вам дорікнуть і скажуть: слухайте, там може виникати величезна залежність. Я вже не кажу про шпигунів, які під виглядом торгівців.

Під видом торгівців? Тоді треба взагалі закрити кордони і взагалі сюди не пускати громадян Російської Федерації.

– Знайдуться люди, які так і скажуть.

Знайдуться люди, які багато чого скажуть. Але треба розуміти ситуацію, в якій ми знаходимося. Я вважаю, що відновлення торгівлі з РФ є показником того, що у нас є штучна торговельна агресія, що Росії не вигідна блокада економічних відносин з Україною. Тобто, це є повністю політично вмотивована, нікому не потрібна, з точки зору держави, акція.

Другий важливий момент – видумка Росії, що наша угода з ЄС може зашкодити їх економіці, і через це треба заборонити транзит українського морозива до Казахстану через територію РФ, бо це загроза національній безпеці. Українське морозиво – загроза національній безпеці Російської Федерації? Яке їде в Казахстан в запакованому холодильному, опломбоване. Звучить комічно.

Але ми маємо ситуацію, яку ми маємо на зараз. Для нас зараз дуже важливо відслідковувати і дивитися за тим, щоб відбувалася переорієнтація українського бізнесу на інші ринки. Тому що дуже небезпечно, якщо ми будемо бачити, що наш товар один іде лише на ринок РФ.

– Та сама монополія виходить.

Це говорить про залежність. В принципі, в економічній теорії є така річ, яка називається “безпечний експорт” або “безпечний кошик”. Ти маєш мати диверсифікований кошик експорту – як щодо товарів, так і щодо країн. Тому для нас дуже важливо – це те, щоб чим більше українських експортерів, навіть ті, які зараз постачають на ринок РФ, продавали в більше країн світу.

Другий важливий момент. Нам важливо, щоб ті товари, які ми зараз закуповуємо з РФ, наприклад, мінеральні добрива… типовий товар, який ми там купували. Ми зараз починаємо їх закуповувати з ЄС, ми їх починаємо закуповувати з колишніх країн СНД, інших ніж РФ. Тобто бізнес прекрасно розуміє, що навіть якщо він торгує з Росією – це є непередбачувальний торговельний партнер. Це є те, що в один день ти можеш прокинутися – і в тебе завтра не буде поставок ні в один бік, ні в другий. Тому завдання зараз основне – це диверсифіковувати як експорт, так і імпорт критично важливих для нас товарів. Тому що в імпорті теж є загроза. Це, в тому числі, ситуація з газом про це показала.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.