God save the Queen: чотири головні події правління Єлизавети ІІ

6 лютого 1952 року Єлизавета ІІ зійшла на престол Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. 9 вересня 2015 року Єлизавета ІІ стала людиною, яка найдовше в історії очолює свій народ, свою церкву, свою армію і свою державу.

Про те, як змінювалась історія за часів правління Єлизавети ІІ розбирався журналіст “Прямого”.

Від Імперії до Співдружності

Період правління Єлизавети ІІ ознаменувався процесом деколонізації, який переформатував Британську імперію у Співдружність націй. Такі колишні британські колонії, як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Мальта, Ямайка отримали незалежність та стали членами асоціації незалежних держав, які визнають британського монарха як символ вільного єднання.

Визначним для цього процесу став 1960 рік, який отримав також назву “рік Африки”, коли більшість колоніальних володінь на Чорному континенті отримали змогу проголосити про незалежність. Суверенними державами були проголошені: в 1961 році британські володіння Сьєрра-Леоне і Танганьїка. У 1962 — Уганда, Бурунді й Руанда. У 1963 — Кенія і Занзібар. У 1964 — Північна Родезія, що назвала себе Республікою Замбія (за назвою річки Замбезі), і Ньясаленд (Малаві). У тому ж році Танганьїка і Занзібар об’єдналися, створивши Республіку Танзанія. У 1965 році — Гамбія. У 1966 році Бечуаналенд став Республікою Ботсвана і Басутоленд — Королівством Лесото. У 1968 році — Маврикій, Екваторіальна Гвінея і Свазіленд. А в 1973 — Гвінея-Бісау.

Остання колонія, яку віддала Британія – був Гонконг. У 1997 році Суверенітет над Гонконгом Британія передала Китайській Народній Республіці, з вимогою збереження широкої автономії протягом 50 наступних років.

Так Єлизавета ІІ стала останнім монархом Британської імперії та першим монархом Співдружності націй.

Белфастська смута

Починаючи ще з 1920 терористична організація “Ірландська республіканська армія” здійснювала теракти у Північній Ірландії. Діяльність ІРА мала підтримку у католицьких. В противагу ІРА у Північній Ірландії діяв Орден Оранжистів, який мав велику підтримку місцевих протестанстських громад.

У 1972 в Північній Ірландії запровадили режим прямого правління. Це призвело до найжорстокіших безладів і повстань. Апогеєм можна вважати події “Кривавої неділі” 30 сiчня 1972 року, коли під час демонстрації католиків британські війська вбили 13 беззбройних людей. У відповідь натовп увірвався в британське посольство в Дубліні і спалила його дотла.

21 липня 1972 року бойовики ІРА підірвали 22 бомби в Белфасті. Дев’ять осіб (в тому числі два солдата і один лоялістів) загинули і 130 отримали поранення. Атака спонукала британський уряд знищити “заборонені зони”.

31 липня 1972 року британська армія провела в Белфасті і Деррі операцію “Мотормен”, під час якої війська за підтримки бульдозерів змогли зламати барикади. Потім райони “заборонених зон” заполонила британська піхота, підтримувана бронеавтомобілями і танками.

Всього з 1972 по 1975 роки в Північній Ірландії загинуло 475 осіб. Для зняття напруженості в країні британське уряд зважився на проведення референдуму. Референдум був бойкотований католицьким меншістю, і уряд вирішив діяти в обхід думки населення, і в 1973 році лідери Великої Британії та Ірландії підписали Саннінгдейльську угоду про створення Ради Ірландії – міждержавного консультативного органу з міністрів і членів парламенту Ірландської Республіки і Північної Ірландії, але ратифікація цієї угоди була зірвана виступами протестантських екстремістів – перш за все травневим страйком 1974 року народження, організованої Радою роботників Ольстера. Аналогічно завершилися спроба відтворення асамблеї в 1974 і вибори в конвент 1976 года .

Під час протистояння в Північній Ірландії з обох сторін загинуло 3524 людини, з них 1857 – цивільні особи. Формальним закінченням конфлікту вважається 10 квітня 1998 року, коли було підписано Белфастську угоду, яка передбачала створення автономних органів влади, також низку інших заходів, що стосуються політичних і конституційних аспектів північноірландського конфлікту.

Війна на іншому кінці світу

У 1982 році війна між Великою Британією і Аргентиною за контроль над Фолклендськими (Мальвінськими) Островами. Ні Аргентина, ні Велика Британія формально не оголошували одна одній війни; з погляду обох, воєнні дії виглядали відновленням контролю над своєю законною територією. Війна завершилася рішучою перемогою Великої Британії, яка контролює острови понині.

Фолклендський конфлікт був чи не єдиним збройним конфліктом після Другої світової війни, у якому провідну роль грали військово-морські сили. Фахівці звернули увагу на уразливість сучасних бойових кораблів, які тонули від влучання бомб, що не розірвалися, і ракет. Вперше в історії авіації були успішно застосовані в бою літаки вертикального зльоту і посадки. “Сі Харрієри” і “Харрієри” отримали близько 20 повітряних перемог, причому власні втрати від дій авіації супротивника були нульовими.

Багато спостерігачів сприйняли війну як нове свідчення потужності Британії як військово-морської держави, здавалося б, зниклої після розпаду колоніальної Британської імперії. Британський флот у прямому розумінні довів свою необхідність і правильність використання підводних човнів у морських битвах.

Євросоюз: туди і назад

За часів правління Єлизавети ІІ Британія встигла приєднатись та вийти з Європейського Союзу. Вихід Британії зі складу Європейського Союзу супроводжується величезною суспільною увагою, як британського суспільства, так і європейського загалом. Широку суспільну та медійну увагу отримали складні переговори британського уряду з керівництвом ЄС щодо умов виходу, а особливо щодо подальшого статусу британсько-ірландського кордону та перспектив подальшого існування Єдиного міграційного простору.

Британія довго відкладала вихід з ЄС через суперечки щодо умов подальшої співпраці та самого виходу з ЄС. В липні 2019 року прем’єр-міністр Британії Борис Джонсон запевнив, що виведе країну з ЄС до 31 жовтня за будь-яких обставин, але цього так і не сталося.

31 січня 2020 року о 23:00 за місцевим часом (GMT) Велика Британія покинула Європейський Союз.

Також слідкуйте за “Прямим” у Facebook, Twitter, Telegram та Instagram.