Бунтуй, кохай, права не віддавай: історія 8 березня

Щорічно, 8 березня, у світі відзначається Міжнародний день жінок, хоча повна назва цієї пам’ятної дати — Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Феміністки всього світу нагадують, що 8 березня — це історія про права жінок, а не про початок весни.

В усіх тонкощах цієї дати і її святкування розбиралася редакція PRM.UA.

Історія свята

8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці взуттєвих та швейних фабриках вийшли на акції протесту з вимогою покращення своїх трудових прав. Жінки вимагали скорочення 16-годинного робочого дня до десятигодинної зміни, рівність оплати праці з чоловіками, а також світлих та сухих робочих приміщень. Це була перша маніфестація жінок за свої права. Пізніше, 8 березня 1908 року в Нью-Йорку відбулись акції проти важкої дитячої праці та за надання жінкам виборчого права.

У 1910 році, в данській столиці Копенгагені, феміністка та соціал-демократка Клара Цеткін на Міжнародній конференції жінок запропонувала святкувати щорічно 8 березня Міжнародний день боротьби з права жінок. А вже за рік, 1911, на вулицях Австрії, Данії, Німеччини та Швейцарії відбулись перші жіночі маніфестації присвячені 8 березня. А вже 1977 року ООН ухвалила резолюції 32/142, закликавши всі країни проголосити 8 березня Днем боротьби за права жінок та миру.

8 березня — це свято весни та ніжності

У СРСР 8 березня стало вихідним 1965 року. Цього дня влада урочисто звітувала про “покращення стану справ” з правами жінок та дітей в Країні Рад. З цього часу починається нівелювання першооснови свята, як дня вшанування боротьби за права і перетворення 8 березня — на “жіночий день” з усіма притаманними стереотипами про весну і ніжність, берегиню сімейного багаття та “гілочку мімози”, що стала своєрідним символом підміни поняття у святі.

Таким чином, радянська влада намагалась стерти правду того, яким насправді, було ставлення радянської влади до прав жінки.

З розвалом Радянського Союзу, свято “весни й ніжності” перекочувало на пострадянський простір, продовжуючи формувати негативне суспільне ставлення до боротьби жінок за свої права. Так, вже у 2018 році, за даними Київського міжнародного інституту соціології, 23% жінок чекали на 8 березня квітів від чоловіків, тоді коли лише 12% хотіли лише уваги, і жодних матеріальних подарунків.

В свою чергу, за даними соціологічного агенства “Рейтинг”, 83% українців вважають, що найбільшим надбанням жінки є турбота про дім та родину. 75% в свою чергу вважають, що найважливіше завдання чоловіка – заробіток грошей.

У 2017 році на фоні масової декомунізації тодішній голова Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович пропонував відмовитися від святкування Міжнародного жіночого дня на державному рівні, бо вважав це пережитком СРСР.

“Я не вважаю, що скасування вихідного на 8 березня – це є якийсь крок, спрямований проти жінок. Навіть навпаки, я вважаю, що саме таким чином ми можемо повернути цьому святу 8 березня – а я не збираюся відміняти 8 березня як свято, а тільки як статус вихідного дня – первинний зміст, який закладалося в цей день, день боротьби за права жінок. Тому що те, що ми маємо як радянську спадщину 8 березня як вихідний день – свято тортиків і букетиків – це не має нічого спільного з боротьбою за права жінок. Подивіться, в яких країнах відзначає 8 березня як вихідний день. Це Росія, це, здається, Ангола, це Північна Корея. Тобто далеко не ті країни, які можна назвати прикладом дотримання прав жінок. Через це мені здається, що активістки різного роду феміністських рухів мали би навпаки нашими союзниками в тому, аби повернути цьому святу первинний зміст”, – пояснив тоді в ефірі “Прямого” свою позиції В’ятрович.

Однак, свято залишили, та вектор його сприйняття все ж почав дещо змінюватися. Тема захисту прав жінок в Україні почала поступово виходити на перший план.

Бунтуй, кохай, права не віддавай

Традиційним для України є проведення маршу за права жінок. Минулого року у марші взяли участь близько 200 людей. Учасники акції вимагали припинити поширення в країні сексизму, сексуальної об’єктивації, ультраправого, домашнього, сексуального, економічного та психологічного насильства. В противагу їм ультраправі угруповання організували власну акцію протесту, виступаючи за “традиційні цінності”. Тоді не обійшлося без сутичок.

Цьогоріч також планує марш за права жінок. Учасники мітингу вимагатимуть ратифікації Стамбульської конвенції. Цю міжнародну угоду підписали вже 46 європейських країн. Її мета полягає у захисті жінок від усіх можливих видів насильств: ультраправого, сексуального, економічного, психологічного, але в першу чергу від домашнього, а також запровадити інтегрований підхід до його викорінення та забезпечити належну реакцію правоохоронних органів для захисту потерпілих.

Конвенція характеризує насильство проти жінок як порушення прав людини та форму дискримінації (Ст.3(a)). Країни мають виконувати забезпечення належної сумлінності під час попередження насильства, захисту постраждалих та провадження справ над злочинцями (Ст. 5). Більше того, визначаються види правопорушень, що характеризуються як насильство проти жінок. Країни, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати такі порушення: психологічне насильство, переслідування (сталкінг), фізичне насильство, сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди, примусовий шлюб, жіноче обрізання, примусовий аборт,  примусова стерилізація.

Конвенція постановляє, що сексуальне домагання (харасмент) має бути суб’єктом “кримінальних чи інших законодавчо визначених санкцій”, а також включає статтю про злочини, здійснені в ім’я так званої “честі”.

Конвенція пропагує та захищає право всіх людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок, яка виявляється у відмінному ставленні до них без об’єктивного та обґрунтованого виправдання. Рівноправність між жінками та чоловіками як за законом так і на практиці займає центральне місце в припиненні насильства стосовно жінок.

Для цього країни-учасниці зобов’язуються: внести принцип рівних прав між жінками та чоловіками до своїх конституцій чи законодавства, а також  заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій. Окрім того конвенція зобов`язує скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter , Telegram та Instagram.