Гіперінфляція і втрачені десятиліття: чим Україні загрожує дефолт

Якщо Верховна Рада не ухвалить законопроект №2571-д у другому читанні, який забороняє повернення банків їх колишнім власникам, що є необхідною умовою отримання Україною чергового траншу від Міжнародного валютного фонду, то наша держава може оголосити дефолт .

Цього і домагається відомий олігарх Ігор Коломойський, екс-власник ПриватБанку, який прямо порадив президенту України Володимиру Зеленському оголосити дефолт за прикладом Аргентини.

Тим часом валовий зовнішній борг України на кінець 2019 року зріс у порівнянні з минулим роком на $7,029 мільярдів – до $121,739 мільярдів.

“Прямий” наводить коротку довідку, що таке дефолт, чим він загрожує Україні, як його оголошували у інших країнах світу і до чого це призвело.

Дефолт (англ. Default – невиконання зобов’язань) – невиконання договору позики, тобто несплата своєчасно відсотків чи основного боргу за борговими зобов’язаннями або за умовами договору про випуск облігаційної позики.

За своїм характером дефолти бувають технічні та суверенні.

Технічний дефолт означає порушення якогось умови кредитного договору, але не обов’язково означає невиплату боргу. У держав також може бути технічний дефолт – коли країна не може виплатити борги зараз, але залишається платоспроможною, і від зобов’язань в цілому не відмовляється.

Суверенний дефолт настає, якщо держава не може вчасно виконати зобов’язання перед внутрішніми або зовнішніми приватними кредиторами. У випадку з суверенним дефолтом вважається, що у держави де-юре не можуть конфіскувати його ресурси для погашення боргових зобов’язань. Де-факто світові кредитори якраз хочуть і претендують на оволодіння ресурсами збанкрутілої країни шляхом будь-яких нових зобов’язань – наприклад, шляхом приватизації великих національних корпорацій.

Попри розповсюджений міф, що оголошення дефолту дозволяє скинути “ярмо” МВФ, насправді наслідками всіх дефолтів останнього часу було якраз посилення залежності від Фонду і згодом ще більша інтеграція тієї чи іншої країни в систему глобальної економіки і світового фінансового капіталу, але на значно гірших умовах.

Також експерти підкреслюють, що:

при оголошенні дефолту зовнішній і внутрішній борг нікуди не зникає;
дефолт політично неможливо оголосити за всіма зовнішніми зобов’язаннями;
дефолт не “вивільнить гроші” в бюджеті на інші цілі;
дефолт — це паніка на валютному ринку;
дефолт пригальмує відновлення економіки.

Хоча вважається, що оголошення дефолту і веде до певного “оздоровлення” економіки, але на практиці це означає приведення її до реального стану, на кілька щаблів нижчого, ніж це було до оголошення неспроможності держави платити за своїми боргами. Найбільше страждає від цього саме населення країни, доходи якого стрімко знижуються і досягають “додефолтного” стану у кращому випадку через роки і десятиліття. Бідні стають ще біднішими, а багаті – ще багатшими, від чого соціальна напруга у суспільстві лише зростає.

Наслідки дефолту:

основний потік фінансування державного бюджету – податки;
галопуюче знецінення національної валюти;
неможливість здійснення додаткових запозичень коштів зі світового ринку позикових капіталів;
накладання квот і обмежень на торгівлю з цією країною або на інвестування в дану країну;
відмова надавати кредити тощо;
арешт іноземних активів держави;
подальша криміналізація силових структур тощо.

Наслідки для звичайних громадян:

Скорочення соціальних державних програм;
Скасування або значне обмеження пільг і соцвиплат;
Значне підвищення цін;
Масове безробіття;
Зростання злочинності тощо

Наслідки для бізнес-структур:

Звільнення більшості співробітників;
Квоти на міжнародну торгівлю;
Відтік інвестицій, неможливість кредитування бізнесу;
Масове закриття середнього і малого бізнесу;
Стрімке зниження купівельної спроможності населення тощо.

Головним наслідком дефолту є неспроможність держави і бізнесу брати у достатньому обсязі кредити на зовнішніх ринках, внаслідок чого залишається чи не єдиний шлях наповнення бюджету – друк грошової одиниці (емісія), що в таких умовах призводить до гіперінфляції і ще більшого погіршення економічного становища.

Наслідки технічного дефолту державу долає за 2-3 роки. З повним бореться терміном до 10 років, інколи – навіть більше .

За останні 40 років в світі відбулося кілька десятків суверенних дефолтів за зобов’язаннями перед іноземними кредиторами. Серед них найбільші (понад $ 1 млрд) відбувалися в Мексиці (1982), Бразилії (1987), Росії (1998), Еквадорі (1999), Аргентині (2001).

Приклади країн, які оголосили дефолт:

Мексика. 1982 рік. Сума боргу: $80 мільярдів.

20 серпня 1982 року Мексика оголосила, що припиняє обслуговування зовнішнього боргу. Криза була спровокована падінням світових цін на нафту, зростанням процентних ставок і виведенням капіталів. Дефолт в Мексиці став першим у ланцюжку  фінансових потрясінь у більш, ніж у 40 країнах світу.

У 1989 році за посередництва МВФ і Світового банку була запущена програма підтримки постраждалих від кризи країн. Вона відома як “план Брейді” (Brady Plan; названий за іменем Ніколаса Брейді, міністра фінансів США, який запропонував програму).

В її рамках борг Мексики було конвертовано у спеціальні довгострокові цінні папери, гарантовані казначейськими облігаціями США. Завдяки цій програмі в лютому 1990 року Мексиці знову був відкритий доступ до зовнішніх позик. З огляду на те, що в період кризи істотно постраждали більшість країн Латинської Америки, 1980-ті роки в цьому регіоні називають “втраченим десятиліттям”.

Бразилія. 1987 рік. Сума боргу: $68 мільярдів.

19 лютого 1987 року Бразилія оголосила про припинення виплат за зовнішніми боргами на суму $68 млрд. До кінця 1987-го країна домовилася з банками про відновлення процентних виплат. А в наступному році Бразилія підписала з банками-кредиторами комплексну угода про перенесення термінів виплат за боргами. Мораторій 1987 року в наступних заявах бразильської влади визнавався помилкою.

У вересні 1988 року уряд за підтримки МВФ домовився про реструктуризацію заборгованості. Однак в 1989 році МВФ призупинив надання допомоги, пославшись на недотримання бразильським урядом умов позики. Вслід за Мексикою Бразилія була змушена приєднатися до “плану Брейді”, і в липні 1992 року їй вдалося укласти з кредиторами угоду про реструктуризацію боргів.

Росія. 1998 рік. Сума боргу: $40 мільярдів.

17 серпня 1998 року урядом Росії оголошено дефолт за внутрішніми борговими зобов’язаннями в еквіваленті близько $40 млрд, одночасно девальвувавши рубль. Хоча мова йшла про заморожування виплат за рублевими паперами, значна їхня частка належала іноземним інвесторам на суму понад $36 млрд, а загальна сума платежів на користь нерезидентів наближалася до $10 млрд на рік. З 17 серпня 1998 року було також оголошено мораторій строком на 90 днів на здійснення виплат з повернення фінансових кредитів, отриманих комерційними банками від нерезидентів. Фактично це означало дефолт за зовнішніми боргами банківського сектору.

Якщо 15 серпня 1998 року офіційний курс за долар США становив 6,3 рубля, то 1 вересня 1998 року – 9,33 рубля, 1 жовтня – 15,9 рубля. Стався значний спад виробництва і рівня життя населення, різкий стрибок інфляції.

Аргентина. 2001 рік. Сума боргу: $132 мільярди.

24 грудня 2001 року Аргентина ввела мораторій на виплати за зовнішніми державними боргами. Перед цим почався “набіг” на аргентинські банки (масове вилучення вкладів), ввели обмеження на зняття готівки сумою у $1 тисяч на місяць, що викликало запеклі протести населення, які швидко переросли у вуличні бунти і розграбування супермаркетів.

Усі 1980-і країна провела в кризі. Інфляція досягала 5000%.

У наступні роки на покриття боргу було витрачено гроші пенсійних фондів країни, включно з приватними. Виплата пенсій тимчасово припинилася. У 2002-му були припинені всі державні виплати, чиновникам та працівникам державних підприємств не платили по кілька місяців. Чверть населення стала безробітною, масово закривалися підприємства, зросла еміграція, жахливо зросла злочинність. Масові пограбування магазинів і зростання злочинності в 80(!) разів, плюс країну накрила хвиля самогубств і смертей від серцевих нападів, плюс загиблі при спробах втекти з країни…

Ця криза тривала півтора роки. У підсумку 2006 року Аргентина заявила, що виплатила 93% своїх боргів, в т. ч. повністю – борг перед МВФ. Однак 7% кредиторів продовжували вимагати грошей на суму $1,3 млрд, що залишилися після 2001 року. І влітку 2014 року Аргентина знову опинилася в стані дефолту – загальний обсяг держборгу на той момент сягав $144,5 млрд.

Остаточно суверенний борг Аргентини було реструктуризовано у листопаді 2016 року.

Пуерто-Ріко. 2015 рік. Сума боргу: $58 мільйонів.

3 серпня 2015 року Пуерто-Ріко (вільно асоційована держава з США) вперше в своїй історії оголосила дефолт. Сплативши лише $628 тис. з необхідних $58 млн, острів виявився більше не здатним обслуговувати кредитні зобов’язання перед Public Finance Corporation, дочірньої корпорацією Державного банку розвитку.

Основних втрат зазнали пересічні пуерторіканці, оскільки саме вони були власниками більшості прострочених облігацій. На цьому проблеми острівної держави не закінчилися, країна оголосила дефолт по десяткам інших зовнішніх і внутрішніх зобов’язань.

Станом на серпень 2018 року кількість невиплачених зобов’язань Пуерто-Ріко досягла $125 млрд, в тому числі $50 млрд – своїм пенсіонерам.

ЦІКАВО:

З 1959 року п’ять країн оголошували два дефолту за боргами МВФ: Сьєрра-Леоне (1984, 1987), Замбія (1985, 1986), Гондурас (1987, 1988), Конго (1988, 1990), Гаїті (1988, 1991). Середній термін дефолту (між датою відмови повернення кредиту та датою його погашення) становив близько 6 років. Як бачимо, ці країни входять в число найбідніших в світі. Крім того, вони страждають (або страждали) від практично безперервних війн.

Країни-рекордсмени за терміном дефолту: Ліберія – 23 роки (1984-2008), Камбоджа – 19 років (1975-1992), Ірак – 14 років (1990-2004). Ще три країни – Судан (з 1984), Сомалі (з 1987) і Зімбабве (з 2001) – досі не вийшли з дефолту перед МВФ. Знову-таки – перед нами перелік найбідніших країн.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.